«Мистецтво - це моє покликання»: До 100-річчя від дня народження художника Миколи Щеглова

12.11.2020, 12:02 Переглядів: 21 021

«Я мрію, щоб кременчужани дивилися на мої роботи і згадували». Ці слова належать художнику Миколі Сергійовичу Щеглову, який жив і творив у нашому місті 27 років і залишив глибокий, неповторний слід у розвитку мистецького життя в Кременчуці

22 жовтня поточного року виповнюється 100 років від дня народження митця.

Серед мешканців нашого міста є багато шанувальників його таланту. Вони пам’ятають прекрасні персональні виставки Миколи Сергійовича в краєзнавчому музеї. Його картини вражали довершеністю композиції, філігранністю мазка. На його роботах – рідна природа, безмежні поля і луки, веселі українські хатки, лагідні річки.

Співробітники краєзнавчого музею пам’ятають бажання художника. Ми розповідаємо про його творчість у школах міста, в університеті третього віку, під час проведення екскурсій.

Сьогодні, напередодні його 100-річного ювілею, хочеться згадати деякі сторінки життя та творчості цього відомого майстра пензля.

Народився Микола Сергійович 22 жовтня 1920 року в місті Шуя Івановської області. В ранньому дитинстві захопився малюванням, йому подобалось перемальовувати узори з бабусиних шкатулок. В сім’ї художника любили літературу, музику, театр, образотворче мистецтво. Вони часто відвідували художні музеї, виставки. В 1936 році сім’я Щеглових переїхала до міста Самара.

Навчався Микола успішно. В 1937 році на Всесоюзному конкурсі дитячої творчості Щеглов отримав I премію.

В 1939 році він закінчив 10 класів і вечірні дворічні курси образотворчого мистецтва, які давали право викладання малювання та креслення в школах. В цьому ж році здав вступні екзамени до Ленінградського інституту живопису, скульптури і архітектури Академії мистецтв (зараз Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури і архітектури імені І.Ю.Рєпіна).

Збереглися спогади художника про цей період життя:

«Після школи я вступив до Академії мистецтв. Душа переповнилася щастям, скільки мрій і сподівань породжувала вона! Було це в 1939 році. Країна вже жила передчуттям біди. І вона сталася: одним розчерком пера перекреслили долі тисяч радянських людей».

Війна застала Миколу в м. Рівному, а в перший бій з групою фашистських десантників він вступив під Луцьком. Тоді вони перемогли. Але потім почалися гіркі дні відступу. Серця були наповнені пекучим болем за тих, хто загинув, і ненавистю до ворогів.

«…Особливо запав у душу Київ. Золотоголовий красень був спотворений пожежами. Чорний дим стелився над землею і наче перефарбував усе в свій смертельний колір. Та під Сталінградом, нарешті, закінчився відступ. Хвиля коричневої чуми почала свій зворотний біг».

На той час Микола Щеглов був уже командиром кулеметного відділення, заступником командира взводу.

При форсуванні Дніпра в 1944 році його важко поранило в праву руку. Але художник не впадав у відчай: малювати він усе одно буде! Адже мистецтво – це його покликання. У цьому він був переконаний раз і назавжди. Пробував навіть навчитися тримати пензлі лівою рукою, хоча з цього нічого не вийшло. І розробляв правицю довгі 15 років. Різні вправи, масажі, іноді доходило до сліз. Переміг сильний, цілеспрямований характер.

До Академії мистецтв Микола уже не повернувся. Пішов працювати до рідної школи № 58 міста Куйбишева, в якій радо зустріли колишнього свого випускника.

І всю свою трудову діяльність фронтовик Микола Сергійович Щеглов назавжди пов’язав з вихованням підростаючого покоління, за що одержав звання «Відмінник народної освіти РРФСР». Всі свої знання, життєвий досвід передавав дітям. Завжди ходив з ними у походи, навчав любити і берегти природу, цікавитися історією рідного краю.

Свою велику і щиру любов до мистецтва теж передавав дітям. Багато з них стали професійними художниками, більше 20 були прийняті в члени Спілки художників.

Зі своєю майбутньою дружиною Надією він познайомився у 1945 році. Вони прожили разом 60 років у мирі та злагоді, взаємній повазі та повному порозумінні. Вона завжди була поруч. Підтримувала, допомагала, надихала на творчість, пишалася талановитим чоловіком.

Добрі, теплі стосунки були в сім’ї Щеглових і в кременчуцький період їхнього сімейного життя.

До нашого міста Микола Сергійович приїхав у 1977 році. Кременчук – батьківщина його дружини. Тут жили її родичі, які постійно запрошували переїхати жити в Україну. На той час художнику виповнилось 57 років, він уже був на заслуженому відпочинку.

Зелене місто на обох берегах Дніпра сподобалось і Миколі Сергійовичу, і Надії Федотівні. Жили вони в однокімнатній квартирі в центральній частині міста.

Все складалося добре у сім’ї Щеглових. Микола Сергійович активно працював, писав нові роботи. В цей час з’явились нові картини: «Околиця Кременчука» (1980 р.), «Зацвіли кульбаби» (1981 р.), «Перший снігопад» (1981 р.), «Луки під Омельником» (1982 р.), «Пейзаж з мостом» (1982 р.), «Прийшла весна» (1983 р.), «Квіти до свята» (1984 р.), «Острова Дніпровські» (1984 р.), натюрморт «Перші ягоди» (1983 р.), «Натюрморт з яблуками» (1982 р.) та інші роботи.

Всі вони експонувалися на міських, обласних, республіканських і зарубіжних виставках.

В 1984 і 1986 рр. М.С.Щеглов брав участь у республіканських виставках у Києві, в 1984 р. його картини експонувалися в Польщі у м. Слупськ.

У Полтавському художньому музеї відбулися дві персональні виставки – в 1983 і 1986 рр. Полтавський художній музей придбав декілька картин художника, тоді ж був надрукований каталог експонованих робіт.

Спеціальна комісія Міністерства культури УРСР 27 серпня 1986 року зробила наступний висновок про роботи Щеглова: «Роботи Миколи Сергійовича вишукані по колориту, професійні по композиції, філософські за змістом, гостросучасні. В сучасному радянському живопису ми майже не зустрічаємо аналогів. Твори живописця М.С.Щеглова унікальні».

До Миколи Сергійовича прийшов заслужений, справжній успіх. А скільки шанувальників творчості з’явилося у нашому місті!

На персональних виставках у музеї було так багато відвідувачів! Вони приносили квіти, писали теплі відгуки, запрошували художника до спілкування. Відвідувачі були в захваті від робіт майстра, називали його роботи художніми шедеврами, в яких йому вдалося передати всю розкіш і поезію, що містить у собі жива природа.

Картини Щеглова хвилювали, зачаровували, бентежили душу, приносили естетичну насолоду і назавжди залишались у пам’яті відвідувачів.

Міська влада вирішила покращити житлові умови талановитого майстра пензля. Сім’я Щеглових отримала двокімнатну квартиру. У Миколи Сергійовича з’явилася домашня майстерня, де він продовжував успішно працювати.

Саме в цей час до них завітав кременчужанин, великий шанувальник літератури та мистецтва Леонід Куліченко, який розповів, що готується відкрити у нашому місті художній музей і в ньому буде експонувати і роботи Щеглова. Залишилося вирішити питання про виділення ділянки під будівництво музею. Сім’я Щеглових зраділа. У них з’явилася мрія: з часом передати свою колекцію картин місту, щоб кременчужани на них дивилися і пам’ятали про них. Говорили один одному: «Тепер наші картини (вони завжди називали їх «наші») будуть пристроєні, та й місто нас не забуде!»

Але, на жаль, мрія художника не збулася. Помер міський голова Іван Кіндратович Пономаренко, змінилася влада. Будівництво художнього музею відклали на майбутнє.

Швидко плинув час. Настали складні 90-і роки ХХ століття. Почав хворіти Микола Сергійович, а потім і Надія Федотівна. Не вистачало коштів на життя, а на матеріальну допомогу сподіватися не доводилося. Бажаючих придбати картини було багато, але майстер не хотів їх розпродавати, бо мріяв зберегти для міста усю колекцію. Тримався. Не скаржився.

З часом у Щеглових з’явилась ще одна проблема. 80-річні, хворі, вони жили на 5 поверсі будинку. Їм важко було підійматися сходами до квартири. Микола Сергійович звернувся до міської влади з проханням обміняти квартиру з 5-го поверху на 1-й або на 2-й. За рахунок міста зробили ремонт у квартирі, а от питання обміну потребувало часу. І тут хворого художника відвезла до лікарні «швидка допомога»…

Земний шлях Миколи Сергійовича Щеглова завершився 4 вересня 2005 р. Співробітники краєзнавчого музею організували виставку, присвячену пам’яті художника. Тоді кременчужани востаннє побачили картини улюбленого майстра.

Так сталося, що колекція творів Щеглова Миколи Сергійовича назавжди покинула Кременчук. У фондах нашого музею зберігається одна-єдина картина «Пейзаж з мостом», а ще мольберт та пензлі, які подарувала нам дружина художника Надія Федотівна.

Можливо, у когось є його картини у домашніх колекціях. А загалом тепер кременчужани бачать твори М.С.Щеглова лише в Інтернеті. Та ще, завдяки Благодійному фонду «Джерело Дніпра», в музеї зберігаються і час від часу експонуються фотокопії його картин на полотні.

У день століття митця пом’янімо його добрим словом, згадаймо краплинку води на тугому яблуку, соковиті полуниці, замріяні пейзажі... Сподіваємося, що світла пам’ять про художника Миколу Сергійовича Щеглова ще довго буде жити в серцях кременчужан і всіх шанувальників його прекрасної творчості!

Автор: Старший науковий співробітник музею Людмила Король Джерело фото: Кременчуцький краєзнавчий музей

Теги: музей

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.