7 травня Кременчуцькій дитячій музичній школі виповнилося 100 років: як усе починалося

7 травня 2020 року виповнюється 100 років з дня заснування Кременчуцької дитячої музичної школи №1 імені П. І. Чайковського.

За час існування першу музичну школу закінчили кілька тисяч чоловік, частина з яких у подальшому обрали музику своєю професією, стали композиторами, співаками, музикантами-виконавцями, диригентами, вчителями музичних дисциплін у загальноосвітніх школах та спеціальних музичних закладах.

Випускниками Кременчуцької школи різних років були відомі діячі музичного мистецтва, які працювали в Україні, Росії та інших республіках колишнього Радянського Союзу.

Марко Мусійович Геліс (1903–1976) – заслужений діяч мистецтв Української РСР, був засновником і завідувачем кафедри народних інструментів, професором Київської консерваторії.

М. М. Геліс з українським композитором А. Я. Штогаренком (за роялем)

Зустріч членів і викладачів кафедри народних інструментів Київської консерваторії з заслуженим діячем мистецтв РРФСР М. Я. Чайкіним. М. Київ, 1961 рік. У першому ряду справа М. Я. Чайкін, у центрі – М. М. Геліс

Микола Григорович Шостак (1907–1973) – заслужений артист Української РСР, соліст Київського державного академічного театру опери і балету імені Т. Г. Шевченка, підготував більше 40 ролей в операх українських, російських та зарубіжних композиторів, прославився незрівняним виконанням провідних партій в операх М. Лисенка «Наталка Полтавка, «Тарас Бульба, «Енеїда» (Микола, Остап, Бахус, М. Аркаса «Катерина» (Іван), Д. Верді «Травіата», «Аїда» (Амонасро) та багатьох інших.

М. Г. Шостак - заслужений артист Української РСР

М. Г. Шостак в ролі Бахуса в опері М. Лисенка «Енеїда»

М. Г. Шостак в ролі Амонасро в опері Д. Верді «Аїда»

Геннадій Іванович Банщиков (1943 р. народження) – член Спілки композиторів СРСР, заслужений діяч мистецтв Росії, професор Петербурзької консерваторії, добре відомий шанувальникам інструментальної музики як автор кантат, симфоній, концертів, камерних творів, а також музики до театральних постановок та кінофільмів.

Г. І. Банщиков – член Спілки композиторів СРСР, заслужений діяч мистецтв Росії

Г. Банщиков. Соната для арфи і органа

Кременчужани старшого покоління, напевно, пам’ятають кінофільми «Жайворонок», «Не забудь…Станція Лугова», «Блакитний лід», «Нічна зміна», де звучала музика Якова Ісайовича Вайсбурда (1928–1992) – радянського композитора, майстра академічної музики, який створював симфонії, балети, опери, романси, пісні, кантати.

Не лише кременчуцькі шанувальники музики, але й мешканці інших регіонів нашої держави та низки зарубіжних країн мали змогу і щастя слухати віртуозні джазові імпровізації члена Національної спілки композиторів України Сергія Панасовича Горюновича (1960 р. народження).

С. П. Горюнович – член Національної спілки композиторів України

Далеко за межами України відоме ім’я Сергія Степановича Грінченка (1953 р. народження) – баяніста-віртуоза, народного артиста України, лауреата численних міжнародних і національних конкурсів, професора Національної музичної академії України.

С. С. Грінченко – народний артист України

Значний внесок у становлення національної опери Киргизії зробив Михайло Львович Жеребкер – заслужений артист Киргизстану, скрипаль Киргизького Національного академічного театру опери і балету імені А. Малдибаєва.

І в сусідній Молдові добре знають і пам’ятають кременчужанина Бориса Семеновича Мілютіна (1905–1993) – засновника і художнього керівника Державного симфонічного оркестру Молдавської РСР, заслуженого діяча мистецтв і народного артиста Молдавської РСР, головного диригента Молдавського театру опери, балету та драми імені О. С. Пушкіна, професора Молдавської державної консерваторії імені Г. Музическу.

Б. С. Мілютін – заслужений діяч мистецтв і народний артист Молдавської РСР

Випускники Ленінградської консерваторії. 1936 р. Б. С. Мілютін – другий справа

Не вистачить ні часу, ні місця, аби пригадати всіх відомих випускників Кременчуцької музичної школи №1.

А розпочиналося все в далекому 1920 році. Третій рік тривала безжальна, кривава, братовбивча громадянська війна. Польська держава, що зросла на руїнах Російської імперії, марила про відродження Речі Посполитої. У січні 1920 р. польське військо під проводом Пілсудського розпочало наступ на українські та білоруські землі.

А в Кременчуці після чергового відновлення радянської влади (20 грудня 1919 р.) панує розруха. Не працюють заводи і фабрики, через нестачу палива стоять електростанція, водопровід, трамвай. Лютують безробіття, епідемії пошесних хвороб, голод. За таких умов розпочинається будівництво нового суспільства, демонструючи парадоксальне поєднання непоєднуваного. У лютому при місцевих органах влади створюється секція мистецтв, яка планує найближчим часом відкрити Будинок мистецтва, при якому будуть працювати музична, драматична, образотворча студії і музей охорони пам’яток і старовини.

Ідея створення музичної студії виникла не на порожньому місці. Дожовтневий Кременчук був містом високорозвиненої музичної культури. Чудові хори існували при всіх християнських храмах. Хоровому співу навчали в початкових і середніх навчальних закладах.

При Народній аудиторії імені О. С. Пушкіна був власний музично-драматичний гурток у складі драматичного, музичного і вокального відділів. Один з путівників зазначав: «Но что характерно, это то, что почти все путешествующие русские и заграничные знаменитости, артисты по вокальной и инструментальной музыке всегда заглядывают в Кременчуг». Тож у передреволюційні роки кременчужани мали можливість насолоджуватися концертами видатних композиторів і виконавців: російського піаніста Антона Рубінштейна, польського піаніста, в майбутньому одного із найкращих виконавців ХХ століття Артура Рубінштейна, композитора і виконавця С. В. Рахманінова, чеського музиканта Я. Кубеліка, оркестру народних інструментів під керівництвом В. В. Андрєєва і багатьох інших.

На початку ХХ ст. в місті існувало приватне музичне училище Животовської, розташоване в Банному провулку (зараз Придніпровський парк) у будинку громадського діяча і композитора, автора «Української симфонії» М. М. Колачевського.

У 1917 р. до Кременчука приїздить випускник Московської консерваторії, композитор, співак і диригент Прокіп Минович Сапсай (1886–1929) (Фото 13) – пристрасний любитель хорового співу і самовідданий організатор народних хорів.

П. М. Сапсай – композитор і хоровий диригент

У 1918 р. він створює Кременчуцьку хорову капелу імені М. Лисенка. В органах місцевої влади Сапсай працює інструктором хорових справ, а згодом завідуючим губернським музичним комітетом. За підтримки такого авторитетного прихильника музичної освіти справи з організації музичної студії швидко просуваються. Виникає ініціативний організаційний комітет, склад якого був ще одним парадоксом того бурхливого революційного часу.

До нього ввійшли: випускник Харківської консерваторії Володимир Федорович Тіпаков, бухгалтер Кременчуцького відділення Державного банку Росії (1908–1917 р.р.), надвірний радник, голова Кременчуцького музично-драматичного гуртка любителів Кіндрат Северинович Чоловський та член реввійськтрибуналу 17-річний Марк Мойсейович Геліс. Цих таких різних за віком, за походженням, за освітою, за національністю, за вірою людей об’єднувало одне – пристрасна любов до музики і готовність самовіддано служити їй до останнього подиху.

В. Ф. Тіпаков – перший директор Кременчуцької музичної школи

А тим часом події в країні загострюються. У квітні 1920 р. барон П. М. Врангель почав збирати в Криму під свої прапори залишки військових сил Білого руху. 7 травня 1920 р. білополяки захопили Київ.

І в цей самий день, 7 травня 1920 р., у Кременчуці відкривається музична студія у складі двох класів – гітари та мандоліни, згодом прибавляються класи фортепіано, скрипки, віолончелі, вокалу, а студія перетворюється в школу, назва якої постійно змінюється: центральна музична школа, музична профшкола (після утвердження нової структури української школи: трудова семирічка, яка давала неповну середню освіту та професійна школа, яка не лише давала повну середню освіту, але й певну професію), в кінці 1920-х – на початку 1930-х років – музичний технікум. Після чергового реформування структури радянської освіти (1934 р.) Кременчуцький музичний технікум перетворюється на музичну дитячу школу-десятирічку.

У 1940 р. з нагоди 100-річчя з дня народження П. І. Чайковського на прохання працівників Кременчуцька музична школа отримує ім’я видатного композитора. Та які б зміни не відбувалися з назвами школи, з навчальними планами – незмінно упродовж довоєнного часу директором її був В. Ф. Тіпаков, який обіймав цю посаду з 1920 р. до 1 червня 1941 р.

Володимир Федорович Тіпаков народився в 1896 році. По лінії матері походив із добре знаної в місті родини крюківських купців-старообрядців Чуркіних. Його мати – Мотрона Трифонівна Чуркіна – доводилася рідною племінницею Григорію Єремійовичу Чуркіну. Він був купцем І гільдії, гласним Кременчуцької міської думи, славився своєю широкою благодійністю. Батьки Мотрони Трифонівни з якихось причин не могли перебувати на батьківщині, тож дівчинку взяв на виховання Григорій Єремійович, який власних дітей не мав. Від матері Володимир Федорович успадкував любов до музики, приємний голос і тонкий слух. Батько – Тіпаков Федір Миколайович – родом з Волги, був торговим партнером Г. Є. Чуркіна. Як стверджують родинні перекази, приїхавши у справах до Григорія Єремійовича, Федір Миколайович закохався у його племінницю і згодом відбулося весілля, після якого молодята переїхали на Харківщину у маєток Миронівку, що дістався Мотроні Трифонівні у посаг.

Родинне фото Тіпакових. У центрі зліва – батько Ф. М. Тіпаков, поряд – мати – М. Т. Тіпакова (Чуркіна)

Після смерті Григорія Єремійовича родина Тіпакових повернулася до Крюкова, де придбала велику ділянку землі в районі сучасного стадіону та житлового будинку №104 по вулиці І. Приходька, яка довгий час називалася крюків’янами «Тіпаковою левадою». У родині підростало троє синів. Батько – людина суворої вдачі – був упевнений в тому, що сини мають продовжити його справу, не лише зберегти, але й примножити родинні статки. Для цього необхідно отримати відповідну освіту. Тим більше, що в цей час у Кременчуці вже відкрилося Олексіївське комерційне училище. Ось лише середній син, Володимир, маючи від природи яскраві музичні здібності, постійно тягнувся до музики. В цьому прагненні його підтримувала мати. Але пересилити волю батька, традиції іменитого купецтва їм навіть удвох не вдалося. Донька Володимира Федоровича Маргарита Володимирівна пізніше пригадувала: «Не вздумай, Мотя, сделать из Володеньки комедианта, – слышала бабушка со всех сторон». А батько, ні з ким не радячись і нікого не питаючи, просто віддав сина до комерційного училища, де той і провчився 4 роки.

Лише після раптової смерті Федора Миколайовича в 1912 р. мати, піддавшись на постійні умовляння сина, дозволила йому вступити до Харківської консерваторії, але за умови, що він водночас продовжить навчання в Харківському комерційному училищі. У 1913 р. Володимир Федорович вступає в Харківську консерваторію до класу фортепіано професора Р. В. Геніка (1859–1942). Після закінчення навчання, у 1920 р. повертається до Кременчука, де стає одним із ініціаторів відкриття музичної студії та її першим директором.

В. Ф. Тіпаков (сидить справа) з матір’ю та братом

Р. В. Геніка – професор Харківської консерваторії по класу фортепіано

Свідоцтво І. С. Панфілова про те, що В. Ф. Тіпаков дійсно навчався і успішно закінчив Харківську консерваторію

Для Володимира Федоровича Кременчуцька музична школа стала не лише початком його педагогічної і виконавської кар’єри, закладом, де він зумів проявити свої неабиякі організаторські здібності, але і місцем, де відбулася зустріч, що відіграла вирішальну роль у його подальшому житті. Серед перших учнів були не лише діти, але й дорослі люди, яким громадянська війна завадила отримали систематичну освіту. Одна з них – Лідія Сергіївна Козорєз – учениця по класу фортепіано, який вів Тіпаков, стала в 1923 році його дружиною, а в 1925 р. викладачем по класу фортепіано.

Свідоцтво Л. С. Тіпакової-Козорєз про закінчення нею Кременчуцької центральної музичної школи

Л. С. Тіпакова (у центрі) з вихованцями Кременчуцької музичної школи

Родове коріння Лідії Сергіївни також пов’язане з кременчуцькою історією. Її мати Анна Іванівна народилася в родині кременчуцького купця Івана Аврамовича Костікова. Після смерті дружини, яка полишила земний світ зовсім молодою, Іван Аврамович віддав свою доньку на виховання рідній сестрі Анастасії Аврамівні, яка була дружиною Петра Михайловича Верховського – почесного громадянина, замісника директора Кременчуцького громадського банку. Власних дітей подружжя не мало. Мешкали Верховські у великому кам’яному будинку на дві половини по вулиці Набережній (зараз Придніпровський парк).

Після революції будинок націоналізували, залишивши колишнім господарям одну кімнату. В цю кімнату й переїхало молоде подружжя після вінчання в Успенському соборі. В будинку на Набережній вулиці промайне довоєнний період життя директора Кременчуцької музичної школи. Тут з’являться доньки – старша Ірина (1924 р.) і молодша Маргарита (1929 р.), тут будуть збиратися родичі в святкові дні і приходити колеги, аби обговорити професійні проблеми.

Подружжя Тіпакових з донькою Іриною на садибі будинку Верховських. На задньому плані Наум Володарський

Довоєнна Кременчуцька музична школа – унікальне явище в історії естетичної освіти України. Її педагогічному колективу, очолюваному В. Ф. Тіпаковим, вдалося створити справжнє диво – музичну школу-десятирічку в місті, де не було не лише оперного театру чи консерваторії, а навіть постійної музичної театральної трупи.

VI випуск Кременчуцької музичної школи

Знаходилася школа по вулиці Жовтневій, 54, в одноповерховому кам’яному будинку (не зберігся), де водночас з нею, в протилежному крилі, розташовувалася школа для розумово відсталих дітей. Упродовж довгого часу директор музичної школи переконував міську владу в недоцільності такого сусідства. І зрештою, в середині 1930-х років, домігся переводу сусідів у інше приміщення.

А сам з одним народним умільцем заходився ремонтувати приміщення і реконструювати будинок і садибу. З декількох суміжних класів, прибравши перегородки, створили концертний зал, а в дворі школи звели справжню літню естраду, з’єднавши її критим переходом з основним будинком. Відтоді в теплу пору року тут відбувалися концерти, які користувалися заслуженою популярністю у кременчужан.

Симфонічний оркестр Кременчуцької музичної школи на літній естраді шкільної садиби. В центрі – В. Ф. Тіпаков

Володимир Федорович, будучи людиною творчою, захопленою своєю справою, прагнув до виконавської діяльності. Тому з перших днів існування школи ним був створений справжній симфонічний оркестр, постійно виникали дуети, тріо, квартети. А згодом при музичній школі була заснована балетна школа. Для викладання хореографії Тіпаков запросив із Харківської оперети чудового танцювальника Л. Уманця. На його вимогу в концертному залі вздовж стін обладнали спеціальні станки і заняття набули класичної форми. Балетні пачки, через відсутність у школі костюмерної майстерні, виготовляла жіноча половина родини Тіпакова: дружина, теща і старша донька, яка, до речі, згодом стала модельєром.

Викладач хореографії Л. Уманець з доньками В. Ф. Тіпакова Маргаритою (справа) та Іриною (зліва)

Маргарита Тіпакова – учениця балетної школи

Володимир Федорович був прекрасним організатором, він зумів створити колектив однодумців, в якому, як у злагодженому оркестрі, кожен вів свою партію. Одним із найближчих соратників Тіпакова був випускник Московської консерваторії, організатор класу скрипок Михайло Наумович Межибовський. Незадовго до початку Великої Вітчизняної війни він переїхав до Києва і вже до кінця своїх днів працював у 3-й музичній школі імені В. Косенка.

Викладачі та вихованці оркестрового класу педагога В. Ф. Тіпакова Кременчуцької музичної школи. 1929 рік

Серед педагогів-струнників виділялися віолончелісти Злочевський і Котович. Чудовим спеціалістом, який сприяв розквіту музичної школи, був викладач вокалу і теоретичних дисциплін Ісаак Соломонович Раїк, справжній ерудит і тонкий вдумливий наставник. До речі, в нього навчався вокалу син господарів будинку, в якому зараз знаходиться краєзнавчий музей, Наум Володарський, володар чудового за красою баритону.

У складі довоєнної школи працювало багато талановитих педагогів – Дельнова, Лунд, Зак, Тауер, Баф, М. Соколов, А. Голубняк, М. Мішкевич, Б. Матусевич, Н. Батхон та інші. Під керівництвом Володимира Федоровича розпочинала свою педагогічну діяльність випускниця Кременчуцької музичної школи Зінаїда Михайлівна Сиротенко, якій доведеться відроджувати школу після війни.

Постанова Кременчуцького виконавчого комітету міської ради депутатів трудящих від 5.06.1940 р. «Про ХХ ювілей Кременчуцької музичної школи»

Наказом по управлінню справами мистецтва при РНК УРСР від 20.05.1941 р В. Ф. Тіпаков переводиться на посаду директора Артемівського музичного училища з нового навчального року. В акті передачі Кременчуцької музичної школи від 31.05.1941 р. вказується, що на той час школа мала в своєму розпорядженні власний будинок з 15 кімнат, концертний зал, музичну майстерню, музичну бібліотеку. У школі навчалося 240 учнів на денному та 50 – на вечірньому відділеннях. Усі учні були повністю забезпечені музичними інструментами та необхідним інвентарем.

Оркестровий клас педагога В. Ф. Тіпакова Кременчуцької музичної школи імені П. Чайковського. 1941 рік

Навчальний 1940–1941 рік успішно закінчився. У середині червня учні пішли на канікули, викладачі у відпустку, родина директора виїхала до Артемівська. І ніхто не здогадувався, що за кілька днів на них чекає війна…