ВелоблогЪ: як кременчужанин два дні шукав «Скарби Кіровоградщини»

Кожного вікенду спільнота «Велосипедисти Кременчука» намагається запропонувати цікаву прогулянку для власників велосипедів. На минулих вихідних відбулася прогулянка «Скарби Кіровоградщини». Планувалося відвідати Срібне озеро, Бандурівський та Морозівський розрізи - це затоплені кар’єри, що знаходяться в Олександрійському районі Кіровоградської області. Передбачалося, що до першого пункту мандрівки ми мали дістатися приміським потягом. Оскільки більше охочих долучитися до мандрівки не було, а вихідні мали бути насиченими - я вирішив поїхати один.

І ось 1 червня, станція «Протопопівка», численні відпочиваючі крокують до Срібного озера, майже всі вони приїхали до озера з метою оздоровитися, оскільки вірять в чудодійну силу водойми, я ж приїхав лише помилуватися краєвидами та рушити далі.

Наступним пунктом велопрогулянки став Бандурівський розріз, що знаходиться в селі Бандурівка. Вода в ньому зачаровує своїм смарагдовим кольором. Також здивувала відсутність змій. Ідеальне місце для релаксу. Малоймовірно, що вам хтось буде заважати, під час відпочинку.

Наступний пункт подорожі мав стати сюрпризом для учасників прогулянки, а став відкриттям для мене - Садиба Вінберга в с. Ясинуватка. Палац Вінберга викликав водночас і захоплення архітектурою та відчуттям старовини, і розчарування через стан, в якому він знаходиться. Палац було збудовано в 1870 році, зараз він майже зруйнований. Поруч з будівлею на подвір’ї росте дуже старий дуб. Навіть не потрібно звертатися до фахівців в області дендрології аби встановити, що його вік сягає декілька сотень років. До того ж дані про це могутнє дерево відсутні в інтерактивній мапі самих старих дерев України. На підставі цього терміново готую звернення до владних структур з метою інформування про критичний стан палацу Вінберга в с. Ясинуватка, а також про необхідність збереження вікового дерева.

Не вдалося потрапити до ще одного представника долини затоплених кар’єрів Кіровоградщини - Морозівського розрізу. А далі понад п’ять годин грози та думок про вічність (а також про тих, хто проектує зупинки) на зупинці громадського транспорту, яка не дуже то і прихисток від дощу.

Учасники спільноти, які намагалися дістатися до Морозівського розрізу на своїх велосипедах та зустрітися зі мною, з технічних причин так і не приїхали, а я - щасливий від здобутих вражень від мандрівки, як герой романів про бітників, заночував на території придорожнього кафе та вирушив додому аби уникнути палючого сонця та відновитися до понеділка.