«Не кине, так поламає»: до 70 річниці з дня смерті великого богатиря Івана Піддубного

70 років тому не стало знаменитого борця й атлета Івана Піддубного, шестикратного чемпіона світу з боротьби. На честь великого спортсмена у Кременчуці названа спортивна школа-інтернат, а на Черкащині через кожні кількасот метрів висить інформаційний бігборд із його зображенням. 

Іван Максимович Піддубний народився (26 вересня за старим стилем/ 8 жовтня - за новим стилем) 1871 року в родині спадкового козака Максима Піддубного на Полтавщині в селі Красенівці поблизу Золотоноші (сучасна Черкаська область). Прапрадід Івана Піддубного в 1708 році під Полтавою, спільно з козаками Іркліївського куреня лицарства Низового, під проводом Кошового отамана Костя Гордієнка та козацьким військом гетьмана Івана Мазепи, воював проти Московії за суверенну Україну.

Противники з жахом говорили про нього: «Не кине, так поламає». Зростання - 184 см, вага - 118 кг, об'єм грудей - 134 см, біцепс - 44 см, шия - 50 см. Всі члени сім'ї Піддубних відрізнялися силою і здоров'ям. Батько, Максим Іванович, запорізький козак, був справжнім богатирем. Але в 15 років старший син в боротьбі на поясах вже став класти його на обидві лопатки. 

У 22 роки Іван виїхав з рідного села. Працював вантажником в Севастополі, прикажчиком у Феодосії. Почав серйозно займатися спортом, піднімати гирі, гантелі...

У 1897 році він влаштувався борцем в який працював на той час в Севастополі цирк Труцці. Один з трюків Піддубного був такий: йому на плечі ставили телеграфний стовп, на кожній стороні якого повисали по десять чоловік. В результаті стовп ламався...

Піддубний боровся і в царській Росії, і при Тимчасовому уряді, і в СРСР. За півстоліття не програв жодного чемпіонату.

Об'їздивши 14 країн, Іван Піддубний з дружиною осів в тихому приморському Єйську, де й застала 70-річного борця Друга світова війна. Скоро місто окупували німці. Піддубного не евакуйовували - коли допитувалися чому, відмахувався: "Куди бігти? Помирати скоро". В ті роки у нього стало боліти серце. Ліків Піддубний не довіряв, лікувався настоянками зі степових кубанських трав.

У 1900 році Іван переїздить до Києва й починає виступати в київському цирку братів Дмитра, Якима і Петра Нікітіних. Медична комісія, що оглянула борця, зафіксувала такі антропометричні дані його атлетичної статури: зріст — 184 см, вага — 118 кг, груди — 137 см, біцепс — 44 см, передпліччя — 36 см, зап’ястя — 21 см, шия — 60 см, стегно — 68 см, гомілка — 47 см. Тут він уперше знайомиться з прийомами французької боротьби у Київському атлетичному гуртку лікаря Є. Ф. Гарнич-Гарницького. Ці прийоми одразу захопили його. Упродовж п’яти років він гастролював країною, а у 1903 році вступив до Санкт-Петербурзького атлетичного товариства, від якого виступив на чемпіонаті світу в Парижі.

На початку 30-х років у СРСР запровадили паспорти. У різних джерелах зустрічається історія про те, що коли Піддубному дали паспорт, в ньому прізвище було записане через «о» — на російський лад, а не через «і», а національність була вказана «русский». Він, недовго думаючи, власноруч написав «і» замість «о», та замість «русский», вписав «українець».

Іван Піддубний трохи не дожив до вісімдесяти років. 9 серпня 1949 року в Єйську тисячі людей проводжали його в останню путь. Він залишив по собі легендарну славу атлета, ім’я якого стало символом незламної сили народу. Донині в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: «Він — як Піддубний».