Пушкін та Україна: до 200-річчя перебування поета у Кременчуці

Ці поетичні рядки належать перу Г. Мілявської, кременчужанки, яка глибоко знала і високо цінувала творчість видатного поета Олександра Сергійовича Пушкіна.

Галина Борисівна завжди при нагоді підкреслювала, що у 1820 р., по дорозі у південне заслання, поет зупинявся у Кременчуці, а повертаючись звідти у 1824 р., знову побував у нашому місті.

Пишаються цим фактом і кременчужани – мешканці зеленого квітучого затишного міста. Навесні Кременчук одягає своє барвисте святкове вбрання: на клумбах розквітають нарциси і тюльпани, вкриваються ароматними кетягами кущі бузку; теплі промені сонця пронизують золотом свіже повітря, на різні голоси щебечуть птахи. У вільний час усім хочеться ближче до природи.

Бульвар Пушкіна – одне з улюблених місць відпочинку в Кременчуці. Його сповнює якась особлива поетична аура завдяки пам’ятнику О.С.Пушкіну, встановленому в 1985 році.

Автори – скульптори І.Ястребов та Ю.Шорохов, архітектори Л.Расстригін і С.Ткаченко дуже вдало вписали біломармурове погруддя в ансамбль бульвару. Коли йти до пам’ятника від вулиці Першотравневої – ми спочатку проходимо повз чотири фонтани, що символізують пори року, можемо присісти на зручну паркову лаву, помилуватися купами різних порід дерев, які вільно розташовані у бульварному просторі.
І увесь цей час попереду нас чекає Поет.

Сюди приходять і дорослі, і діти. Бабусі читають онукам казки Пушкіна, вчать з ними поетичні рядки. Шанувальники творчості поета присвячують йому свої твори. Ось так, наприклад, написав поет Владислав Найдьонов:

Бібліотекарі міста організовують тут літературні свята, 6 червня відзначають день народження О.С.Пушкіна. Співробітники музею проводять науково-освітні заняття «Перечитуючи казки Пушкіна», а під час пішохідних екскурсій по центру міста обов’язково звертають увагу на пам’ятник великому поету.

Екскурсанти нерідко запитують: чому молодого поета, якому йшов усього 21-й рік, вже відправили на заслання? В яких містах України він побував? Які його твори присвячені Україні та які спогади лишилися у поета після зустрічі з нашою землею, нашою природою, нашим народом?

Ось про це ми сьогодні й поговоримо.

Молодий талановитий поет жив і творив у Петербурзі. Його гострі епіграми, спрямовані проти царя та його наближених, «гуляли» по всій імперії, викликаючи захват і схвалення одних та ненависть інших. Ось, наприклад, епіграма на царського сановника Аракчеєва:

На думку деяких дослідників, ця епіграма і стала «останньою краплею, що переповнила чашу терпіння» царя. Він вирішив відправити непоштивого молодика на Соловки або у Сибір – прохолодити гарячу голову. Але розумні люди – М. Карамзін, В.Жуковський та інші шанувальники таланту Пушкіна – не радили розгніваному Олександру Першому засилати поета на північ – мовляв, «щоб не привертати до нього зайву увагу суспільства». Тому за царським указом Пушкіна відправляють на службу до Катеринослава по затвердженому самим царем маршруту. Поета супроводжував «дядько» Микита Тимофійович Козлов.

У далеку дорогу поета проводжали його вірні друзі, і серед них Антон Дельвіг, ліцейський однокашник, з яким у Пушкіна була «дружба на все життя».

Антон Антонович Дельвіг (1798-1831), син обрусілого німецького барона, був, як і Пушкін, у числі перших вихованців ліцею, відкритого у Царському Селі, і також став відомим поетом.

Після закінчення навчання випускники ліцею, перш ніж приступити до служби, отримали відпустки. Дельвіг провів її у Кременчуці. Річ у тім, що його батько, генерал А.А.Дельвіг, у 1816 році отримав призначення у Полтавську губернію і в 1817 р., коли Антон Дельвіг-молодший закінчив ліцей, його батьки жили у Кременчуці. Серед товаришів по навчанню про Дельвіга побутувала жартівлива пісенька «Дельвиг мыслит на досуге – можно спать и в Кременчуге».

У Кременчуці Дельвіг написав вірш «А.С.Пушкіну». Звичайно, тоді він навіть не міг собі уявити, що через якихось три роки Пушкін побуває у цьому місті. А тепер, проводжаючи друга, він, мабуть, попросив обов’язково провідати його батьків у Кременчуці.

… Довгою була дорога до Катеринослава. Протягом цієї поїздки Пушкін вперше почув звучання української мови, побачив українців, дізнався про їхні традиції, а на фоні прекрасної природи побачив також «…барство дикое, без чувств и без закона».

Ось і черговий пункт у маршруті Пушкіна – Кременчук. Відомий кременчуцький краєзнавець В.М.Юшко відшукав цікавий матеріал про перебування Пушкіна у нашому місті. «Саме в цей час тут жили батьки Антона Дельвіга. І, напевно, Олександр Сергійович зупинявся сам у них. Поспілкувалися, оглянули місто з чудовим, зовсім недавно добудованим Успенським собором, Міською думою з бельведером, Міським садом…

Широко відкритими очима дивився зачарований поет на легендарний Дніпро, який у той 1820 рік розлився великою повінню. Відпочили, переїхали дерев’яним наплавним мостом через ріку на правий берег і незабаром прибули до Катеринослава. 1600 верст і 12 днів дороги залишилися позаду».

В Катеринославі, як відомо, Пушкін мешкав на вулиці Караїмській у так званому «готелі». Частенько у вільний від служби час ходив до Дніпра, милувався його красою. Знайомий сторож катав його на своєму човні по ріці. Одна з таких поїздок завершилася купанням у Дніпрі; вода була прохолодна, Пушкін застудився і зліг з лихоманкою.

На щастя, проїздом з Києва до Катеринослава заїхав з родиною генерал М.М.Раєвський, герой війни 1812 р. Його син Микола, який дружив з Пушкіним, розшукав у місті хворого поета. З дозволу генерал-лейтенанта Інзова, у розпорядження якого і був відправлений поет, Раєвські забрали Пушкіна на Кавказ – підлікуватися.

Потім був Кишинів, але Пушкін і Бессарабія, так само як Пушкін і Одеса – це теми окремої розмови.

Значну роль у житті поета відіграло перебування у місті Кам’янці, де були маєтки Раєвських і Давидових і куди його кликали друзі. На той час Кам’янка була свого роду політичним і культурним центром України: тут було «Південне товариство» таємної організації людей, яких пізніше стануть називати декабристами.

Пушкін ходив на ярмарки, слухав кобзарів, записував українські легенди і перекази. Любив заходити у селянські хати, поспілкуватися з молоддю, послухати українські пісні.

Природі Кам’янки поет присвятив багато своїх віршів. До наших днів зберегла Кам’янка пам'ять про перебування великого поета: скелю над Тясмином, грот Декабристів, водяний млин обов’язково відвідують туристи.

Наприкінці січня 1821 р. Пушкін їде до Києва. У цей час там проходили щорічні контрактові ярмарки, з’їжджалося багато людей. Зі своєю трупою приїхав знаменитий актор Щепкін, з яким у Пушкіна склалися дуже добрі стосунки. Поет відвідав Лавру, бачив могилу Кочубея та Іскри, був на горі Щекавиці біля могили князя Олега. Пізніше всю цю інформацію Пушкін використав при написанні поеми «Полтава» та балади «Песнь о вещем Олеге».

Влітку 1824 року поет отримав наказ їхати до свого родового маєтку – в с. Михайлівське. 30 липня Пушкін виїхав з Одеси. Його шлях пролягав через Миколаїв, Єлисаветград, Кременчук, Чернігів та Вітебськ.

Один день поет відпочив у Кременчуці, а потім коляска повезла О.С.Пушкіна за призначенням.

У 1899 році у країні дуже широко і урочисто святкувалося 100-річчя від дня народження поета. І на честь цього ювілею кременчужани вирішили перейменувати вулицю Городову на вулицю Пушкінську (зараз це бульвар Пушкіна і вул. 29 Вересня).

На Пушкінській вулиці була відкрита Пушкінська аудиторія.

У величній будівлі стояв бюст поета; була там велика бібліотека, приміщення для виставок. У концертних залах відбувалися виступи відомих піаністів, театральних труп, танцювальних колективів. Під час відкриття Пушкінської аудиторії вірші улюбленого поета читав зовсім юний Антон Макаренко. Антон дуже хвилювався, але читав упевнено і виразно:

Будівля Пушкінської аудиторії була дуже поруйнована при відступі німців у 1943 році, і відновити її не вистачило ні сил, ні коштів.

Пам’ятник Пушкіну, як уже згадувалося, відкрили в Кременчуці у 1985 році. А в 2015 році, завдяки Благодійному фонду «Джерело Дніпра» та його почесному президенту В.М.Матицину, в Придніпровському парку з’явилася Казкова поляна, яку втілив у життя скульптор В.Б.Максименко. Тут самі собою згадуються пушкінські рядки:

«У лукоморья дуб зеленый,
Златая цепь на дубе том.
И днем, и ночью кот ученый
Все ходит по цепи кругом.
Идет направо – песнь заводит,
Налево – сказку говорит…»

Адже на Казковій поляні можна і поспівати, і казку послухати, і вченого Кота погладити, і до Золотої Рибки із заповітним бажанням звернутися, і героїв поеми «Руслан і Людмила» поближче роздивитися.

Це ж про красуню Людмилу написано в поемі:

«Ах, как мила моя княжна!
Мне нрав ее всего дороже:
Она чувствительна, скромна
Любви супружеской верна…»

До скульптури вовка часто підходять маленькі діти, їм хочеться посидіти верхи на його спині – він же добрий:

«…В темнице там царевна тужит,
А бурый волк ей верно служит…»

Співробітники музею проводять тут для дошкільнят і молодших школярів літературні вікторини, зустрічі з місцевими письменниками і поетами, які пишуть для дітей, про дитячі роки самого Пушкіна.

Тобто ця поляна завжди буде нагадувати про поета всіх народів і віків, котрий побував колись у нашому місті.

Твори Пушкіна читають і перечитують. Вони актуальні, пізнавальні, виховні, написані гарною мовою. Казки О.С.Пушкіна включені до світової скарбниці казок. У нашому місті його пам’ятають і пишаються, що на вулицях і площах Кременчука залишилися його незримі сліди.
В Україні поету О.С.Пушкіну було встановлено близько 50 пам’ятників. Як добре, що серед них є і наш!

Бажаю всім кременчужанам цікавих зустрічей з творчістю видатного поета, який вніс свій вклад у розвиток української поетичної культури.

Учитесь Пушкина читать.
Не просто пробегать глазами,
Как часто делаем мы с вами,
А верить, думать, встречи ждать!