ВелоблогЪ: подорож мальовничими місцями Черкащини

Цими вихідними спільнота «Велосипедисти Кременчука» вирушила досліджувати природні та архітектурні пам'ятки Черкаської області. Дмитро Желєзнов розповів «Телеграфу» про мальовничі куточки Черкащини, які вони об'їздили на двоколісному коні. 

На вікенд, що припадав на День Конституції, ми вирішили відправитись в мандри до Черкаської області. Про свої наміри взяти участь у веломандрівці заявило, крім мене, ще три учасники нашої спільноти, але з різних обставин, поїхали шукати перлини Черкащини – я та Володимир Петренко.

27 червня, вночі ми сіли на пасажирський потяг до Знам’янки, а далі приміськими потягами від Знам’янки до ст. ім. Тараса Шевченка та Умані відповідно.

Подорож від ст. ім. Т. Шевченка до Умані нам запам’ятається надовго. Ми ніколи не були в Індії, хотілось би побувати, але ж ми всі знаємо, які там потяги. На декілька хвилин здалось, що наша подорож під загрозою зриву, адже місця для нас, у вагонах потягу, майже не було. Через надмірну кількість зацікавлених напрямком, пасажири нашого «експресу» (старезного дизеля), вимушені були годинами стояти в проходах вагонів або в тамбурах. Така ж доля спіткала і нас з велосипедами. Близько чотирьох годин ми простояли в тамбурі. Добре, що весь цей час було з ким поговорити на різні теми. Починаючи від політики, закінчуючи сімейними цінностями. Через чотири години ми змогли зайняти місця для сидіння в вагоні, і дві години дороги до Умані пройшли для нас в повному комфорті, якщо це можна так назвати.

28 червня. День Конституції. Першим пунктом нашої мандрівки став Національний дендрологічний парк «Софіївка». 50 грн. за вхід на територію парку для дорослого і ви в одному з найромантичніших місць України. Парк «Софіївка» заснований у 1796 році магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким та названий на честь його дружини гречанки Софії Вітт-Потоцької. Парк побудований за сюжетами легендарного давньогрецького поета Гомера «Іліада» та «Одіссея».

Прогулянка унікальним дендрологічним парком викликає захоплення. Чарівні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, фонтани, озера, водоспади все поєднано між собою. Один із найкрасивіших дендрологічних парків Європи сто відсотків змусить повернутися сюди ще не раз тих, хто хоча б раз його відвідав.

Відвідувачам дендропарку, на жаль, заборонено їздити територією парку на велосипедах. Було б непогано влаштувати зону для катання на велосипедах в парку. Територія 160 га дозволяє це зробити.

Далі ми вирушили до одного з цікавих районів м. Умані. Район де здебільшого проживають євреї. Він нас приємно вразив. Відчуття ніби потрапили до іншої країни. Авто з ізраїльськими номерами, цікаві архітектурні рішення, велика кількість зовнішньої реклами на івриті. Нам цікаво було скуштувати кошерної їжі, ми завітали до ресторану саме з такою кухнею. Ціни в меню нас здивували і ми поїхали шукати заклад з традиційною українською кухнею та оптимальною для нас ціновою політикою. Після смачного ланчу, ми вирушили далі. Після 50 км дороги ближче до опівночі ми відчули нестерпний холод, тому було прийнято рішення заночувати неподалік річки, а подорож продовжити вже зранку в суботу.

29 червня. с. Буки. В селі Буки Маньківського району Черкаської області ми відвідали дивовижне місце, унікальну пам’ятку природи – Буцький каньйон. Він є представником від Черкащини в конкурсі «Сім природних чудес України».

Кажуть що Буцький каньйон - це шматочок Швейцарії в центрі України. Невеличкий «фіорд» довжиною понад 2,5 км. Каньйон вимито водою в граніті, якому два мільярди років. Буцький каньйон являє собою скелястий берег з виступами сірого граніту, тут тече – Гірський Тікич. Річкові води скочуються з брил граніту та створюють водопад надзвичайний Вир.

Цікаво що в забарвленні граніту каньйону можна побачити різні кольори, це і синій, червоний, рожевий та зелений. Подейкують, що з каміння Буцького каньйону будували славнозвісну «Софіївку».

На початку 20-х років XX століття біля селища Буки була збудована Буцька ГЕС, однією з гідротехнічних споруд якої є водоспад Вир висотою близько двох метрів. Він був утворений тут не випадково, адже саме в цій місцині Гірський Тікич перетинає скелястий масив протерозойських гранітів і заходить у Буцький каньйон. Буцька ГЕС колись забезпечувала електричною енергією село Буки та ще декілька селищ. На жаль зараз вона зруйнована. Згідно з рішенням Черкаського облвиконкому від 27.06.1972 №367 водоспад має статус гідрологічної пам’ятки природи.

Також зруйновано водяний млин, який знаходиться неподалік. Він напевно, в ті часи (кінець XIX століття) змолов не одну тонну зерна. Млин має статус пам’ятки архітектури та гармонійно вписується в загальну композицію.

Гуляючи в низині каньйону, а це дійсно чудове містечко для відпочинку туристів, ми побачили десятки наметів мандрівників, які приїхали сюди з різних куточків України. Велосипедів ми не бачили, а от автомобілів було багато. Дорога до Буцького каньйону не для всіх. Ми ще не знали про дорогу, яка нас очікувала на шляху до м. Тальне.

Щодо Буцького каньйону, так це найвідоміший каньйон у світі, як Великий Каньйон, що знаходиться в штаті Аризона (США), але цей красень наш, рідний.

Ще раз оглянувши неймовірно гарний каньйон, послухали на прощання шум водоспаду Вир, ми продовжили подорож Черкащиною. Наступна зупинка м. Тальне.

Через складний рельєф та жахливий стан доріг 40 км дороги здались нам, як мінімум 100 км. В місті Тальне ми мали відвідати одну пам’ятку, але знайшли ще одну, яка варта уваги.

Свято-Петропавлівський храм - православний храм у місті Тальне. Церкву святих апостолів Петра і Павла, це ще один варіант назви храму, зведено з надміцної австрійської цегли. Площа перед церквою вимощена гранітною плиткою. У храмі встановлено п'ятиярусний іконостас, виготовлений у стилі українського бароко. Храм має сім куполів, маківки яких вкриті сусальним золотом.

Освячення храму у 2008 році провів Патріарх Київський і всієї Руси - України Філарет. Наразі храм є найбільшою культовою спорудою православної церкви західної Черкащини. Відвідавши храм та відпочивши перед дорогою, ми рушили до наступного пункту нашої мандрівки.

І ось ми в Тальнівському парку – парку - пам'ятці садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Тут знаходиться прикраса і напевно одна із головних пам’яток міста Тальне - Палац графа Шувалова. Палац збудований в стилі французького Ренесансу голландським архітектором в 1893-1903 роках.

На думку Михайла Відейко, кандидата історичних наук, парк і палац з'явилися ще в кінці XVIII століття, одночасно з «Софіївкою». Тут теж була скеля кохання, каскад ставків і обов'язковий підземний хід. За версією вченого, Шувалов на початку XX століття тільки перебудував мисливський палац.

Зараз палац охороняється. Стан аварійний. На стіні палацу встановлено кондиціонер і виглядає це, м’яко кажучи, неестетично. Потрапити в середину палацу нам не вдалось. Поважно прогулявшись по території біля палацу та зробивши невеличкий привал, під час якого поділилися один з одним враженнями від побаченого за два дні подорожі.

Далі ми поїхали до залізничної станції м. Тальне аби дістатися ст. ім. Т. Шевченка. 7 годин очікування потягу на станції ім. Т. Шевченка і ми, втомлені від трьох днів без сну, але задоволені від насиченої мандрівки, їдемо до рідного Кременчука. Так закінчилася наша чергова яскрава велопрогулянка довжиною понад 100 км.

Для того аби подорожей було ще більше шукаємо адміністраторів для спільноти «Велосипедисти Кременчука». Запрошуємо ентузіастів, які готові витрачати свій час на проведення подорожей цікавими місцями нашої Батьківщини.