Сьогодні у Полтаві відбудеться панахида по усіх воїнах, які полягли на російсько-українському фронті

Сьогодні, 4 березня, у Полтаві у Свято-Успенському кафедральному соборі Православної Церкви України (ПЦУ) відбудеться панахида по усіх воїнах, які полягли на російсько-українському фронті у взимку (січень-лютий) 2021 року.

Також поіменно згадають полеглих Героїв, їхні біографії, досягнення на службі та обставини загибелі. У січні-лютому на російсько-українському фронті загинуло 14 військових.

Серед них віддали своє життя за незалежність України й уродженці Полтавщини:

Олександр Глушко, народився 11 листопада 1984 року в селі Рунівщина Полтавської області. За цивільним фахом був кухарем. Поки жив у рідному селі, працював у фермерському господарстві. Останнім часом разом із дружиною й двома дітьми мешкав у Полтаві, проте свою малу батьківщину, де досі мешкає мама, не забував – усі разом приїздили в Рунівщину на літні канікули, у відпустку тощо. У військо Олександр прийшов у січні 2019-го, на початку лютого був зарахований до списків 81-ї окремої аеромобільної бригади. А в ООС потрапив у зону відповідальності 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.Солдат, водій-кулеметник інженерно-саперного взводу 5-ї батальйонної тактичної групи.У зоні проведення ООС 36-річний воїн пробув близько дев’яти місяців. Того фатального дня 11 лютого Сашко облаштовував позиції неподалік Зайцевого на Донеччині. Саме під час цієї роботи ворожий снайпер поцілив солдатові чітко у спину. Куля вийшла навиліт з грудей, не залишивши воїну шансів на життя. Побратими встигли евакуювати його до лікарні в Бахмуті, але медики виявилися безсилими. Поховали Олександра Глушка на цвинтарі біля Рунівщини, поруч із могилою батька.

Залишилися мати, дружина та двоє дітей – 11-річний син і 9-річна донька.

46-річний капітан Олександр Войтенко був кадровим військовим. Народився 30 листопада 1974 року в Полтаві. Закінчив Полтавське вище зенітне ракетне командне училище. Військову службу проходив на офіцерських посадах у складі 23-го окремого прикордонного загону спецпризначення у Кременчуці, згодом – в «Альфі» СБУ та в МВС. Звільнився у запас. А в березні 2018 року поновився на службі й добровільно пішов на фронт – у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Пізніше перевівся у 5-ту батальйонну тактичну групу 81-ї окремої аеромобільної бригади (командир взводу вогневої підтримки), в якій проходив службу до направлення в район проведення ООС.

На передову Олександр прийшов до 59-ї окремої мотопіхотної бригади як відкомандирований. Із дружиною Наталею Сашко був разом з 1998 року. Це була справжня, велика любов. Олександра не стало 14 лютого о 9:30. Разом із побратимами – земляком із Полтавщини В’ячеславом Олексієнком та харків’янином Дмитром Мироненком – під час переміщення на позиції неподалік селища Новолуганського на Донеччині він отримав несумісні ж життям поранення внаслідок підриву п’яти мін ТМ-62, які були встановлені у шаховому порядку. Поховали капітана Войтенка на Алеї Героїв Свіштовського кладовища в Кременчуці (саме в цьому місті мешкає сім’я Войтенків). Залишилися дружина та син.

В’ячеслав Олексієнко «Самурай» народився 17 квітня 1987 року в Кременчуці на Полтавщині. До війни працював у службі безпеки магазину «Нова лінія». Воював в АТО у складі третьої хвилі мобілізації у 2014-2015 роках. Після демобілізації та недовгого цивільного життя повернувся на війну – уклав контракт на проходження військової служби у 5 бтгр 81-ї ОАЕМБр, яка постійно перебувала на фронті. Коли Славко повернувся додому після мобілізації, усі рідні вмовляли його більше не йти на війну – бо ж єдиний син у матері, має сім’ю, є про кого дбати.Проте В’ячеслав на вмовляння не піддався і знову пішов у військо. Солдат Олексієнко загинув 14 лютого близько 9:30 разом із земляком з Полтавщини Олександром Войтенком та харків’янином Дмитром Мироненком. Під час переміщення на позиції неподалік селища Новолуганського на Донеччині всі троє бійців отримали несумісні ж життям поранення внаслідок підриву п’яти мін ТМ-62. Поховали солдата Олексієнка в один день із капітаном Войтенком на Алеї Героїв кладовища в Кременчуці. Залишилися батьки і дружина.