«Цікаві історії із запасників музею»: на що давали гроші благодійники і меценати Кременчука

Про благодійність з газетних сторінок

За її словами завідувачки музею, гортаючи сторінки газет тих часів, ледь не на кожній можна було знайти повідомлення про той, чи інший благодійний захід.

• У 1913 році відбулося засідання комітету з проведення перших у Кременчуці художніх виставок. За вхід вирішено було брати 50 копійок, але останній тиждень виставки вхід був безкоштовним, щоб навіть найбідніші кременчужани могли її побачити.
• Починається ремонт Пушкінської народної аудиторії. Керівництво роботами взяв на себе інженер Іван Санін безкоштовно, як благодійну допомогу рідному місту.
• У день відкриття Міської бібліотеки, юнак, який навіть не назвав свого імені, пожертвував на придбання книг 100 рублів (рік навчання у 3 класі жіночої гімназії коштував 50 рублів, - ред.).
• 1 грудня 1914 року відбувся благодійний концерт і в касу благодійного товариства надійшли кошти навіть з Києва, Харкова та Варшави.

Благодійність у Кременчуці була досить розвиненою, мала різне спрямування і була досить практичною. Кременчужани, зазвичай, допомагали не лише грошима, але і власною роботою або харчами.

Церковна благодійність

Спасо-Преображенська церква. Нині на цьому місці – ТРК «Європа»

Церковна благодійність є історично першою і найрозповсюдженішою благодійністю тих часів. Кременчук не став винятком. Усі без винятку кременчуцькі храми були побудовані  виключно за благодійні кошти: Успенський собор, Спасо-Преображенська церква, Троїцька церква і інші православні церкви. Інколи церкви взагалі будувалися коштом однієї людини.

У Крюкові купець Кушнарьов у 1825 році свій власний будинок перебудував під Хрестовоздвиженську церкву. За власні кошти він купив все необхідне. Через 50 років інший купець теж за свої кошти добудував до неї дзвіницю.

У кінці ХІХ ст. Полтавська католичка Котович заповіла католицькій громаді значну суму на розповсюдження віри. На частину цих коштів у Кременчуці побудували католицький костьол на честь Праведного Йосипа Обручника. Це єдиний з уцілілих у Полтавській області зразок псевдоготики.

Капличка в подяку за спасіння

У 1848 році на березі біля Смоляної пристані сталася пожежа. Довгий час не було дощів, тож по сухостою вогонь швидко розповсюджувався, допомагав цьому сильний вітер. Пожежні, диякони Успенського собору і місцеві мешканці марно намагалися приборкати полум’я, яке все ближче підступало до житлових будинків. Молодий службовець Іван Ляпунов чимдуж побіг додому,, який був поруч, щоб попередити домашніх, але на порозі його зустрів лікар – у дружини почалися пологи. Перевозити жінку було неможливо. Від розпачу і безсилля чоловік вхопив подарунок покійної бабусі – ікону Божої Матері Смоленської – вибіг з нею на вулицю та почав благати, щоб вберегла сім’ю і місто від пожежі. Раптом на чистому небі, де 2 місяці не було жодної хмаринки, з’явилась  важка дощова хмара і почалася злива. Сильний дощ швидко загасив полум’я і через пів години над Смоляною пристанню знову сяяло сонце. На мокрий ґанок будинку вийшов лікар і показав Івану його первістка. Тоді Ляпунов заприсягся побудувати на березі Дніпра капличку. Та отримати дозвіл було не просто – знадобилося багато років, щоб зібрати усі необхідні документи. Лише 28 липня 1866 року була закладена, а 1869 була освячена капличка на честь Божої Матері Смоленської. Кожного року до каплички звершувалася Хресна хода на чолі з самим Іваном Ляпуновим та його дорослим сином.

Так до революції виглядала кам’яна споруда Троїцької церкви

Благодійні подарунки

Також кременчужани мали за звичку дарувати щось церкві. Приміром, позолотити іконостас, вилити дзвони, подарувати книгу, позолочений хрест або дароносицю.

• Купець Григорій Шаповалов з дружиною замовили для Успенського собору дзвін, вагою 3,5 тонни. За їх кошт дзвін виготовили у Харкові, доставили в Кременчук та встановили.
• Купець Микола Третьяков своїм коштом виготовив срібний позолочений оклад для старовинної ікони Божої Матері грецького письма. Оклад був прикрашений дорогоцінним камінням, вага срібла складала понад 20 фунтів.
• Дружина чиновника Улина Соколовська пожертвувала Успенському собору ікону у срібному окладі.
• Купець Ряхін подарував Спасо-Преображенській церкві ікону Стрітення Господнього у срібному з позолотою чеканному окладі.

Нажаль нічого з цих предметів не збереглося до наших днів.

Благодійність у сфері освіти

Як з’явився Льотний коледж

У середині ХІХ ст. у Кременчуці гостро постало питання з навчальним закладом – необхідна була гімназія або реальне училище. 23 роки кременчуцькі представники Думи оббивали пороги у столиці, але дозволу не одержують. Тоді купець Смирнов на смертному одрі заповів місту значний капітал, за який і побудували училище. 15,1 тисяч рублів витратили на ділянку на вул. Малій міщанській (нині Коцюбинського, - ред.), 152,9 тисяч рублів – на побудову училища і складських приміщень. Проект розробив інженер Брусницький, керував будівництвом міський архітектор Несвіцький, які працювали безкоштовно.

При всіх школах були Піклувальні ради

На ряду з індивідуальними благодійниками було організовано багато благодійних організацій, рад, нарад, об’єднань. При кожному навчальному закладі обов’язково була Піклувальна рада, яка слідкувала за тим, щоб школа мала все необхідне. Відомо, що освіта була дорогою і батьки сплачували близько 25 рублів за півроку. Ще частину витрат брало на себе місто і частину – Піклувальна рада. Піклувальна рада організовувала харчування в школах, турбувалася, щоб всі мали літню, зимову і парадну форми, організовувала стипендії найстараннішим учням. За їх кошти часто купували підручники, книги для читання, зошити.

Стипендія – за кошти благодійників

Міський голова Андрій Ізюмов із власних коштів виплачував по дві стипендії для найстаранніших учнів реального училища і жіночої гімназії. Але кому виплачувати ці стипендії визначало керівництво навчальних закладів.

В Комерційному Олексіївському училищі також була висока плата за навчання, частину якої батькам компенсувала піклувальна рада. На утримання будинку майже повністю давала кошти Купецька рада. В училищі також було 2 іменні стипендії – імені Ізюмова і імені 500-річчя дому Романових.

У 1905 році ряд крупних підприємців внесли капітал у банк і на проценти запровадили стипендії кращим учням Власного міського училища.

Благодійність у медицині

У 1885 році було створене Кременчуцьке наукове товариство лікарів – найбільший колективний меценат у місті, їх наукові розробки мали велике значення в країні. Ряд унікальних операцій вперше було проведено саме у Кременчуці. Окрім науки, своїм основним завданням лікарі ставили:

• добитися, щоб міська влада відкрила Безкоштовну лікарню для неімущих.
• брати мінімальну плату або не брати її за лікування хворих.

У 1906 році за рахунок зібраних коштів відкрилася лікарня для бідних хворих. Лікарі зібрали 13,5 тисяч рублів і 10 тисяч рублів додала Міська управа з іншого благодійного капіталу. Також Товариство лікарів відкрило власну аптеку, де вони відпускали ліки безкоштовно або за мінімальною ціною. У неї за ліками приїздили навіть із сусідніх міст.

Алла Павлівна розповіла цікаву історію, яка не має прямого стосунку до благодійності, але гарно відображає життя кременчужан того часу.

Середня тривалість життя кремен чужанина – 32 роки

Років 100 тому одного спекотного літнього дня лікар Залізничної лікарні Микола Соколов повертався від пацієнта і дуже поспішав. Бо мав встигнути на засідання кременчуцького наукового товариства.  

Лікар Микола Євдокимович підготував доповідь про антисанітарію у Кременчуці і збирався з нею виступити перед колегами медиками та перед гласним міської думи Устимовичем – той саме пообіцяв відвідати засідання. Лікар дуже сподівався на підтримку Устимовича – адже той сам був за освітою медик і мав зрозуміти, наскільки жахливий санітарний стан наразі у місті, і як конче потрібно все докорінно змінювати, аби люди повсякчас не хворіли на інфекційні хвороби. Недотримання елементарних гігієнічних норм, грязюка на вулицях , нестача асенізаційних возів, брудні бочки, якими розвозили питну воду, відсутність санітарного нагляду призводили до хвороб, епідемій і, як наслідок, високої смертності. Середня тривалість життя у Кременчуці – 32 роки.

Микола Соколов

Отже, заклопотаний справами Соколов майже біг вулицею, намагаючись не вскочити у величезні калюжі, які розлилися на Занасипу після вчорашньої зливи. Бігти було важко, і лікар жалкував, що він у штиблетах, а не у рибальських чоботях-забродах. Аж раптом десь позаду він почув жалібний дитячий зойк. Лікар озирнувся і побачив, що в одній із величезних темних калюж борсається маленька дитина, дівчинка. Її білява голівка то піднімалася над поверхнею, то зникала у калюжі. Лікар жбурнув на землю медичний саквояж та піджак і кинувся до дитини. Вже через мить він провалився у холодну липку багнюку вище колін. Та дівчинку все-таки встиг підхопити на руки. З калюжі вони вибралися мокрі та брудні. Дитина навіть не плакала – вона наковталася води і дуже перелякалася. Як з’ясувалося, мала гралася біля будинку і відійшла вбік, а там провалилася у дуже глибоку калюжу, з якої, аби не лікар, могла б і не вибратися – надто злякалася та й зросту була дрібненького, не те що Соколов. Звали цю маленьку дівчинку Наталочка Філіппова. Згодом вона виросла і вийшла заміж за знаного чекіста Семена Бутиріна. 

Наталя Бутиріна

А лікар Соколов того дня, коли врятував Наталку із занасипської багнюки, все-таки встиг на засідання наукового товариства. Але в якому вигляді він туди з’явився! Члени медичної спільноти були шоковані – адже Соколов не встиг переодягнутися, лише наказав вилити на себе кілька відер води, щоб змити багнюку. Тож на засідання він прибув мокрий як хлющ. І в такому вигляді розпочав доповідь про антисанітарію на кременчуцьких вулицях.

Благодійність у культурі

Більшість культурних ініціатив відбувались у Кременчуці саме за благодійний кошт.

30 років на відкриття бібліотеки

31 січня 1891 року у Кременчуці відбулось відкриття Публічної громадської бібліотеки. Ця подія відбулась тому, що у 1859 році троє кременчужан: купець Поляков, учитель Стронін і міщанин Ємельянов домовилися на спільні кошти виписувати кілька журналів і газет. За рік до них приєдналося ще 13 кременчужан. Разом вони зібрали пристойну кількість видань і постало питання про те, де їх зберігати. Бюрократична тяганина тривала майже 30 років. Доки один із гласних – Моїсеєнко – звернувся в Думу з заявою: «Я сам і група кременчужан готові безкоштовно надати місту 800 книг і журналів на 1000 рублів, але за 2 умов. По-перше, Міська Дума виділяє такі ж кошти на придбання книг. По-друге, вирішує питання з будівлею». Дума погодилась.

Театр замість готелю

У 1876 році кременчуцький підполковник Козельський, який був власником готелю по вул. Єкатериненській (нині Соборна, - ред.), перебудував свій готель у театр. Не дивлячись на те, що готель приносив непогані гроші, чоловік хотів, аби у кременчуцьких театралів був стаціонарний театр. Через деякий час будівлю перекупив кременчуцький купець Німець, син якого був завзятим театралом. Саме в цьому театрі, на нинішній вулиці Гагаріна, відбувся перший спектакль українською мовою – «Наталка Полтавка».

Бідних – нагодуй

Особливо активізувалася благодійність у дні релігійних свят. Напередодні Різдва виділялися кошти для того, щоб бездомні, які жили у нічліжці, також мали святковий стіл.

У дні різдвяних канікул всі діти могли безкоштовно відвідувати кінематограф. Один день сеанси оплачував один купець, другий – інший, і так по черзі всі канікули.

У 1910 році Кременчуцьке благодійне товариство побудувало власний будинок – нинішню друкарню на вул. Перемоги. На першому поверсі будинку були ремісничі класи, на другому – церковнопарафіяльна школа. Крім того було кілька приміщень, в яких могли переночувати діти, які не могли ночувати вдома. У 1918 році будинок викупив меценат Горар’є і в ньому розташувався перший в Кременчуці Вищій навчальний заклад – Єшива. Меценат повністю утримував будинок і студентів.

Купець Байдаш, торговий ряд якого був навпроти Міської Думи. Він жертвував на школи, лікарні і регулярно організовував і оплачував паломницькі поїздки у монастирі.

Родина Чуркіних побудувала і утримувала богадільню у Крюкові, сирітський притулок, виплачували стипендію одному учню реального училища, одній учениці Маріїнської жіночої гімназії. Чуркін взяв на себе турботу про освітлення вулиці Херсонської на якій він жив. Дружина Чуркіна – Олена Петрівна – щотижня їздила до лікарні: возила гостинці, возила обіди тим, хто був одиноким, давала гроші на ліки. Під час епідемії грипу Чуркіни пошили для усіх учениць гімназії марлеві пов’язки і закупили 2 комплекти лікарського одягу для лікарні. Кожної неділі на обійсті Чуркіних відбувався благодійний обід. До них у двір на частування приходили бідні сусіди, волоцюги з вокзалу, бездомні, бідні студенти. Усі вони отримували повноцінний обід з трьох страв. Господарі обідали з усіма.

Солодкі благодійники

Був у Кременчуці і свій «шоколадний король» - Петро Поддєрєгін. Він щороку надавав кошти реальному училищу на придбання книг і підручників. Також він оплачував дві стипендії учням, які найкраще знали математику та географію. Ще він оплачував навчання чотирьох дівчаток у гімназіях.

Улюбленим благодійником кременчуцької малечі був кондитер Силаєв. Його будинок зберігся і дотепер – на другому поверсі жила сім’я, а на першому була шикарна кав’ярня. У нього був найкращий кондитер на весь Кременчук і найдорожча кав’ярня. Кожного місяця Силаєв шов у церковнопарафіяльну школу і вітав усіх іменинників та від їхнього імені частував усіх дітей солодощами – влаштовував святковий солодкий стіл.