По завершенню нелегкого, але такого омріяного сезону у Першій лізі «ТелеграфЪ» поспілкувався з одним із бомбардирів «синьо-білих» Максимом Богдановим. Порівняно з минулим сезоном, у «Кремені» не було яскраво вираженого одного бомбардира. За сезон можна виділити чотирьох футболістів, яким вдалося по чотири рази відзначитися у воротах суперників: капітан Ігор Тимченко, Сергій Степанчук, Іван Янаков та Максим Богданов. Саме в Максима ми вирішили поцікавитися, як вдалося команді вийти у Першу лігу, чи важко було адаптуватися та чого не вистачило, щоб зберегти прописку.
Максим Богданов - півзахисник «Кременя». Вихованець каховського ДЮСШ, перший дитячий тренер - Юрій Окул (Каховка). Перший клуб - «Олімпік» Донецьк, у якому грав з 2008 до 2011 року. Грав за «Макіїввугілля» Макіївка, після анексії Криму покинув «Севастополь-2» й перейшов у рідну новокаховську «Енергію». Згодом спробував свої сили в «НПГУ-Макіїввугілля», яка згодом отримала назву «Нікополь-НПГУ». З літа 2016 року захищає кольори «Кременя». Улюблені команди: донецький «Шахтар» та «Реал Мадрид». Гравець, з яким поталанило зіграти й кого може виділити – Едуард Цихмейструк.
На фото останній матч Едуарда Цихмейструка за «Макіїввугілля» проти «Кременя»
Як отримав пропозицію від команди мрії донецького «Шахтаря»
У другому класі на урок фізкультури до Максима завітав футбольний тренер Юрій Окул. Хто ж знав, що саме ця зустріч змінить життя маленького Максима.
- Я з великим задоволенням одним із перших вирішив записатися. Прийшовши додому, розповів батькам, що записався на секцію футболу, вони це сприйняли не дуже серйозно, - згадує Максим Богданов. - Вже після першого тренування тренер сказав батькам, що у мене є потенціал, і він хоче, щоб я продовжив тренування. Я також був за.
Родина Максима живе футболом, він із самого дитинства як не на стадіонах, то ганяє м'яча з хлопцями в парку. Вже в 13 років хлопець став перед вибором: професійно займатися футболом чи залишити це як хобі на любительському рівні. Максим розповів, що в цей час зрозумів що хоче більшого, тим паче, що надійшла пропозиція від донецького «Шахтаря» - команди, якою він марив. На перегляді Максим зіграв одну гру, де відзначився забитим м'ячем.
- Так півроку майже двічі на місяць їздив грати за «Шахтар». Коли влітку прийшов час відбору, в одному місці зібралося близько 150 футболістів, до цього я ще жодного разу не бачив такої кількості спортсменів в одному місці. Я пройшов три відбори, в одній грі забив, у двох інших віддав результативні передачі, але після гри тренер сказав, що чогось не вистачає, - розповів Максим. - Цікаво, що останній матч у донецькому «Шахтарі» на зборах я грав проти «Каховки» - команди з мого рідного міста.
Коли Максим Богданов був на перегляді у «Шахтаря», до нього підійшов тренер «Олімпіка» Валентин Авдєєв і запропонував приєднатися до його команди без будь-яких переглядів, якщо не вийде з «Шахтарем». Так розпочався шлях Максима Богданова у професійному футболі.
Фото після першого забитого м'яча Максима Богданова в дебютному матчі у Другій лізі
Меломан та любитель біографій успішних людей
- Крім футболу захоплююся музикою, слухаю музику різного спрямування та жанрів. Колись намагався грати, але вдома. Останнім часом читаю, здебільшого автобіографії Лобановського, Анчелотті, Пірло. Цікаво прочитати й зрозуміти, яке футбольне життя пройшли видатні футболісти. Цікаво було дізнатися, як Пірло виграв чемпіонат світу: він пообідав, пограв у PlayStation, а ввечері виграв чемпіонат світу. Цікаво дізнаватися, як досягали успіху видатні футболісти, яким раніше був футбол, - розповів про свої захоплення Максим.
Про підтримку вболівальників
- Нашим уболівальникам, які підтримують нас. Той же фан-сектор та вболівальники, які їздять на виїзди, щоб підтримати нас: Віталій, Руслан, Саша. Вам не те, що пам’ятник треба поставити… величезна подяка вам за підтримку. Вам не байдужа доля команди, розумієте, що відбувається всередині команди, - подякував вболівальникам Максим.
Матч, який найбільше запав у душу Максиму Богданову, це домашній матч із харківським «Геліосом». У цей день стадіон «Кремінь-Арена» ледь умістив усіх охочих підтримати свою команду. Атмосфера була неймовірною, а вболівальники гнали «Кремінь» вперед.
- У нас вдома своєрідна пастка: штучний газон, замкнута атмосфера, де нас підтримують уболівальники. Одним із таких матчів була гра з «Геліосом», коли ти виходиш на поле й відчуваєш потужну підтримку, це було відчутно неозброєним оком. Відчувався неймовірний заряд енергії, - додав Максим.
Бий або віддай пас
Минулого сезону перед «Кременем» до останнього не ставили завдання виходу у Першу лігу. Чи то через примху долі, чи то за бажання гравців, але «Кремінь» за 18 років повернувся у Першу лігу. На початку сезону керівництво клубу поставило завдання-мінімум - залишитися, а завдання-максимум - піднятися якомога вище в турнірній таблиці.
- Пам'ятаю, коли виходили у Першу лігу, я прочитав інтерв'ю президента «Скали», в якому він розповідав, що суддівство у Першій лізі викликає багато питань. Думав, що це лише виправдання, а коли граєш, розумієш, що таке суддівство. Іноді суддя може змінити хід гри, а бувають такі, що коли побачиш його у списку на гру, аж настрій піднімається, адже розумієш, що він судитиме справедливо. Та що б там не було, передусім необхідно вимагати від себе, ми відповідаємо за свою гру, - сказав Максим.
Максим згадує, що перехід між лігами був важким, часу на підготовку й адаптацію не було. Сезон видався, як у фізичному, так і в моральному плані важким, але дуже цікавим.
- Рівень Першої ліги на голову вищий, команди знають, як грати з тими, хто щойно «залетів» сюди. Однак цікавий досвід, коли у тебе мінімум часу на прийняття рішення: бити чи віддати пас, чи витримаєш ти ігровий ритм? Це футбольний кайф, коли ти приходиш на рівень вище, й перевіряєш насамперед себе, чи зможеш грати на цьому рівні. У перших іграх почали розуміти, що відбувається, допускали дитячі помилки. До матчу з «Сумами» готувалися відповідально, тренери за тиждень до гри ходили налаштовували нас, що вже час перемагати. На тренуваннях відпрацьовували комбінації, збільшували швидкість прийняття рішення, намагалися за лічені частки секунди наносити удар. Якщо у Другій лізі у мене було по 2-3 моменти за гру, то у Першій один момент за кілька ігор, - розповів футболіст. - Можливо, ми для когось подразник, але з лідерами завжди хочеться зіграти в нереальний футбол.
Про гонку бомбардирів
- Минулого сезону у нас був Артем Козлов, який назабивав м'ячів. Коли наш капітан Ігор Тимченко отримав травму, більшість не вірила, що Тьома зможе забивати стільки м'ячів. А хлопець просто виходив і забивав у кожному матчі, й забивав м'ячі на будь-який смак, - зазначив Максим. - Зараз хлопці більше беруть ініціативи на себе. Іноді краще віддати передачу, але, буває, перетримаєш м'яч, і тут ти або забиваєш, або втрачаєш момент. Коли немає одного вираженого бомбардира, й у команді кілька гравців має однакову кількість забитих голів, то це означає, що вся команда не працює на одного бомбардира, а працює ціла команда. А там вже хто заб'є - той заб'є. У мене не було такого бажання, щоб стати кращим бомбардиром. Звичайно, забивати приємно, але такого, щоб забивати у кожному матчі, немає, мені краще, коли з моїх передач забивають.
«Кремінь» славиться своїм колективом
Колектив «Кременя» дружний, попри якісь непорозуміння, команда разом і підтримує один одного у важкі хвилини.
- «Кремінь» славиться своїм дружним колективом. Є команди, які славляться індивідуальною майстерністю, але коли немає колективу, мало що вдається. Коли ти виходиш на поле, відчуваєш плече, б'єшся один за одного. Звичайно, партнер може помилитися, пробити не туди, але ти за нього пробіжиш, відпрацюєш, а потім можеш стати і сказати, що у нього щось не вийшло. Завдяки колективу й підтримці керівництва й тренерів «Кременю» й вдалося вийти у Першу лігу. Приємно, що, коли у нас була серія невдач, до роздягальні заходив Андрій Дмитрович Недяк і підбирав такі слова, що аж крила виростали. Віра в людей і в команду багато дає.
Максим зізнався, що в цьому сезоні для нього став величезним відкриттям голкіпер Андрій Олійник.
- У Другій лізі Андрій зіграв кілька матчів. Коли його поставили на ворота на виїзній грі з «Геліосом», він робив неймовірне. Він - людина-кураж. Йому на тренуваннях важко забити, а в грі - ще важче, особливо, коли він ловить кураж. Він, мабуть, мислить не як воротар, а як нападник, - поділився Максим. - Той же Сергій Степанчук, проти якого дуже важко грати, можливо, багато хто в нього не вірив, але зараз він у розквіті своїх сил. Влад Піскун - боєць як у житті, так і на полі, він ніколи не прибере ноги чи голови, він у цьому плані «залізна людина», яка витримає будь-який удар.
Хочу подякувати своїй родині, батькам та сестрі за підтримку й необхідні слова у важку хвилину, за те, що не побоялися відпустити 13-річного хлопця за сотню кілометрів від рідного дому заради своєї мрії. Я їм багато чим зобов'язаний, - словами вдячності за підтримку завершив інтерв'ю Максим Богданов.
Максим Богданов з сім'єю після матчу з «Енергією»