Міжнародний жіночий день у Кременчуці: від масових самогубств до оволодіння кулеметом «Максим»

Міжнародний жіночий день. Як все починалося.

В цьому році ми будемо в 106 раз святкувати Міжнародний Жіночий день 8 Березня. Рішення про щорічне проведення цього дня було прийнято в 1910 році в Копенгагені на Міжнародній конференції жінок-соціалісток. Ця постанова була винесена під впливом революції 1905 року, під впливом страйків, які, в тому числі, проводилися й в нашому місті, наприклад, на вагонних майстернях, у яких разом з чоловіками брали участь й жінки.

8 Березня було визнано днем солідарності всіх працюючих жінок землі в боротьбі за свої права у суспільстві та в сім`ї.

В країнах, де на той час була ліквідована експлуатація людини людиною, жінка отримала рівне з чоловіком право на працю й її оплату, на відпочинок, соціальне страхування, освіту. Визнавши материнство соціальною функцією жінки, держава зобов’язувалася взяти на себе охорону інтересів матері та дитини, і піклувалася про досягнення повної рівності жінки в суспільстві, про створення умов, які б дозволили суміщати роботу із сімейними обов’язками з громадською діяльністю.

Вперше Жіночий день в нашій країні вдалося провести в 1913 році. Прослідкуємо історію цього свята з самого початку.
1913 рік. Департамент поліції розповсюджує секретний циркуляр «О прекращении всех революционных проявлений». Особливо заборонялося проведення «жіночих днів»: «получены сведения о том, что социал-демократам всех стран, а равно группам организованных женщин предложено посвятить 10-го наступающего февраля женщинам-работницам, домогающимся получения равноправия, участия в политической жизни страны и улучшения условий труда, и ознаменовать этот «женский день» устройством митингов, лекций и уличных демонстраций… департамент полиции просит вас принять меры к недопущению…»

Після цього циркуляра Жіночий день було перенесено групою жінок - активісток на 23 лютого (8 березня). І знову виходить указ всім жандармським відділенням: «Не допустити!»

І все-таки попри все свято відбулося. Через конспірацію його назвали «Научным утром по женскому вопросу». В цей день свято відзначали разом з Києвом у Тифлісі, Самарі та інших великих містах.

Газета «Правда» з перших номерів друкувала «письма из ада» - листи трудівниць про їх неможливе становище та жорстку експлуатацію. Так, в Кременчуці в лютому 1912 року через таке становище були зафіксовані масові самогубства. Протягом трьох днів було вчинено вісім самогубств.

20 січня 1913 р. газета «Правда» відкрила на своїх сторінках спеціальну рубрику «Женский день и работница». Це було народженням традиції особливої уваги до жінок.

1914 рік. Міжнародний жіночий день відсвяткували демонстраціями, мітингами, зборами в багатьох містах країни. В цей день вийшов у світ перший номер журналу для жінок «Работница». Але переслідування емансипантів продовжувалося. Досить скоро редколегія журналу була заарештована.

«Царское правительство не оставило нас своим «вниманием», - іронічно пригадувала одна з репресованих членів редколегії журнала Феодосія Драбкіна, - и сделало нам к женскому дню «богатый подарок» - огромную новую женскую тюрьму, выстроенную по последнему слову тюремной техники…»

1917 рік. 23 лютого (8 березня) на багатьох підприємствах країни робітники та робітниці зупинили свою роботу та вийшли на вулиці з лозунгами: «Хліба!», «Миру!», «8-годинний робочий день!», «Геть війну!»…

В Кременчуці жіночий рух активізується в 1920-х роках. Перші активісти жіночого руху на станції Кременчук були організовані в 1920-21 рр. 

В роки Другої Світової війни жінки стали ще більш «емансипованими», оскільки у багатьох випадків залишилися без чоловіків. Своїми тендітними руками вони тримали промисловість і сільське господарство, а в деяких випадках і важку зброю. Так, в кременчуцькій газеті «Вагонобудівник» за 1940 р. писали «Жіноче свято – 8 березня робітниці вагоноскладального цеху відзначили широким розгортанням оборонно-масової роботи. Жінки вивчають кулемет, гвинтівку, санітарну справу.

Напередодні 8 березня 17 жінок оволоділи кулеметом «Максим». Кращий кулеметник Цимбалістова Женя».

Після звільнення від окупантів Кременчук стояв серед руїн у згарищах. Жінки своїми силами взялися за важку працю, відновлювали хати, міські будівлі, цехи заводів та фабрик, тому що з фронту чоловіків повернулося, як ми знаємо, не так багато.

Зараз стало досить звичним, що жінки на рівні з чоловіками є представниками різноманітних професій, займають керівні посади в управлінні підприємством, організацією, приватною фірмою і навіть йдуть на президентські вибори. Яким був шлях для досягнення таких висот?

Під час керівництва жінки можуть швидко навчитися та наздогнати чоловіків. Але людина не може керувати, якщо є неосвіченою. А на той час неосвічених в країні було 2/3 населення. 

Лише одна з чотирьох жінок вміла писати та читати. В школах, гуртках лікбеза поряд з чоловіками навчаються жінки. 

В Кременчуці теж діяли товариство «Геть неписьменність» та групи малописьменних 12-го районного штабу ліквідації неписемності.

В 1929 р. серед учнів шкіл фабрично-заводського навчання по всіх містах країни майже половина навчалося дівчат. В 1930 році серед випускників Крюківського ФЗУ 10-% було дівчат. 

 
В 1930 році було винесено спеціальне рішення про пільги для жінок під час вступу до вищих навчальних закладів. Наприклад, серед другого випуску Кременчуцького робітфаку Харківського інституту постачання 1930-32 рр. навчання майже половина було жінок.

Цікаво, що жінки почали навчатися на зовсім незвичних для них спеціальностях. Так на фотографії 1928 року, яка зберігається у фондах музею, серед перших випускників курсів перекваліфікації трактористів при Кременчуцькій МТС двоє було жінок, при чому одна з них третя справа - за кермом трактора.

В травні 1930 р. державними органами створюються спеціальний «Комитет по улучшению труда и быта работниц и крестьянок» та грошовий фонд для допомоги жінкам Сходу та ін.

В той же час в Кременчуці організовуються при підприємствах жіночі активи, такі як жіночий актив Кременчуцької окружної філії спілки робітників комунального господарства в 1926 р.

Активно брали участь кременчуцькі жінки в боротьбі з повенем в 1931 р. 

За статистичними даними в 1973 р. вже в 114 країнах світу було офіційно проголошено політичне рівноправ’я жінок. Але «жіноче питання» залишається актуальним і в наші часи.