Як ми маємо відзначати День Перемоги? Чи потрібно його святкувати взагалі?

9 травня українці будуть відзначати чергову річницю перемоги над нацизмом в Другій світовій війні. З цього приводу хотілося висловити деякі свої міркування з нагоди знаменної дати. Перш за все звернемося до історії святкування Дня Перемоги. Мабуть не кожен з вас знає, що цей день став вихідним з 1965 року, його запровадив тодішній генсек Л. Брежнєв з нагоди 20 річниці перемоги СРСР у Великій Вітчизняній війні, а до цього часу це був звичайний робочий день, його святкували переважно ті хто кому пощастило повернутися живим з війни та родини загиблих, які поминали своїх родичів. Тобто, після закінчення війни не було помпезних урочистостей, старожили пам’ятають як інваліди, що втратили руки і ноги просили милостиню в Кременчуці та інших містах Радянського Союзу. У повоєнні роки держава мало турбувалася про своїх захисників, які пожертвували своїм здоров’ям, обороняючи країну.

У часи генсека Л. Брежнєва ставлення партійного керівництва до подій Великої Вітчизняної війни почало змінюватися. Ветеранів стали оточувати всенародною турботою, надавати їм пільги. Така політика продовжувалася і після розпаду СРСР, правда безпосередніх учасників цієї війни з кожним роком ставала все менше. Україна, хоч і проголосила в 1991 році незалежність, однак продовжувала, в основному, дивитися на події історії XX століття через «московські окуляри».

У сусідній Росії в останні часи річниці перемоги відзначалися з особливою помпезністю. День перемоги перетворився на сакральне дійство, до якого намагалися залучати і всі країни пострадянського простору. Георгіївські стрічки заполонили міста колишньої червоної імперії, вони стали ідеологічним символом для «русского мира». Спираючись на них, російське керівництво виношувало плани, щодо реставрації втраченої імперії і Україна в них посідала важливе місце.

Революція гідності, а за нею анексія Криму, окупація частини Донбасу та гібридна війна змусила офіційне керівництво до перегляду нашої недалекої історії. Перш за все нові віяння торкнулися подій Другої світової війни. У шкільних підручниках з історії України учні зіткнулися зі зміною офіційної термінології трактування зазначених подій, наскільки вони відповідають дійсності спробуємо розглянути. По перше, замість колишнього сакрального Велика Вітчизняна війна, стали вживати «радянсько-німецька війна». На думку більшості фахівців цей термін не несе ідеологічного навантаження і вважається правильним. До речі, він був запроваджений у 90 роки минулого століття і був змінений на перший з приходом влади В. Януковича в угоду Росії. На наше переконання назва «Велика Вітчизняна» не відповідає історичній дійсності з кількох причин: для багатьох українців Радянський Союз не був Батьківщиною, особливо для жителів Західної України, які були окуповані СРСР в 1939-1940- х роках; в пам’яті багатьох українців були ще свіжі спогади про колективізацію, голодомор, репресії ініціатором яких був СРСР. Проти нацистів українці воювали не тільки в складі Радянської армії, чимало наших земляків билися в УПА та інших силах Опору.

Далі щодо термінів «визволення України», чи «вигнання окупантів», який з них більш правильний? На нашу думку на це питання не має однозначної відповіді. Для старшого покоління, яке пережило жахи окупації, більш доречним вважається все-таки «визволення», бо радянський режим при всій своїй жорстокості давав шанс на майбутнє українцям на відміну від нацистського, який передбачав частково їхнє знищення і цілковите рабство для решти. Вони дійсно зустрічали радянських солдат як визволителів. З іншого боку, нацистський режим змінили на комуністичний, який мало поступався в жорстокості попередньому.

Наостанок, питання: «Як ми маємо відзначати цей день? Чи потрібно його святкувати взагалі?» На наше переконання День Перемоги треба відзначати як день пам’яті загиблих у цій страшній війні, за християнською традицією, згадуючи про всіх убитих, без помпезних урочистостей. Треба пам’ятати, що в цій війні загинув кожен п’ятий український громадянин. Наш народ зробив вагомий внесок у боротьбу з нацизмом і він визнаний міжнародною громадськістю. Тому славні дії наших предків потребують увічнення. Ми маємо пишатися тим, що Україна опинилася серед країн переможців і без неї Радянський Союз навряд чи переміг Німеччину.

Кандидат історичних наук

Доцент кафедри українознавства

Крот Володимир Олександрович