БлогЪ: 120 років тому у Кременчуці з'явилися сестри милосердя

Медсестринство має історичне минуле. З першого дня народження і до останнього подиху життя біля ліжка хворого найбільше часу знаходиться середній медичний працівник. Медична сестра впродовж багатьох десятиліть уособлює собою наймасовішу медичну професію в Україні. 

Виникнення сестринської справи в Україні, як і всій Європі, нерозривно пов’язане з прийняттям християнства, створенням монастирів, при яких діяли лікарні та подорожні будинки, що поєднували в собі функції готелю, лікарні й амбулаторії для мандрівників, котрі направлялися до святих місць і потребували медичної допомоги. До появи медсестринства також спонукала необхідність лікарю мати надійного помічника, який би кваліфіковано виконував різноманітні процедури, призначені ним.

Засновницею «сестринської справи» стала легендарна англійка Флоренс Найтінгейл (1820-1910) - сестра милосердя, громадський діяч Великої Британії, яка під час Кримської війни, залишивши Лондон, з 38 підготовленими нею помічниками прибула до Криму для надання допомоги хворим і пораненим воїнам. Жінка швидко налагодила госпітально-польове обслуговування поранених і навіть організувала школу медсестер, вона стала прикладом служіння людям і прообразом міжнародного милосердя. 12 травня, в день її народження, світ відзначає Міжнародний день медичної сестри. 

Надійні підвалини успішної роботи нинішніх медичних сестер заклали їх попередниці, які працювали у минулі століття. Одним з медичних осередків кінця ХІХ ст. в нашому місті, в якому здійснювалася підготовка сестринського персоналу, було Товариство сестер милосердя, ініційоване в 1897 році Товариством кременчуцьких лікарів на черговому засіданні рішенням щодо «…сотворения в Кременчуге Общины сестер милосердия подобно Петербургской Свято-Троицкой Терезии Ольденбургской…». 

Наступного року Товариство добивається організації у місті на благодійних засадах Общини сестер милосердя Червоного Хреста для догляду та лікування хворих вдома. Таким чином, якраз у поточному року виповнюється 120 літ з часу започаткування у нашому місті діяльності сестер милосердя!

Розташовувалася новостворена Община на вулиці Троїцькій у великому одноповерховому будинку, де, окрім кабінетів, знаходився і гуртожиток для сестер милосердя на 15 місць, які перебували на повному пансіоні. Керувала общиною освічена й інтелігентна медична сестра Ольга Імшинецька. На відміну від сестер милосердя, які носили світло-сірі бавовняні сукні, білий фартух з червоним хрестом та косинку, що спадала на плечі, старша сестра Імшинецька одягалася у чорний одяг, а голову ретельно пов’язувала білою косинкою.

Що ж являли собою общини милосердя? Це були своєрідні монастирі в миру, де не вимагали постригу в черниці. Як правило, до общини приймалися фізично здорові жінки віком від 21 до 40 років. Сюди мали право вступати жінки різних верств населення, і єдине, що їх об’єднувало – служіння знедоленим. Їхнє життя та праця визначалися статутом, здебільшого подібним до монастирського. При атестації кандидатки давали обітницю про те, що будуть себе добре поводити, вести здоровий спосіб життя, відречуться від мирських спокус в ім’я нещасних. Трудовий день для сестер милосердя починався рано-вранці молитвою і закінчувався опівночі – теж нею. Кожна з них виконувала певну роботу: в лікарні, притулку, чи доглядала хворого вдома, чи поралася по господарству общини. 

За ступенем підготовки сестри милосердя розподілялися на кандидаток, сестер милосердя та христових (старших) сестер. За два роки проходження кандидатського стажу сестри-наставниці атестували їх. Потім вони мали право працювати в лікарні і одночасно навчалися, оскільки одним із головних завдань діяльності общини сестер милосердя було надати їм ґрунтовні медичні знання та навички догляду за хворими й пораненими вояками. Програма медичної допомоги охоплювала 14-16 предметів: слухачки повинні були мати уявлення про хвороби, вміти виготовляти матеріали для перев’язок і операцій, мати певний обсяг знань з фармакології, вміти виготовляти деякі ліки, робити масаж тощо. З усіх предметів, що вивчалися, складали іспити, на основі яких визначався рівень їх медичної підготовки. 

Крім Общин Червоного Хреста, підготовка сестер також проводилася при земській лікарні. Число жінок, що прагнули стати сестрами милосердя, постійно зростало. Адже їх праця високо оплачувалася, а статус прирівнювався до статусу капітана чи майора армії (!). Крім щомісячного утримання, жінки отримували додаткові кошти на переїзди та пошиття кількох комплектів уніформи. Крім того, гарантувалися пенсії після 25 років вислуги та виплату грошової допомоги у разі захворювання, придбаного при виконанні службових обов’язків. 
Важлива особливість: догляд і лікування було безкоштовним, а, отже, – доступними усім мешканцям Кременчука. Інколи заможні кременчужани, від’їжджаючи на лікування за кордон, наймали сестру милосердя для супроводу, лікування та догляду. 

Однією із перших і найбільш відомих сестер милосердя у Кременчуці була Муравйова Катерина Григорівна, яка брала участь у Першій світовій війні у 1914 році і проявила мужність та вірність даній клятві. 

Історія зберегла для потомків відомості ще про одну кременчужанку, яку звали Ольгою Грековою. Вона мала високий рівень професійної підготовки, а коли лікар, у якого вона працювала, поїхав до Відня, сестра милосердя самостійно вела прийом хворих.

На жаль, під час громадянської війни Община, у якої в коморах знаходилася велика кількість постільної білизни, ліки та перев’язувальні матеріали, була розграбована і припинила своє існування.

Нині в лікувальних закладах усіх форм власності нашого міста працює близько 3000 медичних сестер, акушерок, фельдшерів, лаборантів. 90 % із них – випускники Кременчуцького медичного коледжу, що був відкритий, згідно Постанови Полтавського губернського земства, у 1904 році, як Кременчуцька фельдшерсько-акушерська школа. Медичні сестри Кременчука займають активну громадську позицію, більше 1200 осіб є членами Асоціації медичних сестер Полтавської області, Всеукраїнських з’їздів молодших медичних спеціалістів. 

Низько вклоняємося кожній медичній сестрі за її самовіддану працю, милосердя, професійні знання і вміння, що складають суть сестринської професії. 

Зі святом, сестроньки!

Олена Коваленко, вчений секретар Кременчуцького краєзнавчого музею