Історія про кременчуцького хлопчика, який взяв чотири «Оскари»

До 125-річчя з дня народження композитора Дмитра Тьомкіна, який народився у Кременчуці та взяв 4 «Оскари» завідуюча відділом науково-освітньої роботи Кременчуцького краєзнавчого музею Ірина Селезньова підготувала матеріал про видатного кременчужанина.

Дмитро Зіновійович Тьомкін народився в Кременчуці, в єврейській родині 10 травня 1894 року (цікаво, що в паспорті Тьомкіна пізніше було вказано 1899 рік народження). Його батько, Зиновій Іонович Тьомкін, працював лікарем, а мати, Марія Давидівна Тартаковська, займалася викладанням гри на фортепіано. У 1921 році батько Дмитра Тьомкіна повторно одружився і оселився в Берліні, а три роки потому перебрався в Париж, де займався політичною і громадською діяльністю.

Початкову музичну освіту юний Дмитро отримав у своєї матері. В 1912 році він став учнем Петербурзької консерваторії, де навчався по класу фортепіано у Фелікса Блуменфельда і Ізабелли Венгерової, а по класу композиції, гармонії і контрапункту у знаменитого композитора Олександра Глазунова. Через кілька років Тьомкін почав сам заробляти собі на життя. Він акомпанував балерині Тамарі Карсавіній і легендарному акторові французьких комедій Максу Ліндеру під час його гастролей в Санкт-Петербурзі. Тьомкін також підробляв грою на роялі, озвучуючи німі стрічки в кінотеатрах Пітера.

Вільний час молодий музикант любив проводити в артистичному кафе «Бродячий пес». Цей заклад був популярним місцем серед пітерської богеми. Кафе було відкрито антрепренером Борисом Проніним в 1912 році в підвалі Будинку Жакоба. Славу арт-підвалу склали його відвідачі, серед яких були Гумільов, Ахматова, Мандельштам, Хлєбніков, Маяковський, Мейєрхольд і багато інших видатних людей того часу. Саме тут Дмитро Тьомкін подружився з Сергієм Прокоф'євим і знаменитим хореографом Михайлом Фокіним. У цьому ж кафе Тьомкін вперше почув американську музику - «Alexander's Ragtime Band» Ірвінга Берліна, який приніс у заклад рег-тайм, блюз і ранній джаз через одного зі своїх учнів - співака-афроамериканця, виконавця негритянських пісень із Нового Орлеана, що залишився в Росії після одного з гастрольних турів. На жаль, із початком Першої світової війни, «Бродячий пес» закрився, однак пам'ять про популярний заклад епохи живе і понині.

Період життя Тьомкіна в Санкт-Петербурзі співпав із такими політичними подіями як повалення царя, Російська революція і утворення Радянської Росії. Після 1917-го року він був організатором грандіозних музичних дійств нового часу. Він брав участь у музичному оформленні постановки «Штурм Зимового палацу». 1920 року в масштабному проекті брали участь тисячі виконавців, серед яких було 500 музикантів і 125 балетних танцівників.

Втім, передчуваючи сумну долю музики в Радянській Росії, Тьомкін вирішив виїхати до Німеччини, де його батько жив зі своєю другою дружиною (Дмитро на той час добре володів як німецькою, так і французькою мовами). У Берліні Тьомкін брав уроки у Феруччо Бузоні і його учнів (Егона Петрі і Міхаеля Цадори), був концертним піаністом і писав легку популярну та класичну музику: етюди, фокстроти, марші і вальси. Його виступ у Берлінській філармонії з другим фортепіанним концертом Ф.Ліста в подальшому допоміг його репутації як піаніста. За порадою сусіда по кімнаті і колеги-піаніста Міхаеля Карітона Тьомкін разом із останнім вирушив на гастролі в Париж. Вони виступали як дует піаністів, як було модно в той час. Російський співак Федір Шаляпін, з яким подружився Тьомкін, багато розповідав Дмитру про Америку, про те, як добре платять за водевільні турне, і про попит на гастролі європейських музикантів. У підсумку це привело до запрошення від Бродвейського театрального магната Моріса Геста, ще одного російського емігранта, взяти участь в якості фортепіанного дуету в водевільному турне.

Тьомкін приїхав в Нью-Йорк у 1925 році. Вони з Карітоном грали, акомпануючи балетній трупі під керівництвом Альбертіни Раш, балерини і хореографа, яка народилася в Австрії. Згодом професійні відносини перейшли в особисті і в 1927 році вони одружилися.
Шляхи Тьомкіна з Карітоном розійшлися, він поїхав у турне по країні разом із Альбертіною та її «Американським балетом». Дмитро став музичним директором і аранжувальником трупи з 30 танцівників. Ритми балету пізніше вплинули на чутливість музики Тьомкіна до кінофільмів, адже він представляв рух людей у кінокадрі, як танець на сцені. У тому ж році він дав сольний концерт в «Карнегі-Холі», під час якого він виконував сучасні твори Олександра Скрябіна, Френсіса Пуленса, Олександра Тансмана і Моріса Равеля, а також і свої власні композиції, квазі-джаз. У той час як Тьомкін продовжував давати концерти як соло-піаніст, Альбертіна ставила балетні покази і дорогі музичні постановки. Однією з них була «Рапсодія в стилі блюз» Джорджа Гершвіна, в якій Тьомкін виконував головну партію фортепіано.

У 1928 році молодята приїхали до французької столиці, де Тьомкін виступив у Паризькій опері. У програму входили «Рапсодія» і європейська прем'єра концерту Гершвіна для фортепіано. Там був присутній і сам Гершвін, з яким наш земляк дуже здружився. Батьки Гершвіна - одесити, які свого часу також перебралися до Америки із Санкт-Петербурга.

Після повернення до Сполучених Штатів, Тьомкін відправився в концертне турне по країні, виступаючи з французькою музикою імпресіоністів упереміж із джазовими номерами. Це стало його останнім турне, тому що в 1929 році біржовий крах на Уолл-стріт відібрав роботу і у Тьомкіна, і у Раш. Все вирішила випадковість: запрошення взяти участь у прем'єрі голлівудського фільму надихнуло подружжя на переїзд до Каліфорнії і пошуки роботи на території музичних звукових фільмів, які у той час тільки з'являлися.
У пролозі «Ночі на Бродвеї» до світової прем'єри «Бродвейської мелодії» в Китайському театрі Граумана в лютому 1929 року було представлено балетну трупу Альбертіни Раш, привезену вперше з Нью-Йорка в Лос-Анджелес виключно для цього показу. У програмі був також «Романтичний балет» на музику Тьомкіна, хореографом якого була Раш, він був представлений її танцювальною трупою. До кінця року Раш виконала постановку трьох мюзиклів (Тьомкін продовжував писати музику для трупи Раш. Вона розповіла керівникам кіностудії «Metro-Goldwyn-Mayer» про «Балет із Марса» Дмитра, і вони доручили йому озвучити два хореографічних номери Раш. Восени 1929 року Дмитро підписав контракт зі студією. Протягом наступних двох років він писав музику для балетних номерів Раш.
У компанію «Universal» Тьомкін прийшов у 1931 році, щоб створити «Resurrection» ("Воскресіння") на російську тематику, це була його перша проба в немузичному кіно. Восени 1932 року Тьомкін повертається в Нью-Йорк, щоб створити бродвейську постановку за п'єсою Монтегю Гласса «Стримування витрат». Тьомкін брав участь у багатьох бродвейских ризикованих авантюрах і написав музику до п'єси і мюзиклу, що так і не були поставлені.

У наступному році він повернувся до Каліфорнії. «Аліса в країні чудес» у постановці «Парамаунт» була його першою можливістю написати й аранжувати музичний супровід і пісні для великого кінофільму. До зустрічі з режисером Френком Капрою замовлення на створення музики до кінофільмів були епізодичними. Вони познайомилися на вечірці, згодом відносини переросли в дружбу. Першим спільним досвідом став фільм «Загублений горизонт» (1937). Музика до цього кінофільму прославила Тьомкіна як масштабного композитора творів для симфонічних та хорових колективів. Завдяки його постійному захопленню музичними фарбами він почав використовувати незвичайні поєднання інструментів, діалоги у фільмах теж були озвучені таким чином, що інструментальна партія відповідала діапазону і тембру голосу актора.

У 1950-х і початку 1960-х років Тьомкін перебував на вершині слави, отримавши чотири «Оскари» за шість років (1952-1958). Його слава як композитора кінофільмів була майже безпрецедентною. Він був заявлений на два «Оскари» за музику до фільму і пісню «Точно опівдні» (High Noon), і отримав дві статуетки за «Високий і могутній» та «Старий і море». На створення останнього - соковитого, ліричного музичного фільму його надихнула рибалка з давнім другом Френком Капрі.

Незалежна особистість Тьомкіна відобразилася в його музиці і справах. На відміну від своїх сучасників, він ніколи не мав довгострокового контракту зі студією, таким чином залишаючись найбільш видатним незалежним композитором протягом усього часу розквіту системи студій із 1930-х по 1950-і роки. У журнальній статті він сказав: «Якщо я маю успіх, то все це завдяки незалежному фільму». Його статус вільного агента дозволяв йому укладати контракти на свою користь, що, в свою чергу, було добре для інших композиторів. Він агресивно боровся за музичні видавничі права та створив власну музичну видавничу компанію. Він сказав журналісту Дейву Епштейну: «Я борюся ... лише за гідність. Не тільки композитора, але і всіх художників, відповідальних за кіно».

З цією метою він боровся і за права участі чорношкірих музикантів в оркестрах, що на той час було заборонено, і сам тісно співпрацював з багатьма чорношкірими музикантами.

Чудове життя Тьомкіна в Америці закінчилося в 1967 році зі смертю дружини Альбертіни Раш. Коли він повертався до свого дому в Windsor Square-Hancock Park в Лос-Анджелесі після похоронної процесії, на нього напали і побили грабіжники. Тьомкін виставив будинок на продаж і повернувся в Європу.

У 1969 році Дмитро Тьомкін разом із Карлом Форменом виступив у невластивій для себе ролі продюсера і допоміг поставити вестерн «Золото Маккени», головні ролі в якому виконали Грегорі Пек і Омар Шариф. Цей фільм був суперпопулярним у колишньому Радянському Союзі.

Останньою роботою Тьомкіна у великому кіно стала музика до біографічної драми Ігоря Таланкіна «Чайковський», яку поставили в 1969 році в СРСР, а головну роль в картині виконав Інокентій Смоктуновський. Працюючи над музикою до цього фільму, Тьомкін уперше з 1921 року і востаннє у житті побував на батьківщині. Світова прем'єра фільму відбулася 18 вересня 1970 року, картина з успіхом демонструвалася в усьому світі, а в 1971 році фільм «Чайковський» був номінований на дві премії «Оскар» - за найкращу музику (Дмитро Тьомкін) і як кращий фільм іноземною мовою.

У 1972 році Дмитро Тьомкін одружився вдруге на англійці Олівії Синтії Петч, із сімейства англійських перів. Петч мали резиденції в Лондоні і Парижі, де Тьомкін насолоджувався, граючи на фортепіано класичну музику. Дімі, як називали його друзі, помер у Лондоні 11 листопада 1979 року і був похований у місті Глендейл (Каліфорнія) на кладовищі «Forest Lawn Memorial Park».

21 вересня 1993 року Поштова Служба США випустила в світ серію марок «Легенди американської музики», присвячену шести видатним композиторам Голлівуду. На одній із них був зображений Дмитро Тьомкін.

У Кременчуці згадують Тьомкіна - іменем видатного композитора названо конкурс молодих піаністів-імпровізаторів, який кілька років поспіль приймало місто. А в рамках декомунізації нещодавно провулок Крупської в Кременчуці перейменували у провулок Дмитра Тьомкіна.