«Запрошуємо в гості Мороза»: різдвяні традиції в Україні та Кременчуці

В Україні православні церкви 7 січня святкують Різдво Христове. Свято Різдва — чи не найважливіша подія для віруючих. У храмах Кременчука в цей день відбуваються святкові богослужіння, звучать колядки та слова вітань. Щоправда, цьогоріч богослужіння відбуватимуться в умовах карантинних обмежень, але віряни можуть дивитися трансляцію урочистої літургії, що правиться на Святий Вечір з храмів України.

Різдво — велике християнське свято. Усі християни, незалежно від течії (католицької, православної чи протестантської) радіють народженню Христа і вірять, що він був посланий Богом на землю, щоб спокутувати гріхи людства та  подарувати спасіння. Свято Різдва у нас прийнято відзначати в теплому родинному колі.

Як почали відзначати Різдво?

На перших порах єдиної дати святкування народження Христа не існувало. Пізніше день його народження пов'язували з початком весни, який за юліанським календарем припадав на 25 березня. Про це йдеться в історичному нарисі на порталі Української Греко-Католицької церкви.

Різдво також довгий час святкували разом зі святом Богоявлення 6 січня. Ця подія поєднувала в собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в річці Йордані. У перші століття нашої ери деякі Церкви з ознакою Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво та його Хрещення, а й поклоніння трьох мудреців, чудо в Кані Галілейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ці події — це свідчення Богоявлення, появи Бога на Землі. 

Уперше в історичних джерелах 25 грудня як дата народження Христа згадується в 336 році. Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня остаточно прийняли на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.

Різдвяні традиції

Чому на Святвечір готували 12 пісних страв і не вживали м’ясну їжу? Та тому що у цей день ще 40-денний різдвяний (Пилипівський) піст. І вже потім, 7 січня, після літургії у церкві, можна було розговітися - вживати м’ясні, молочні страви. Традиції українського народу на Різдво цікаво описані у книзі Вербенець О., Манько В. «Обряди і страви Святого вечора».

Кутя

Це відварені у воді пшеничні або ячневі зерна з медом. Українська традиційна ритуальна страва. Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов'язано чимало обрядів. Наприклад, вийнявши горщик зі звареною кутею, дивилися: якщо зерна піднялися через вінця — на добробут, а якщо вони запали — то лихе передвістя.

На Полтавщині кутю готували з пшениці та приправляли узваром, а іноді й маком. На початку ХХ століття іноді додавали терті цукерки. З самого ранку кутю ставили на покуть та на вікна, щоб душі померлих могли її скуштувати. Оскільки вважалося, що на Різдво душі предків знаходяться поруч із живими людьми, то сідаючи на лаву, люди спочатку дмухали на неї, аби не сісти на душу померлого родича.

Святвечір

Відзначається напередодні Різдва. Зі Святим Вечором пов'язаний обряд приготування першої куті. Її називали багатою, оскільки, крім куті, готували ще одинадцять пісних страв, серед яких обов'язково мали бути борщ, кутя, риба, гриби, вареники з квасолею та капустою, картопля, узвар. Страви мають бути пісними, тому що Святвечір припадає на останній день Пилипівського посту.

У хатах на Святвечір мастили глиною підлогу, заносили оберемок сіна та стелили його під столом. Воно мало пролежати там до Водохреща. Щойно на небосхилі з'являлася перша зірка, усією родиною сідали за, як його називали, багатий стіл. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Голова сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі. Для них звільняли місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви та клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Після цього голова сім’ї брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед тим, як почати їсти, господар, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі — на «приплід». Усі стежили, скільки прилипне зернин: стільки ж має з'явитися в новому році ягняток та іншої живності. Після цього починали вечеряти.

Посуд після святої вечері залишали до ранку, бо вважали, що душі предків пригощалися залишками їжі. Жінки зі святковими стравами та гостинцями вітали зі святом баб-повитух. Діти ж носили вечерю своїм найближчим родичам та хрещеним батькам. Обмінюючись нею з близькими, дітлахи отримували солодощі та дрібні гроші.

Віншування, церква та обід

День Різдва Христового починався з віншувань: хлопчики обходили домівки, розповідаючи вірші, у яких вони вітали господарів, бажали їм різних благ та оспівували свято. За це хлопчикам дарували цукерки, пряники й дрібні гроші. Вважалося, якщо до хати зайде маленький хлопчик, то це принесе достаток, багатство та щастя в родину. Після обов’язкового відвідування церковної служби родина збиралася за столом, де вже були не тільки пісні страви. Їли м’ясо, ковбаси та кров’янку. Після обіду вже починалися колядування.

Колядування

Колядувати починали після обіду. Обходили домівки родичів, сусідів. Колядки були здебільшого побутового змісту. Після «піддівочок-підпарубочків» (діти 10-12 років) ходили «дівочки-парубочки» 13-14 років. Після того виходили «дівки-парубки», яким за 15. Вони колядували вже о 18-19 годині. Хлопці носили дерев’яну зірку, у центрі якої був образок народження Христа та свічку.

 Тепер це уже історія. Так колядуали кременчужани під час Майдану

Запрошуємо в гості Мороза

Ось, що розказала нам директорка Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська.

— Чи були в Кременчуці якісь особливі страви на Святвечір?

— У Святвечір серед 12 пісних страв, серед яких мають обов’язково бути кутя, пиріжки та узвар із сухофруктів, на столах рибальських родин Крюкова часто бували вареники з рибою. Ця страва — така наша особлива риса. А кутю в Кременчуці завжди присмачували горіхами, маком, родзинками або чорносливом. Іноді підсолоджували рідиною, що називається «сита» (наголос на другий склад). Це мед, розведений водою, або ж медовий відвар на воді.

— Як щодо саме різдвяних страв?

— Коли приходить Різдво, піст закінчується. Тому подавали домашню ковбасу, голубці, холодець. Із останнім пов’язане цікаве повір’я: якщо холодець не встигне загуснути — рік не вдасться. Слід зазначити, що за традицією желатин до нього не додавали. До речі, кожен прийом їжі до третього дня Різдва включно (9 січня) починався з куті. Як вона б уже не набридла, хоча б ложку цієї страви треба було з’їсти.

— Чи були в нашому місті характерні різдвяні традиції, що не стосуються святкового столу?

— Зараз церковні хористи ходять до містян і дуже гарно співають складні колядки. Це свято для всього багатоквартирного будинку. Утім, існувало декілька інших цікавих традицій. Наприклад, дітям перед застіллям завжди пояснювали, що надворі за свято й розказували, що подарувало нам ту чи іншу страву (горіхи та яблука — Спас, воду святили на Водохреще тощо). Також хрещеники носили в хусточках пиріжки, яблука, цукерки, кутю своїм хрещеним, дідусям і бабусям. У відповідь їм теж мали передати вечерю, щоб вони принесли її своїй сім’ї. Люди, яким діти з якихось причин не могли принести святкові страви, просили в сусідів із дітлахами, щоб їм теж дістався пакунок. Вважалося, коли дитина приносить до хати святкову вечерю — це на щастя.

— Які ще кременчуцькі різдвяні звичаї можете пригадати?

— Існує дуже цікавий звичай «Запрошуємо в гості Мороза». Хрещений батько бере за руку хрещеника, малому дають ложку з кутею й вони йдуть надвір. Там вони закликають: «Морозе, Морозе, ходімо кутю їсти!». Потім вони мають сказати: «Як не хочеш — то не приходь і навесні на наші сади та городи». Потім хлопчика вітають, кажуть, що він захистив урожай усієї сім’ї від морозу.