Вибух кам'яного пласту закидав церкву камінням: до 20-річчя відновлення Свято-Троїцької церкви

Чимало було написано спогадів, наукових та публіцистичних статей про Свято-Троїцький храм. Цей храм пройшов тернистий шлях становлення: його руйнували і тричі зводили заново величезними зусиллями священнослужителів та парафіян. Про його минуле і зараз доволі багато розповідають старожили Кременчука, навіть ті, хто не є віруючими людьми. Але багато чого в історії цієї церкви залишається невідомим та неоднозначним. Час безжалісний до людської пам’яті, і в його тумані тануть події та імена, спотворюються реальні факти.

Можливо, з часом вдасться дізнатися трохи більше про долю Троїцького храму Кременчука. А поки що пропоную лише трохи торкнутися краю «ризи» історії цього духовного скарбу нашого міста.

В 70-і роки ХІХ ст. приміська місцевість Кременчука, де пізніше був зведений храм, являла собою щось схоже на пустелю, вкриту піском, звідки й пішла назва «Піщана гора». Лише в одному місці, на краю дороги, розташовувалося з півтора десятка півзруйнованих хатин, збудованих в 40-х роках ХІХ століття за рахунок державної казни для бездомних солдат у відставці, тому ця місцевість мала назву «Солдатська слобода». З часом тут почали селитися бідні ремісники – робітники тютюнових фабрик Н.Рабиновича, Г.Гурарі, а також ті, хто займався торгівлею.

На Кривогрязній (дуже промовиста назва!) вулиці розташовувалися казарми артилерійських складів, та сірі склади тютюнової фабрики «Самокат». На початку 1880-х років вся Піщана гора була забудована сотнями примітивних хатинок з населенням близько 2 тис. мешканців; було відкрито декілька великих хлібних магазинів (тобто складів), лісових складів та дріб'язкових крамниць. Також були збудовані казарми для місцевих військ та зведене народне училище. Звичайно ж, серед мешканців цієї місцевості була значна кількість православних. В середині ХІХ століття в Кременчуці православних парафіяльних церков було всього дві, не враховуючи двох єдиновірських, і явно відчувалася потреба у ще одному храмі.

Казарми місцевого гарнізону, які розташовувалися на вулиці Кривогрязній наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Недалеко від Піщаної гори, на кладовищі Богоугодного закладу (нині тут Перша міська лікарня) в 1848 році розпочалося зведення дерев’яного Троїцького храму. Через три роки, у 1851 р., з благословення єпископа Полтавського та Переяславського Нафанаїла (Савченка) була освячена нова кладовищенська церква, приписна до домового храму Богоугодного закладу. Вона нагадувала невеличку каплицю для відспівування небіжчиків із дерев’яним триярусним іконостасом усередині. Тут двічі на рік служив священник Богоугодного закладу.

Головний корпус Богоугодного закладу, потім Земської лікарні

Церква стояла в районі міських каменоломень. Зрозуміло, що там здійснювалися вибухи для підриву кам’яних пластів. Спершу роботи велися на далекій відстані, але з часом ставали все ближчими й ближчими до храму. А потім почали підривати ту саму скелю, яка була підніжжям церкви. Почали сипатися уламки каміння на стіни церкви, а одного разу, після особливо сильного вибуху, були вибиті вікна і пошкоджені стіни.

Гранітний кар’єр, на скелі якого зліва знаходився перший дерев’яний Троїцький храм

Це викликало обурення священника і парафіян, до міської управи звернулися із скаргою, розпочалося активне листування з керівництвом єпархії та іншими відомствами. Вибухи були призупинені, але місто потребувало каменю, і міська управа звернулася до єпархії з проханням перенести церкву в інше місце – мовляв, дерев’яну споруду перемістити не так і складно. Після цієї розмови у настоятеля з’явилася ідея замість старої кладовищенської церкви звести парафіяльний храм.

19 липня 1887 році по вулиці Кривогрязній був закладений фундамент нового дерев’яного Свято-Троїцького храму. Для його будівництва в 1886 році міська Дума першою асигнувала з коштів міста 2500 руб., були пожертви від окремих заможних осіб, і навіть знайшовся благодійник, який витратив 8 тисяч рублів свого капіталу та прийняв головне завідування будівництвом церкви. Всього ж зведення дерев’яного Свято-Троїцького храму з іконостасом та начинням обійшлося в 17 тисяч рублів. Це був однобанний змішаного стилю храм на цоколі із каміння кременчуцької каменоломні.

19 квітня 1892 р., в день пам’яті святих Жінок-Мироносиць, преосвященним Іларіоном (Юшеновим) був освячений новий Свято-Троїцький храм.

…Зранку люди потягнулися до Піщаної гори, тому що кожен поспішав увійти до нового храму. Вірян було так багато, що навіть на паперті майже не було місця. З усіх боків храм був оточений народом. Як чин освячення храму, так і літургію служили півчі Крюківської Покровської церкви.

У богослужінні та освяченні нового храму взяли участь ключар Полтавського кафедрального Собору Діаталович, міський благочинний протоієрей Бєлявський, місцеві священники клірик Преображенської церкви Георгій Кривусєв, клірик Успенського собору отець Олександр Іваницький, клірик Преображенської церкви Олексій Клепачевський, настоятель Покровської церкви посада Крюкова Федір Архангельський. На літургії був висвячений у сан священника і призначений настоятелем храму Павло Васильєв, а псаломщик Кременчуцького Успенського собору Семен Петрановський став дияконом.

За даними адресних книг Полтавської губернії, Павло Іларіонович Васильєв був священником Троїцької церкви до 1902 року. Йому допомагав диякон Іоанн Васильович Стефанович. Старостою був призначений міщанин Данило Савич Кузьменко.

З 1902 року священником парафіяльного храму стає Данило Семенович Данилевський, дияконом - Митрофан Чернишевський, а псаломщиком - Іларіон Яновський. Старостою був призначений купець Андрій Якович Ковалевський.

З 1901 р., майже через десять років, храм подарував вулиці нову назву. Так колишня вулиця Кривогрязна стала урочисто називатися Троїцькою.

Йшли роки, дерев’яна церква поступово трухлявіла. Тому вирішили звести для парафії новий храм. Було зібрано значну кількість коштів і розроблено дивовижний проект. Навесні 1910 року поряд з дерев’яною церквою закладено мурований храм.

Новий мурований Свято-Троїцький храм був освячений 23 серпня 1915 року (під час Першої світової війни!) преосвященним Неофітом, єпископом Прилуцьким, вікарієм Полтавської єпархії, з благословення та дозволу єпископа Полтавського та Переяславського Феофана (Бистрова). В пресі зазначалося:

На жаль, одному з найпрекрасніших храмів Кременчука не судилося простояти до наших днів. Як казав класик, немає нічого вічного під сонцем.

Відбувся небувалий злам у житті суспільства; змінювалися політичні погляди, світобачення, ставлення до того, що здавалося непорушним... Нова влада з 1917 року оголосила своїм завданням розвиток світу матеріального і занедбання духовного. Поставало нове суспільство і нова держава. Після видання декрету про відокремлення церкви від держави були зачинені парафіяльні школи, у тому числі й дві школи при Свято-Троїцькій церкві. Почалися вилучення церковного майна. Храм поступово збіднів. І в 1930-ті роки двері Свято-Троїцької церкви зачинилися для парафіян. Служителі, буквально викинуті за церковну браму, були змушені перейти до іншої церкви, залишаючись вірними Господу до свого кінця.

В середині 30-х років ХХ століття з церкви були скинуті хрести, зняті куполи, а храм із дзвіницею підірвані. Не були зруйновані лише будівля колишньої церковнопарафіяльної школи та церковні будинки. Щоб не залишилося і згадки про Троїцьку церкву, вулицю назвали на честь видатного радянського дипломата Л. Красіна. Старожили цього періоду згадують лише про залишки колись живописної церкви. Так, Рядненко Василь Іванович у своїх мемуарах відмічав:

Йшли роки, розпочалася Друга світова війна. Під час окупації парафіянам вдалося домогтися дозволу відкрити храм або, вірніше, те, що від нього залишилося. Люди принесли з дому свої ікони і прикрасили стіни колишньої церковнопарафіяльної школи, в якій і здійснювалися богослужіння.

Вигляд Троїцької церкви, відкритої під час окупації Кременчука в 1942 р.

Після звільнення міста від нацистів Свято-Троїцьку церкву перереєструвала радянська влада. Ще довго в напівзруйнованій будівлі правилася служба Божа, доки залишки храму повністю не були знесені, а на його місці був розбитий сквер «Космос» та розворот дороги.

Матеріалістичні погляди на життя, здавалося б, панували повсюди, але не згасала віра в серцях кременчужан.

І от через кілька десятиліть відродилася Свято-Троїцька церква. У Кременчуці це питання постало на початку 1990-х років. Місцева влада довго не давала дозвіл, вважаючи, що для віруючих Кременчука достатньо храму в Крюкові. В жовтні 1991 року православні міста прийшли до будівлі міської ради з вимогою відновити храм. Вони майже протягом цілого дня співали християнські пісні та молитви Пресвятій Богородиці на головній площі міста, поки до них не вийшов мер Іван Пономаренко. Чиновник повідомив, що питання про зведення храму вирішено.

Мітинг біля Кременчуцької міської ради, 1991 р.

У сквері «Космос» розпочалися будівельні роботи. І от у 1999 році під горою був зведений новий цегляний Свято-Троїцький храм, в якому підносять молитви до Господа і зараз. Храм було відкрито 7 січня 2000 р.

Поряд з цим храмом було заплановано звести величний собор – навіть завезли будматеріали, які й зараз знаходяться на території святого місця. На початку 2010 року єпископ Кременчуцький і Лубенський Тихон (Жиляков) хотів, щоб Свято-Троїцький храм став кафедральним, тобто головним у єпархії. Але поки що ці два питання залишаються невирішеними.