Трьома відрами вина привітали керівництво міста

Люди з певним життєвим досвідом часом схильні не просто стверджувати, а й щиро вірити у те, що раніше все було кращим: як мовиться, і трава зеленіша, і вишні червоніші, і Дніпро довший, і люди розумніші та більш порядні.

Не буду ні погоджуватися, ні заперечувати, а просто перегорну декілька сторінок із знаної книги Ф.Ніколайчика «Кременчук» 1891 року видання.

Ось декілька з багатьох прикладів.

Серед реформ Катерини Другої було і знамените Міське положення («Городовое уложение») та запровадження Шестигласної думи. Скільки надій на це покладалося! Скільки похвал щодо переваг колегіального порядку було виголошено і написано.

У книзі А.М.Лушакової та Л.І.Євселевського «Улицами старого Кременчуга» можна прочитати, що міське населення розбивалося на шість розрядів:

1) повноправні міські мешканці (тобто домовласники),

2) купці усіх трьох гільдій,

3) члени ремісничих цехів,

4) іногородні мешканці та іноземні гості,

5) імениті громадяни, тобто вчені, художники, банкіри (мене особливо розчулило, що банкірів прирівняли до художників! – А.Г.),

6) посадські, тобто старожили міста, котрі не увійшли до жодної з вищеназваних груп.

Кожен розряд обирав по одному представнику в Міську думу. Звідси її назва – шестигласна.

Створена була шестигласна дума і в Кременчуці. Але був там, як і скрізь на той час, звичай вітати начальство, і не з порожніми руками. Ну, а начальством був городничий. І от прийшло свято Різдва Христового 1790 року. Зібралися гласні, порадилися – і привітали начальство.

Наслідком цього став рапорт старости Захара Ложешникова (тут я переходжу на мову оригіналу, бо інакше неможливо відчути справжній смак вигадливого «канцеляриту» 18 століття. – А.Г.):

«По словесному оной думы приказу употреблено на покупку для поздравления здешнего градоначальника, господина секунд-майора Федора Федоровича Адлерштраля, с праздником, 20 фунтов сахару, 10 фунтов кофею, три ведра вина – всего на двадцать пять рублей пять копеек.
Прошу о записании оных в расход дать мне повеление».

Шестигласна дума не відмовилася від свого словесного розпорядження і визнала вчинені витрати правильними. 

Уточню: 1 фунт = 400 г, 1 відро = 12 л. Але не будемо думати, що вино принесли у відрах на коромислі! Оскільки відро дорівнювало 20 пляшкам, а в торгівлі рахували саме відрами (до речі, традиційний ящик і досі вміщує 20 пляшок), то це означає, що на привітання городничого придбали, окрім 8 кг цукру та 4 кг кави, ще й 60 пляшок вина. Нічогенький погрібець!

Через якийсь час у Кременчуці відбулися вибори суддів. Ну, зрештою, вибори – теж свято. Той самий староста тій же самій думі подав

«Регістр, скільки при балотуванні суддів та на що саме витрачено коштів:

• 3 кварти запіканої горілки по 60 коп.
• Квасу на 60 коп.
• Горілки солодкої штоф – 1 р.60 коп.
• Горілки міцної – 80 коп.
• Горілки запіканої 4 кварти по 60 коп.
• Вина полинового (вермут. – А.Г.) 2 кварти по 40 коп.
• Вина білого 4 кварти по 40 коп.
• Булок на 56 коп.
• Ікри 6 фунтів по 15 коп.
• Ікри малосольної 3 фунти по 25 коп.
• Сторожам на горілку та булки – 95 коп.
• Голландських оселедців бочонок – 1 р.20 коп. 
• Олії барванської 1 пляшка – 50 коп.
• Соку лимонного чвертка – 25 коп.

Розбили:

• 2 чарки – 30 коп.
• 1 склянку – 10 коп.
• 2 тарілки – 50 коп.
• Попам за молебень – 8 р.»

Я так і не змогла ніде знайти, що то була за «барванська олія». Але явно не оливкова і не лляна; мабуть, щось екзотичне, оскільки коштувала дорожче «запіканої» горілки та вермуту. Незрозуміло також, чому «горілку запікану» записали не одним рядком – забули, чи що. 

Кварта – приблизно 1 л, штоф – 1,23 л, пляшка – 0,6 л; в цілому веселенько так відбули вибори! Цікаво, судді, які балотувалися, теж брали участь – чи лише виборча комісія? І невже ж хоча б за розбиту чарку винуватець не міг заплатити із власної кишені, а обов’язково треба було все «вантажити» на кошти міської громади?

А потім у тому ж 1790 році знову треба було когось вітати – може, з днем Ангела, і прикажчик купця Федора Привалова подав таке «прошеніє» до шестигласної думи:

Сума, як бачимо, не дитяча. І ці витрати, так само, як і попередні, шестигласною думою були визнані. 

Слід зауважити, що купець Федір Привалов був на той час членом шестигласної думи і теж голосував за те, щоб удовольнили «прошеніє» його прикажчика за придбані в його лавці товари. Через декілька років Привалов став градоначальником. От цікаво, подарунки для нього придбавали у його ж лавці?

Всі факти автор Ф.Ніколайчик відшукав у справі № 70 архіву Кременчуцької міської думи. Коментарі його дуже саркастичні та осудливі. Так що це не анекдотики і не легенди, а чиста правда.

До чого я це? У всі часи риба шукала, де глибше, а людина – вигоду або щось надурняк. Хіба ні? Так що давайте не будемо обурюватися вчинками кременчужан, які жили тут понад дві сотні років, бо люди відтоді не надто змінилися.

Просто з розумінням посміхнемося і, допоки самі не очистили добіла свої душі, помисли та дії, подумаємо, як будемо шляхетно і пристойно відзначати цілу низку зимових свят і їх вінець – 7 січня, Різдво Христове, з якого все почалося, у тому числі й цей матеріал.
Щастя і здоров’я усім!