«Вони залишені самі на себе й змалечку нічим не зацікавлені у житті», – вчитель року-1965 про проблеми сучасних учнів

Ольга Ярмишко народилася у 1928 році у Святилівці (Глобинський район). Пережила війну, голод. Стоячи на пероні у Харкові, вона ще вагалася, яку кар’єру обрати – вчителя чи медика. Зробила вибір на користь педагогічного університету імені Сковороди (фізико-математичний факультет).

У Харкові вона зустріла свого майбутнього чоловіка, який, як виявилося, був із її рідної Святилівки, а їхні батьки були друзями. Після університету молодого вчителя направили працювати до Іркутської області, місто Ангарськ. Клімат не підходив, почалися хвороби. У 1953 році, коли почалися проблеми у новонародженої донечки, молоді люди повернулися в Україну. Ольга Іванівна почала викладати у рідній школі, але чоловіку не було роботи, й сім’я у 1957 році переїхала до Кременчука. Ольга Іванівна викладала математику у тодішній школі №4 у Крюкові, потім – у школі №9 (до 1963 року).

Про сучасну школу, дітей та батьків

– Ольго Іванівно, зараз вчителі кажуть, що їм важко із сучасними дітьми: вони дуже неслухняні, батьки часто тиснуть на викладачів. Як із цим було у Вас?
– Ви знаєте, я завжди кажу, що я працювала у щасливі часи, коли діти були дуже зацікавлені у знаннях, а їхні батьки їх підтримували. Зараз на те, що відбувається у школах, я дивлюсь дуже негативно. Я вважаю, що не потрібно в усьому звинувачувати адміністрацію школи та вчителів. Їхнє завдання – навчати. А сучасні батьки дуже зайняті пошуком грошей для забезпечення життя. Вони втомлюються, а їхні діти залишені самі на себе, тому й виникають конфлікти між вчителями та учнями. Дітям – вседозволеність, а я, у свою чергу, із жахом читаю новини про побиття у школі.

– А що Ви думаєте про ситуацію із звільненням вчительки через її непристойний жест пальцями в бік учнів?
– Я читала цю статтю. Я вважаю, що у вчителя є межа нервозності. Вчитель не залізний, він жива людина. Те, що вона зірвалась – це закономірно. Звільнення – це занадто. Сучасні діти поводяться просто жахливо, будь-кого виведуть із себе.

Шампанське потай від міськвно

– Ольго Іванівно, як Ви згадуєте часи, коли працювали в школі №19?
– За 21 рік роботи в цій школі я знала кожний цвях і навіщо він забитий. Ви не уявляєте, скільки зібралося історій за всі ці роки.

– А який випадок був найвеселішим?
– Це був випускний вечір, який співпав із днем мого народження, та ще й син – випускник. Тоді був безалкогольний період. А ми у школу пронесли на кожний стіл пляшки із шампанським. Ви не уявляєте, як це було засекречено. Але це дійшло до міськвно, і звідти надіслали представника, аби все перевірити. Як він лише не намагався потрапити на випускний, але йому це не вдалося. Так він і пішов, нічого не дізнавшись. Вечір був гарний, шампанське було випите за лічені хвилини. Потім довго про це згадували.

«До кожного треба знаходити підхід, викликати інтерес та поважати»

– Ви – вчитель фізики та математики. Як Ви вважаєте, чи всім дітям варто вивчати математику?
– Звісно, всі діти різні. Деяким важко давалась математика. Але я завжди вважала, що до кожного учня можна знайти підхід, і він зрозуміє навіть найважчі формули. В роки моєї викладацької діяльності у дітей був інтерес до навчання, тому важких проблем із вивченням цієї науки не було.

– Тобто не потрібно розділяти учнів на гуманітаріїв та технарів?
– Ні. Не потрібно. Просто до кожного треба знаходити підхід, викликати інтерес та поважати.

– Раніше тих, хто мав проблеми із навчанням, залишали на другий рік, а зараз учнів жаліють. Правильно це чи ні?
– Ні. Слід завжди вчиняти правильно та справедливо. Зараз усім байдуже, залишать тебе чи ні. Раніше, якщо тебе залишили на другий рік – це було покаранням.

– А що б Ви запропонували змінити в сучасній освіті та школах, аби діти прагнули до знань?
– Для цього потрібно змінити все життя. Змінити ситуацію в країні. Більшість сучасних батьків зацікавлена лише в пошуках грошей для прожиття. І дітьми ніхто не займається. Вони залишені самі на себе й змалечку нічим не зацікавлені у житті.

– Що б Ви побажали сучасним вчителям?
– Ви знаєте, я їм не заздрю. Сучасні діти не знають, що таке справедливість, і на цьому грунті й виникають конфлікти між батьками, їхніми дітьми та вчителями. Передусім, вчителі мають це пояснити своїм учням. Тому я бажаю їм терпіння та мудрості, а дітям треба навчитись поважати старших.