Кременчуцькі школярі з художником Брильовим намалювали себе на стіні вчительської

У четвер, 28-го березня, учні та вчителі кременчуцького ліцею №25 під керівництвом блогера та художника-концептуаліста Сергія Брильова закінчили роботу над графіті, яка розпочалася ще в суботу, 23-го березня. Вирішили розмалювати стіну вчительської на другому поверсі. На графіті – учні школи. Всього колектив збирався три рази: в суботу, понеділок та четвер. Перші два рази вирізали трафарети, на третій залишили найцікавіше – розпис стіни.  Загалом на проект витратили 25 годин, лише на розмальовку – 10 годин.

– Почали о пів-на дев’яту ранку, закінчили о-пів на сьому вечора, – каже друг Сергія Ігор Колотило.

Завдяки Ігорю все й зав’язалось.

Завдання шукали собі всі. Коли закінчували одне, чекали від Сергія наступне. Діти, яких ми питали, казали, що їм заняття подобається, що в голові не паморочиться, Сергій за помилки не сварить і пояснює як правильно робити, а фарба пахне схоже на напій «Дюшес».

Чим довше тривав процес в четвер, тим менше дітей залишалося, а під кінець домальовували лише дорослі. Сергій каже, що все розуміє, що батьки хвилюються, та й дітям це велике навантаження.

Четвер. Початок роботи

Четвер. Фінал. Дійшли не всі.

Всі, хто побачив кінцевий результат, задоволені, тепер можна поговорити з Сергієм:

- За яким принципом обиралися фотки дітей?

- Мені дали різні світлини, я прохав фоткатися по-різному. Мені показали приблизний ескіз з двома хлопцями, але я не можу плагіатити інших авторів, в мене є своя голова на плечах. До того ж там лише двоє людей, а тут можна зробити більше, тим паче це учні школи. Багато хто малює котиків, пейзажі, репродукції інших художників. А сенс? Сенс робити те, що вже було? Треба дати можливість дітям спробувати як воно. Ми спробували. Так, це не так просто, як здавалося. Потрібно ще вирізати, але діти розуміли, що чим швидше вони виріжуть, тим швидше почнуть робити нанесення, а це вже більш цікаво.

- Було важко зібрати дітей?

- Ні, зібрати — ні, а от координувати — це нелегке питання, тому що для цього потрібно не відволікатися і постійно дивитися за дітьми. Іноді важко, бо одна дитина питає, друга питає. Буває, одночасно троє питають і дах починає їхати. Потрібно просто кожного по черзі вислухати. Це цілком нормально, діти є діти. Ми разом створюємо щось, як один колектив.

- Що ти відчув, коли остання дитина пішла додому?

- Вони до останнього не хотіли йти, але батьки, знаєш, турбуються. Ми в школі, ніде не гуляємо, але як ти переконаєш людину на тому кінці телефону? Тому багато хто побіг набагато раніше, це нормально. Хай малюють скільки їм треба, я не хочу ставити якісь межі.

- Як гадаєш, діти задоволені?

- Знаєш, діти більш ніж задоволені. Так, їм важно було. Діти це ж холерики, а тут потрібне терпіння, посидючість. Тому як би в плані терплячості вони молодці, зосереджені. Дуже добре справились зі своїм завданням.

- Всі дихали фарбою цілий день, ні в кого запаморочення не було?

- Ні, ми ж користувалися захисними масками. Так, авжеж, все одно трохи запах чутно, але все нормально, всі живі і здорові. Це не якась там супершкідлива фарба. В будь-якому разі, запобіжні засоби були. Спеціальні гумові рукавички, ті самі респіратори.

- От я дівчинку в школі питав, вона каже: «Я самоучка, малюю пензликом». Дивись, якщо діти будуть кожен день дивитися на цю стіну, то вони схочуть малювати також.

- Так, це має надихати, ти правий на сто відсотків. В принципі, для цього й створено цей проект. Це як показник можливостей, що діти можуть це зробити. Спочатку не без сторонньої допомоги, а потім, мабуть, і самі, якщо це дійсно когось зачепить. Я бачив, що декільком хлопцям, декільком дівчатам це сподобалося, і я думаю, що вони можуть продовжувати, але як буде насправді, це залежить від самої дитини.

- Не думаєш вчити дітей малювати?

- Так, мені подобається давати майстер-класи. Я думаю, що в майбутньому я спробую це зробити. Розумієш, в мене не зовсім звичний спосіб, я скоріш вуличний художник. Я взагалі люблю графіті. На вулиці чи в середині приміщення — неважливо. Ці балончики, фарбу, цей запах; руки, які потім відмиваєш після кожного проекту. Я хочу продовжити і допомогти тим, кому це цікаво. Я абсолютно не проти, я тільки за. Головне — знайти концепцію. Я ж концептуаліст, тому без якоїсь тематики я не можу працювати, я не роблю абстракцію.

Вчителі переживають лише з одного приводу — щоб малюнок вижив після шкільних перерв, після дітей. Відкриття графіті відбудеться 2 квітня, Сергій також обіцяв прийти.

Ось як змінилася зовнішня стіна вчительської на другому поверсі ліцею (перегляд доступний у повній весрії):