Гіркі долі безвинно засуджених: до Дня пам'яті жертв політичних репресій

Ці слова Ольги Берггольц для багатьох не просто поетичні рядки, а живий, неспростовний документ історичної епохи. Страшні, але такі правдиві слова!

З кожним роком ми все більше пізнаємо правду про трагедію кількох поколінь наших співвітчизників - безвинних жертв сталінського режиму. В третю неділю травня ми вшановуємо жертв усіх політичних репресій. І ніколи не можна звикнути до ретельно підшитих у справах ордерів на арешт, протоколів допитів, однотипних звинувачень, вироків, довідок про розстріли. Іноді здається, що це нереально, що цього просто не могло бути. Але це було. Розпочата з середини 20-х років наруга над честю і самим життям співвітчизників продовжувалася з найжорстокішою послідовністю декілька десятиліть.

Тисячі людей піддавалися моральним і фізичним тортурам, багатьох з них знищили. Життя їх сімей і близьких перетворилося в безпросвітну смугу принижень і страждань. Шість томів сфабрикованої працівниками Кременчуцького відділу НКВС справи по так званій Польській військовій повстанській організації "ПОВ", яка начебто мала на меті проведення диверсійних актів та збір інформації для польської розвідки, розкривають ще одну злочинну акцію цього інституту сталінізму. "Добре" попрацювали працівники НКВС, фабрикуючи справи аж на 1582 аркушах і звинувачуючи ні в чому не винних людей.

В одному із звинувачувальних висновків було зазначено, що "1-го січня 1938 року членами організації "ПОВ" Ісааком Ароновичем Байдером (до арешту був головним механіком КВБЗ), Петром Івановичем Громаковським (до арешту був майстром електроцеху заводу) та іншими особами скоєно великий диверсійний акт на Крюківському вагонобудівному заводі, в результаті якого трансформатор головної підстанції 6000 кВт був виведений з ладу, і завод простояв декілька днів". Перевіркою, проведеною пізніше, встановлено, що причина виходу з ладу головного трансформатора 1-го січня 1938 року - не наслідок навмисного диверсійного акту, а дефект, допущений заводом-виготовлювачем. Тобто, ні Байдер, ні Громаковський, ні інші люди до цієї аварії не були причетні. Арештованих звинувачували також у тому, що вони мали намір у випадку виникнення війни організувати збройне повстання в тилу Червоної Армії.

За кілька днів було заарештовано 48 чоловік. І тільки 9 жовтня 1956 року військовий трибунал Київського військового округу розглянув на засіданні протест військового прокурора на постанову "Особливої Трійки" при УНКВС і відзначив: "Справу відносно всіх перерахованих 48 осіб на підставі п. "Д" ст. 4 КПК УРСР припинено за відсутністю в їх діях злочину". Всі вони були реабілітовані. На основі архівно-кримінальних справ управління служби безпеки України в Полтавській області складено біографічні довідки про жителів області, які стали жертвами політичних репресій. Серед них - понад дві тисячі кременчужан. Ще й сьогодні багато хто не хотів би ворушити минуле, аби мати можливість змальовувати його виключно світлими фарбами. Ми не збираємося очорнити нашу власну історію. Проте ми не маємо права закривати очі на муки і страждання безневинних жертв політичних репресій тоталітарної системи, яка жорстоко і цинічно ламала їх долі, надії і сподівання, принижувала людську гідність. Лише вільні люди можуть будувати вільну державу.

Вшануємо тих, хто безвинно загинув в роки всіх політичних репресій.

О дни позора и печали!
О, неужели даже мы
Тоски людской не исчерпали
В открытых копях Колымы!
А те, что вырвались случайно,
Осуждены еще страшней,
На малодушное молчанье,
На недоверие друзей.
И молча, только тайно плача,
Зачем-то жили мы опять,
Затем, что не могли иначе
Ни жить, ни плакать, ни дышать.
И ежедневно, ежечасно,
Трудясь, страшилися тюрьмы,
Но не было людей бесстрашней
И горделивее, чем мы!
(О. Берггольц).