Які вони – модні шафи столітньої давнини

Мода, мода, мода… На початку ХХІ століття вона тримає «пальму першості» серед усієї іншої актуальної інформації. Кожна сучасна жінка намагається створити або придбати хоча б одну модну річ, відкривши для себе, а ще більше – для оточення новий весняний сезон.
Сьогодні інформацію про нові тренди в світі моди ми можемо почерпнути дуже легко, відкривши Інтернет і «помандрувавши» по модних сайтах. Тут є останні покази відомих світових та вітчизняних кутюр’є, інформація про костюми знаменитих топ-моделей, актрис, перших леді, колекції Модних будинків та ін.

Модниці початку ХХ століття намагалися знайти інформацію в модних журналах, яких було вже немало на той час. Серед них найбільш популярними були «Женская жизнь» (СПб), «Дамский мир» (СПб), «Ворт» (Москва), «Модний курьер» (СПб), «Иллюстрированный журнал белья и рукоделия» (СПб), «Моды для всех» (СПб).

На сторінках журналу «Дамский мир», наприклад, друкувалося багато новин в галузі моди з ілюстраціями та викройками, а інформація надсилалася кореспондентами з Парижа, Нью-Йорку, Лондона та Відня.

У структурі жіночих журналів була велика кількість розділів: художня література, домоводство, мода, рукоділля, різні дрібнички для декору помешкань та ін. Редакція обіцяла своїм читачкам «поделиться познаниями в гигиене и тайнами туалетного столика, рассказать о новинках моды, сопроводить на прогулку, в общество, в театр, к портнихе, занять рукоделием».

Жінки зустріли ХХ століття в одязі, який мало відрізнявся від нарядів минулого, ХІХ століття. Костюм так само складався з корсету, вузького комірця-стійки, часто накрохмаленого, рукав починався пишними буфами, а до зап’ястя звужувався. Дзвоникоподібні спідниці мали довжину до підлоги, збиралися позаду у складки, подоли іноді переходили в невеликий шлейф.

Для повсякденного одягу використовувалися льон, оксамит і вовняні тканини темного або блідого пастельного кольорів. Вечірні наряди пошивалися з шовку «шармез», мережива, мусліну, сатину, крепдешину, шифону.

Найпопулярнішими прикрасами були перли: невеличкі сережки-краплини і довга низка перлин або багатоярусне кольє.

Як у повсякденному, так і у вечірньому вбранні популярними були орнаменти, а також декорування тасьмою, стрічками, складками, бантами, накладними вишивками та воланами.

Модними аксесуарами були парасольки, панчохи та вузькі рукавички (для декольтованого плаття рукавички обов’язково мали закривати руку вище ліктя).

До модного вбрання додавалися гостроносі черевики та туфлі із скошеним барочним підбором і, безумовно, капелюшки. Широкополі, з високою тулією, прикрашені бантами, прозорими широкими стрічками, штучними квітами, вони являли собою справжні мистецькі витвори.
Кременчуцькі модниці не були винятком. Після закінчення Різдвяного посту починався період званих вечорів, балів, походів до театру. Тут можна було зустріти не лише містян, а й поміщиків, які поверталися зі своїх садиб, а їхні другі половинки намагалися хоча б під час зимових заходів приєднатися до модного товариства.

Безумовно, провінція була більш консервативна, ніж великі міста тодішньої країни, але й тут були свої визнані «законодавиці моди», які шили у найбільш дорогих модисток Кременчука і могли затьмарити своїми вишуканими нарядами навіть столичних модниць.

Та більша частина жіночого заможного населення міста все ж таки одягалася у більш скромний одяг, зате з дорогих тканин, які дозволяли собі замовляти навіть з Парижу. Для задоволення жіночих примх кременчуцькі мануфактурники пропонували великий вибір тканин і фурнітури для пошиття жіночого одягу, про що розповідають нам реклами магазинів, майстерень та приватних майстринь того часу (копії з адрес-календаря за 1909 рік).

Жінки із родин середнього стану, де ще зберігалися строгі православні канони, не поспішали купувати або шити собі нові наряди. Втім, у цьому випадку виручало мереживо, вив’язане своїми руками. І от уже старе плаття перетворювалося на нове з білосніжним декоративним комірцем, або манжетами, або накладками на плечі і декольте.

Серед кременчужанок мереживо стояло на першому місці серед усіх матеріалів для оздоблення одягу, сумочок, носовичків, гаманців та капелюшків. Довгими зимовими вечорами пані й панянки нашого міста готували себе до нових виходів у світ, переплітаючі тонкі нитки у витончені орнаменти.

Рукоділля так захопило жіночу складову нашого міста, що у 1902 році в Кременчуці відкривається «Женское Училище Рукоделий Е.Д. Михайлюк». Розмістилося воно в самісінькому центрі міста, на вулиці Єкатерининській, в будинку Пілявського. В училище приймали дівчат від 12 років та дорослих, діяло три відділення: ремісниче, де вчили «шитью, кройке, метке, починке и штопке белья детского, дамского и мужского, шитью и кройке платьев дамских и детских»; 2-х місячні курси крою й шиття плаття та білизни; художнього рукоділля, яке вражає різноманіттям занять, що пропонувалися, а це – «вишивка крестом, белой гладью, рельефной гладью, художественная вишивка разных стилей, накладные вышивки, фило, фило-гипюр, макраме, вишивание по тюлю, делание исскуственных цветов из бумаги, батиста и разные работы фантази».

Навчання було платним, від 15 до 70 рублів у залежності від вибраного відділення, тому училище було майже недоступним для бідних верств населення міста. Після закінчення учениці «держали экзамен» і отримували свідоцтво на «подмастерицу, мастерицу и учительницу рукоделий» для всіх гімназій.

  
Училище було дуже популярним, а в 1910 році учениці училища взяли участь із своїми роботами у Південно-Російській виставці, організованій Катеринославським земством, де отримали «похвальный отзыв».

Серед жінок того часу набуває популярності ірландське мереживо «кроше», схоже на сітку з рельєфним рослинним орнаментом. Технологія його була відома з давніх часів, але стала модною з середини ХІХ століття в Англії, згодом у Франції, після чого розповсюдилася по інших країнах світу.

Плетення справжнього мережива «кроше», яке виконувалося лише вручну, було заняттям складним і коштовним, підкреслювало вміння та вишуканий смак дами, тому цим рукоділлям займалася заможна частина жіноцтва і навіть аристократки. Сьогодні «кроше» знову стало трендом. Сучасні дизайнери закохані в цю техніку: на подіумах та червоних доріжках крокують жінки в ажурних платтях, спідницях, блузах із вставками «кроше».

До 1910 року вся Європа захопилася модними колекціями Поля Пуаре, який здійснив справжню революцію в одязі жінки, відважно прибравши з її гардеробу багатовіковий атрибут – корсет (фотографія з колекції Музею моди є у нашій підбірці).
Але провінційні кременчужанки не квапилися одягатися у такий революційно-модний «безкорсетний» одяг. Адже в деяких родинах ще залишалися речі стилю ХІХ століття.

Однак поступово сміливі модниці все ж таки зважувалися вдягнути вільний від корсету наряд, тим більше, що стиль Поля Пуаре був не просто елегантним, а привніс у Високу моду нові канони краси – тепер талія стала завищеною, спідниці звужувалися донизу, силует плаття повторював природні жіночі форми і підкреслював обриси тіла. Навіть супротивницям нового стилю доводилося поступатися своїми принципами і для закордонних подорожей, які були доступні заможним кременчужанкам, шити модні наряди.

На жаль, подальші історичні події – Перша світова війна, революційні переломи, цивілізаційний прогрес – зробили жіночий одяг більш практичним і спростили його зовнішній образ. Химерність і блиск зосталися лише у весільних та вечірніх нарядах.

Минуло понад сто років… Модна картата сорочка із вузлом на животі й потерті джинси стали звичними для жінок від 12 до… (не будемо уточнювати!) років і не позбавляють їх привабливості та жіночності.

Але інколи, приміряючи вишукану вечірню сукню до підлоги, особливо декольтовану і з корсетом, взуваючи туфлі на «шпильці», які так загадково і заклично цокають по підлозі, кременчужанки відчувають: ось воно, те вбрання, яке дозволяє відчути себе справжньою принцесою!

Користуючись нагодою, щиро вітаю усіх кременчужанок із нашим святом – Днем 8 Березня! Залишайтеся королевами свого життя, будьте здорові та щасливі, а краса і розум у вас уже є!