Як кременчуцькі баскетболісти перемогли американців та домовилися з першими володарями олімпійського золота

2020 рік багатий на баскетбольні ювілеї, які так чи інакше пов’язані з баскетбольним клубом «Нафтохімік» (раніше «Синтез»). Про цьогорічні кременчуцькі баскетбольні ювілеї «Телеграф» розпитав  легенду кременчуцького баскетболу Анатолія Івакіна. 

30 років тому «золотими літерами» баскетболісти вписували своє ім’я 

Баскетбольна команда «Нафтохімік» була відроджена у 1978 році. З 1985 року у зв’язку з переходом більшої частини гравців та тренера на Кременчуцький завод БВК команда отримала назву «Синтез». Команда мала прекрасне фінансування з боку підприємства  КЗБВК (згодом від КНПЗ), відчутну підтримку з боку адміністрації міста та Полтавської області. «Синтез» на той момент по суті був чоловічою збірною Полтавської області з баскетболу. З сезону 1993-1994 років «Синтез» знову став «Нафтохіміком». 

Верхній ряд (зліва направо): адміністратор Валерій Шаматонов, Віталій Бондаренко, Павло Панарін, Юрій Світличний, Віктор Литвиненко, Сергій Загребельний. Нижній ряд:  Сергій Бабарикін, Андрій Мєхових (майстер спорту), Олексій Солдатенков, Андрій Кондрашов. У центрі - Анатолій Івакін

1990-й рік для баскетбольного спортивного клубу «Синтез» став роком нагород та перемог:

У червні 1990 року «Синтез» посів друге місце в чемпіонаті України серед команд профсоюзних спортивних товариств «Авангард». У Харкові наші хлопці поступилися лише команді «Строитель» (Харків), яка на той момент була постійним учасником чемпіонатів СРСР у першій та другій лігах. 

Серпень 1990 року – БСК «Синтез» оформив статус професійного клубу. Гравці клубу підписали контракти, а кожен гравець та тренер були офіційно застраховані. 

У кінці вересня 1990 року чоловіча збірна Полтавської області з баскетболу (по факту БСК «Синтез» на чолі з головним тренером Анатолієм Івакіним) взяла участь у Спартакіаді України. Змагалися 20 збірних команд  областей та збірна Києва, яка по факту була командою «Будівельник» Київ. У підсумку 7 місце у нашої збірної Полтавської області. Цей результат став найкращим результатом для кременчужан та загалом Полтавської області за всю історію Спартакіад України. 

30 жовтня 1990 року БСК «Синтез» дебютував у регулярному чемпіонаті СРСР (2 ліга, 7 зона). Кременчуцька команда грала проти «ФЕРРО» Запоріжжя під керівництвом головного тренера Анатолія Миколайовича Бондаренка (на думку Анатолія Івакіна, Анатолій Бондаренко – найкращий баскетбольний тренер в історії Кременчука). 

Згодом були бронзові нагороди «Нафтохіміка» у Вищій лізі 1993 року та 1994 року, вихід у півфінал Кубку України  у 1993 році, Спартакіада України у 1995 році (Львів). 

Ювілеї цього року відзначав не лише БСК «Синтез», а й у серпні 2020 року святкував своє 60-річчя Віталій Бондаренко, один із трьох капітанів «Нафтохіміка» («Синтеза»). 

Три капітани «Нафтохіміка» («Синтеза»):

• з 1978 до 1986 року – капітан граючий тренер Анатолій Івакін;
• з 1986 року до 1992 року – капітан Віталій Бондаренко;
• з 1993 до 1996 року – капітан Олексій Солдатенков. 

Віталій Бондаренко отримав травму у 1992 році, довго лікувався та відновлювався. Згодом грав за фарм-клуб, там же виховувалися: Віктор Кобзистий, Олександр Овчаренко, Андрій Щербань, які отримували стипендію та залучалися до основної кременчуцької команди. 

Цікава статистика за 1992 рік. Найбільше ігор зіграв та закинув найбільше очок Олексій Солдатенков, знято м’ячів на щитку – Олександр Панкевич, зроблено перехоплень та результативних передач – Андрій Кондрашов. Рекорд результативності у 1992 році у Запоріжжі встановив Олександр Панкевич, він закинув за одну гру – 41 очко. 

Меценатам, які підтримували баскетбол, навіть присвячували вірші 

Для нас Вы свет в глухом окне

Как лучик света на стене

Готовы Вашу мы рекламу 

Носить годами на спине 

Но чтоб спина в Reeboke была 

О.В. помочь нам будет рад

О КРЕБО чтобы слава слыла 

Что Великанов – меценат 

Вам в Новый год зарок дарим 

Пока баскетболисты живы 

Slam dunk мы КРЕБО посвятим 

Под щит удачные прорывы. 

Ці рядки Анатолій Івакін присвятив меценату Великанову Олегу Вікторовичу – генеральному директору Закритого акціонерного товариства спільного українського-нідерландського підприємства «КРЕБО».  В рядках згадували працівників «КРЕБО» та будували плани злітати командою у Нідерланди, адже підприємство українського-нідерландське. 

11 Юрій Світличний, 9 Ігор Опанасюк, 10 Віталій Бондаренко, 7 Юрій Бендик, 6 ? 5 Андрій Кондрашов, 13 Анатолій Івакін, 14 Віктор Литвиненко, 15 Валерій Зубенко

Як Кременчук обіграв Америку 

У Черкасах відбувся міжнародний турнір, у якому взяла участь і кременчуцька команда. «Нафтохіму» довелося двічі зіграти з командою з Америки. Якщо у першій зустрічі наші поступилися з рахунком 89:113, то у фіналі кременчужани перемогли студентську збірну США. 

«Нафтохім» програв американцям у першій зустрічі через незвичну американську манеру гри – зонний пресинг, жорсткий відбір та прекрасна техніка. Ще й у команді було три високорослих спортсмени (205 см зріст). 

Однак після того, як кременчужани без особливих зусиль розібралися з командою із Кропивницького (Кіровограда), наступна зустріч з американцями проходила за іншим сценарієм. 

До речі, грою «Нафтохіма» на турнірі в Черкасах керував новий старший тренер Юрій Каляцький. Він до цього працював із київським «СКІФом». 

«Золотий кидок»: як кременчужани домовилися зіграти з першими володарями олімпійського золота СРСР

1970 роки. У чоловічої збірної СРСР з баскетболу змінюється головний тренер. Новий наставник Володимир Кондрашин, який до цього очолював ленінградський «Спартак», ставить умову поновлення команди. Перед Олімпійськими іграми в Мюнхені 1972 року команда стикається з труднощами: під час серії товариських матчів у США Олександр Бєлов падає після гри на підлогу від незрозумілого нападу. Йому запропонована тривала госпіталізація, і його участь у збірній тепер під питанням. Самому Кондрашину необхідно провести операцію своєму прикованому до інвалідного візка синові Шурку, яку не роблять в СРСР. Незважаючи на це, Кондрашин продовжує тренування, налаштовуючи гравців тільки на перемогу.

Команда СРСР на Олімпіаді 1972 року вийшла у фінал проти збірної США. На початку гри радянські баскетболісти домагаються переваги: ??вони постійно ведуть до 10 очок. Ближче до кінцівки підопічні Генрі Айба збираються і беруть противника в жорсткий пресинг. Гравці збірної СРСР починають нервувати і помилятися. За 6 секунд до сирени, коли радянські баскетболісти ведуть з різницею в одне очко, Олександр Бєлов віддає пас, який перехоплює противник. Зураб Саканделідзе змушений фолити. Гравець збірної США Дуглас Коллінз успішно пробиває обидва штрафні кидки, і американці вперше ведуть у рахунку. За три секунди до кінця настає драматична розв'язка. М'яч введений і звучить сирена. Здавалося, матч програний, американці починають святкувати успіх, але Моїсеєв зауважує проблему з таймером, на якому замість трьох секунд залишилася одна, а потім таймер взагалі показує 50 секунд до кінця матчу. Порядок відновлюється, і м'яч повертається до збірної СРСР. Пасом через весь майданчик Іван Едешко передає м'яч Олександру Бєлову, і той закидає його в кошик. Цей кидок згодом отримав назву «золотий кидок». Перемога збірної СРСР з рахунком 51:50.

У роздягальні, очікуючи рішення суддів, усі гравці збірної СРСР віддають свої преміальні за фінал Кондрашину на операцію сину.

Як розповів Анатолій Івакін, ці події описані у фільмі «Движение вверх». Цікаво, що у 1989 році у Ленінграді (зараз Санкт-Петербург) Анатолій Івакін був у відрядженні й вирішив поспілкуватися з тренером «Спартака», який першим привів збірну СРСР з баскетболу до золотих нагород. За філіжанкою кави вони домовилися про товариські матчі між ленінградським «Спартаком» та кременчуцьким «Синтезом» БВК. Оскільки основна команда виїхала на турнір до Європи, наші хлопці зіграли з чемпіонами Ленінграда (одну гру програли та дві виграли), перемогли льотну академію та гравців заводу «Світлана» та помилувалися Ермітажем. Після травневих ігор у 1990 році у кременчуцьких баскетболістів пішли успішні ігри.