Відомі кременчужани розповіли про навчання у школі, шпаргалки на іспитах та про вибір майбутньої професії

30 липня під час нагородження золотих та срібних медалістів Кременчука у сквері ім. Олега Бабаєва кореспонденту «Кременчуцького Телеграфа» вдалося дізнатися й про шкільні роки відомих кременчужан.

Ми поговорили з мером Віталієм Малецьким, головним освітянином міста Геннадієм Москаликом, директорками кременчуцьких ліцеїв Наталією Мамон та Тетяною Одерій, депутаткою Оксаною Піддубною та віцемером Русланом Проценком.

«ТелеграфЪ» запитав у цих публічних особистостей, чи любили вони навчатися у школі, у яких предметах досягли успіху, чи користувалися шпаргалками, чи дотримувалися ритуалів, аби скласти іспити, як обирали майбутню професію.

Віталій Малецький, мер Кременчука

Історію дуже любив, тригонометрію, як не дивно, любив, тому що просторова уява мені давалася, а також формули, різноманітні бачення, як треба вираховувати площу перетину тощо. Любив право теж, хоч у нас воно було ще радянське, але цікаво було. Математику дещо менше, найменше любив фізкультуру. Саме через фізкультуру отримав срібну медаль, бо в мене по фізкультурі у 9 класі була низька оцінка і внаслідок цього золотої медалі в мене не було, але була срібна.

Користувався на екзамені шпаргалками — це концентрована квінтесенція твоїх знань, викладена стенографічним стилем. Щодо ритуалів, щоб здати, з правої ноги треба було встати. Зранку доволі часто перед екзаменом довчався, що треба було. У 5-6 годин вставав, особливо в школі, коли здавали випускні екзамени, тому що не вистачало, як завжди, одного дня.

Після школи особливого вибору з професією не було, тому що зі срібною медаллю можна було вступити до нашого Національного університету на будь-яку спеціальність з проходженням співбесіди. В мене була співбесіда з математики (вона включала алгебру і геометрію), я її доволі успішно склав і після цього уже вступив до вузу. Вибір був між управлінням, блок «Менеджмент організацій» потім почав називатися, це було на автомобільному факультеті, і між чистою економікою. Але на економіку йшли всі золоті медалісти і був великий конкурс, тому вибрав ту спеціальність, де можна було впевнено, гарантовано вступити по результатам співбесіди.

Випускникам цього року бажаю впевнено дивитися у майбутнє, робити кроки, незважаючи на всі ті перешкоди, які є, рухатися вперед, вчитися постійно, займатися самоосвітою та самовдосконаленням, неформальною освітою. Тому що формальна освіта зараз, на жаль, не дає таких великих перспектив людині. Все залежить саме від людини, як вона ці знання використає, як вона їх доповнить своєю соціальною компетенцією, своїми здобутками на інших, дотичних нивах, тобто це і комунікація, це і знання мови, комп'ютерної техніки, яке виходить за межі шкільної програми.

Геннадій Москалик, директор департаменту освіти

 
9-й клас я на «відмінно» закінчив і педколедж (педучилище тоді) – з червоним дипломом. У школі любив хімію, у коледжі – педагогіку і філософію, в інституті – українську літературу ХVІІІ та ХІХ століть. Шпаргалок я боявся, боявся, що там щось може трапитися з нею... Я читав ввечері матеріал до останнього, а потім, коли у мене заплющувалися очі, я собі казав: «Здоров'я важливіше, ніж оцінка!» І засинав.

Ритуалів перед сесією у мене не було, але знаю, що у студентів педінституту був такий ритуал: вони ходили до пам'ятника Котляревському, і там такий хвостик був, треба було його погладить. Як погладиш хвостик, не буде хвостів на сесії.

Випускникам цього року побажав би обрати професію таку, яка їм буде потрібна в житті, необов'язково це модна професія. Бо модна професія — це ще не значить, що людина буде працевлаштована, і не значить, що вона буде до душі. А, як казав Сковорода, сродна праця — та професія, яка буде до душі, яка буде, можливо, навіть і невисокий приносити прибуток, але людина буде з задоволенням іти на роботу і відчувати, що ти комусь потрібен і несеш користь.

Оксана Піддубна, депутатка Кременчуцької міської ради

Я дуже гарно навчалася у школі. Математика була моїм улюбленим предметом, який зараз чомусь менше люблять наші українці. Але медалі в мене не було, на жаль, я останні два, навіть три, роки дуже багато хворіла і трохи не дотягнула до медалі. Але я гарно навчалася, вступила в інститут на бюджет і закінчила з червоним дипломом. Я менеджер-економіст, працювала за спеціальністю, у мене стажу майже 20 років на виробництві, тобто мій диплом мені допоміг і допомагає заробляти на життя.

Як кажуть інколи, престижний університет чи не престижний університет, я навчалася у Кременчуцькому університеті ім. Остроградського, і вважаю, що багато чого досягла у житті саме своєю працею.

Шпаргалками взагалі не вміла користуватися, ні в школі, ні в інституті. В інституті навіть отримала одну оцінку «добре» в дипломі, бо я підказувала своїй одногрупниці, і отримала за роботу мінус бал. Це, звичайно, було неприємно, прикро. І коли вступала до університету, то повинна була на свою спеціальність здавати математику, то я площі сфери, і напівсфери – все це вивчила напам'ять.

Зараз можу сказати, що у мене дитина медалістка, вона досягла цього сама. Дуже важливо, що ми підтвердили результатами ЗНО свою медаль, за результатами ЗНО з української мови та літератури – 194 бали. Це доволі високий результат, який неможливо купити. Тобто діти депутатів також вміють гарно навчатися! Бо це не купити, і це не тому, що я депутат, а тому що моя дитина також старанно навчається, пишаюся цим, звісно.

Дуже важко було в умовах карантину та дистанційного навчання, дійсно це нас трохи підкосило, але все ж таки ми її (медаль - ред.) отримали, ми досягли цього. Було важко, але ми зробили це разом з вчителями!

Інтерв'ю з дочкою пані Оксани, Ніною Піддубною, ви можете переглянути ТУТ.

Тетяна Одерій, директорка ліцею №4 «Кремінь»

У ліцеї №4 13 медалістів у цьому році: 11 «золотих» та двоє «срібних»

У школі я дуже любила біологію, філологічні предмети вивчала, літературу і математику. Але з математикою трошечки не склалося, бо школа була не математичною, я навчалася у школі №20. Тому більше уваги приділяла філологічним наукам, історія, біологія, хімія теж дуже подобалися. І вони знадобилися у житті, тому що те, що нас оточує, те, з чим ми стикаємося, з екологією, наприклад, або з діловою документацією, це, певно, має сенс. Тому раджу всім навчатися по можливості гарно, тому що всі знання, які здобувають діти у школі, вони обов'язково знадобляться їм у і повсякденному житті.

На шпаргалки я навіть не витрачала час! Один раз спробувала, але з мене посміялися, потім сказали, що, мабуть, закріпила знання. Тому що ніколи не вміла користуватися шпаргалками.

У школі я мріяла стати вчителькою. Великий вплив на моє рішення справила моя перша вчителька, яка в той час викладала у 20 школі, Гаврилова Людмила Анатоліївна. Вона була не тільки вчителем, вона була артисткою дуже гарною! Тому всі її любили, і усі у нашому класі хотіли стати вчителями. Проте я знаю, що з нашого класу велика кількість лікарів.

Мені б дуже хотілося, щоб у наших випускників все, що задумалося, все, що мріялося, обов'язково здійснилося, у них є величезний потенціал, в них вкладені великі знання, вони вже здобули навички, і я вважаю, що у подальшому житті їм буде набагато легше здобувати свою майбутню професію.

- У цьому році було важко працювати в умовах карантину?

- Так, дуже важко було. Ми дуже переживали стосовно наших випускників, тому що ми звикли більш до класичної системи, методики викладання, коли предмет повторюється, для того, щоб розпочати нову тему, діти закріплюють знання певними видами роботи. І живе спілкування обов'язкове, діалог повинен відбуватися як вчитель-учень, так і між учнями. Ось це, мабуть, найважливіша проблема. У нас були певні засоби зв'язку, інтернет, в нашому ліцеї діти більш-менш забезпечені, але не вистачало живого спілкування.

Руслан Проценко, віцемер Кременчука

В школі вчився добре, з першого по 11 клас навчався у ліцеї №30 ім. Н.М. Шевченко, закінчив з золотою медаллю. Школа для мене завжди була другим домом, я вважаю, що всі шкільні друзі – це друзі справжні і на все життя, ми з усіма підтримуємо зв'язки, спілкуємося. Мабуть, найкращий час у житті — навчання у школі, це було незабутньо.

Найбільше я любив алгебру, геометрію, інформатику, а таких предметів, що я не любив, не було. Просто ті, які я перерахував, любив більше за інші. Шпаргалками не користувався ніколи. Деякі предмети, наприклад, історія, географія, всесвітня історія, коли я йшов (на екзамен — ред.), інколи навіть не загадував номер білету. Тому що на той час наскільки було цікаво, що фактично знав повний масив інформації.

У школі мріяв бути журналістом, деякий час пропрацював журналістом і спортивним журналістом у Кременчуці в корпункті «Авторадіо». Навчався в Національному університеті ім. Остроградського за спеціалізацією «Банківська справа», а у 2016 році закінчив магістратуру Харківського національного економічного університету за спеціалізацією «Державне управління».

Випускникам побажаю здобувати гарну освіту у гарних вузах і обов'язково повертатися у Кременчук, розвивати наше місто. Наше місто є унікальним, такого більше в світі ніде не існує! Тому дуже важливо, щоб всі кременчужани, які тут навчалися в школі, здобували знання, поверталися в місто, розвивали промислові підприємства та непромислову галузь сфери послуг, щоб наше місто ставало все кращим і кращим!

Наталія Мамон, директорка ліцею №10 «Лінгвіст»

У ліцеї №10 7 золотих медалей і одна срібна

Я школу любила! Можливо, це пов'язано з тим, що школа мотивує до нової інформації, до нових знань, до нових звершень, і кожна допитлива дитина завжди прагне пізнати щось цікаве та нове. Навчалася я дуже добре, але золотої медалі в мене не було, бо була одна четвірка з української мови. Любила суспільні науки, так склалося в житті, що і профіль в мене якраз суспільствознавчий, і друга освіта юридична, пов'язана із питаннями суспільства. Шпаргалками на екзаменах користувалася, як і всі діти, це ж одна зі складових шкільного життя.

Закінчувала я педагогічний інститут, історико-англійський факультет, це був 1985 рік, а вже юридичну освіту здобувала трішки пізніше, вже працюючи в школі. Я люблю працювати з дітьми, з ними завжди цікаво.

Своїм випускникам бажаю завжди прагнути до нових знань, бо вони необхідні нам на кожному кроці нашого життя. І орієнтуватися до тих змін, які відбуваються у суспільстві, і долати ті виклики, які з'являються.

- Чи було важко працювати у карантинних реаліях, з якими стикнулися складнощами?

Я впевнена, що це і для колективу, і для дітей в першу чергу психологічно було складно, але адаптувалися, пристосувалися. І, як я вже сказала, ті виклили, які з'являються, ми намагаємося їх долати.