«Помер міцно тримаючи національний прапор»: у Кеменчуці відкрили барельєф Герою Небесної сотні Ігорю Сердюку

Символічно, що на перехресті вулиць Ігоря Сердюка та Небесної сотні, саме 20 лютого відкрили барельєф на честь кременчужанина Ігоря Сердюка. Наш земляк загинув 18 лютого у Києві під час Революції гідності. Ігор майже з перших днів їздив на майдан повертаючись додому до коханих дівчат: дружини Ірини та доньки Олександри.

Ігор був прапороносцем 9 сотні самооборони. 18 лютого під час побудови барикад неподалік Маріїнського парку «тітушки» та «беркут», спочатку влаштували сутичку з активістами, після чого вистрілили Ігорю в обличчя на перехресті вулиці Інститутської та Кріпосного провулка.

«Символічно, що барельєф відкривають на розі вулиць Ігоря Сердюка і Небесної сотні»

Барельєф розміщено на першому поверсі магазину. Автор барельєфу - відомий кременчуцький скульптор, викладач дитячої художньої школи Володимир Максименко.

На відкриття завітали рідні Ігоря Сердюка, батьки, брат Володимир та донька Олександра, представники міської влади, побратими та небайдужі кременчужани.

Поруч з барельєфом стояв почесний караул з ліцеїстів Кременчуцького військового ліцею, який змінювався почергово.

Секретар міськради Юрій Гриценко разом з батьком Ігоря Миколою Петровичем відкрили барельєф. Микола Сердюк згадав побратимів, які також стали Героями Небесної сотні - Івана Наконечного, якому було 82 роки, а також 17-річного Назара Войтовича.

Під час виступу мама Ігоря Сердюка ще довго не зводила погляду із зображення її загиблого сина.

Депутат Кременчуцької міськради Анна Павленко нагадала, що свідки смерті Ігоря Сердюка, стверджують, що його вбили «беркутівці». Слідство триває, а вбивці й досі не покарані.

Панахиду за загиблими провів настоятель Свято-Миколаївського собору Володимир Макогон, а кременчужани поклали квіти до підніжжя барельєфу Герою Небесної сотні.

Білий мартин під час відкриття барельєфу зробив кілька кіл над присутніми.

«Вбивали яскравих людей, а Ігор був дуже помітним»

Кременчужанин Василь Хохлов та Андрій Бабко із Рокитне Кременчуцького району разом з Ігорем Сердюком були в 9-й сотні Самооборони Майдану.

Василь Хохлов розповів, що давав свідчення у київській прокуратурі через три роки після розстрілу Небесної сотні.

- Зранку 18 лютого була сформована колона, Ігор йшов з прапором, ніхто не думав, що таке трапиться. Коли ми прийшли до перехрестя Інститутської на нас напав Пушилін зі своєю бригадою, людей 100 було з пістолетами. Зав'язалася з ними бійка й ми їх відтіснили. Хлопці нам почали кричати. Що беркут пішов у наступ й ми пішли на підкріплення. Ігор біля мене стояв. Вони нас спочатку закидали газовими гранатами. Мені граната прям під ноги потрапила, я тоді був у шоломі й порошковий газ почав виїдати очі. Коли я зняв шлем - Ігор вже лежав. Там був настільки великий шум навколо, але я чув як з нього текла кров фонтаном. Куля потрапила у перенісся... Беркут почав нас відтісняти, а Ігоря забрала швидка. Нас збили у кучу, ледь не забрали у полон, але нас хлопці камінням відбили. Без взуття бігли звідти.

Коли вже був на фронті (після Революції гідності Василь пішов добровольцем на фронт - ред.) кум мене запитує де було страшніше на майдані чи на фронті. Я йому відповів, що на майдані страшніше, адже зброї не було. - розповів Василь Хохлов.

За словами кременчужанина, по їх стріляли, як по мішенях у тиру, а вони нічого не могли зробити у відповідь. На його думку, вбивали насамперед яскравих людей, які чимось виділялися на тлі інших. А Ігор Сердюк був дуже помітним. Впадали в око його головний убір - кепка-«бандерівка» та червоний шарф на шиї.

Василь познайомився з Ігорем у Києві на майдані й згадує його веселу вдачу.

- Коли нас завели переночувати, ігор підписав своє місце: «Хто на моє місце ляже, той москаль», - додав Василь.

Володимир Івасенко познайомився з Ігорем також у Києві.

- Протягом усього майдану майже були разом. Ще до великих заворушень, коли прийняли «диктаторські закони», ми з ним пересікалися. 18 лютого ми з Ігорем були у різних місцях, я на одній ділянці, а він біля Маріїнського парку. Ігор був з гумором, у нього був ніби магніт, який притягує до себе людей, з ним було дуже приємно спілкуватися й поруч з ним відчуваєш себе впевненим, є такі люди, які замінюють десятьох.