У художній галереї відкрилася виставка її робіт
Люди по-різному реагують, коли їм вже несила терпіти те, що відбувається у їхньому житті. Валентина Слюсар почала писати картини. Живопис захистив її від подій, які важко було витримати – війна, втрата роботи, домашні проблеми. Та на цьому історія не скінчилася – роботи Валентини почали подорожувати світом, вона отримала призові місця на кількох міжнародних виставках – у Римі (2018 р.) та на Кіпрі (2018 р.).
19 квітня у Кременчуцькій міській художній галереї відкрилася виставка робіт Валентини Слюсар. Це друга її персональна виставка у Кременчуці. Перша відбулася у березні 2017-го.
Валентина Слюсар за освітою педагог, за фахом – журналіст, більше 10 років працювала головним редактором газети “Для дому і сім’ї”. Роботи почала писати у 2014-му. Ось як вона пояснює, чому раптом почала писати:
– Почалося все у 2014-му, коли був Майдан. Я дуже переживала за людей, що там стояли, весь час нервувала, не знаходила собі місця. Потім захопили Крим, почалася війна, щодня надходили страшні звістки, все гірше, гірше. В якийсь момент я відчула, що вже мені несила витримувати весь той негатив, який відбувався, захотілося десь сховатися від жахів реальності. Я навіть не готувалася до цього, не розмірковувала як почну писати, просто в один такий день сіла за роботу. Я дуже люблю мастихіном працювати, це моє. І жодного разу не сумнівалася, що писатиму лише олією. Це теж моє. Тоді, вперше, я мабуть годин вісім просиділа за роботою, час минав непомітно і на серці стало спокійніше...
За цей морський пейзаж жюрі присудило Валентині перше місце у номінації “Пейзаж” на виставці Ukrainian Art Week. Сталося це у березні 2018-го, виставка експонувалася у Києві.
Це була перша виставка Валентини. “ТелеграфЪ» запитав, як вона вирішила брати участь у виставці. Валентина відповіла:
– Мені Наташа, знайома художниця, підказала, ми часто спілкувалися, вона запитала, чому я не беру участі у виставках? Я, коли надсилала роботу на Ukrainian Art Week, взагалі ні на що не сподівалася. Тим більше, що це було у форматі заочної участі – я навіть не картину надіслала, а її фото. Ну й подумала: що з того фото можна побачити? Виставка відбулася, а відповідь мені не надійшла, я вирішила зателефонувати, дізнатися хоч щось. Мені сказали: вибачте, розберемося і зателефонуємо вам. А через якихось півгодини телефонують і кажуть – ви у нас переможець у номінації “Пейзаж”! Я зраділа звісно, але й здивувалася дуже. Я дуже вдячна своїм друзям, колегам, які розповіли мені про мої роботи, що вони гарні, що їх варто показувати людям.
У 2018-му ще дві роботи Валентини отримали призові місця на міжнародних виставках. Це робота “Під небом Чорногорії” (на фото) на Міжнародному тижні мистецтв і пленерів у Римі (конкурс класичного живопису, номінація “Архітектура: урбаністичний пейзаж”).
А також робота “Татова любов” (Кіпр, Міжнародний конкурс класичного живопису в рамках Тижня мистецтв).
А ось ця робота – маленьке веселе дівча – викликала найбільше оплесків у кременчужан, які прийшли на відкриття виставки 19-го квітня.
“ТелеграфЪ» запитав Валентину, який вона має улюблений сюжет? Вона відповіла:
– Море. Я дуже люблю море, воно завжди мене заспокоює, вгамовує і притишує погані думки, розпач. Ось цю роботу я не написала, вона з мене просто вихлюпнулася минулої зими. Дуже важка була зима, так важко було на серці, коли вже не могла терпіти, сіла писати, і це море з мене просто вихлюпнулося!
Наостанок Валя сказала:
– Наразі я вже точно знаю – треба йти за покликом серця, не думати, що вже пізно, не боятися, що нічого не вийде, а робити те, до чого лежить серце.