Повінь 1931 року - драматична сторінка в історії Кременчука

Найбільш давніми джерелами про наш славетний Дніпро є давньоруські літописи Х-ХІІ ст., і в першу чергу – «Повість минулих літ». У них, наряду з історичними фактами, зафіксовані також незвичайні гідрологічні явища, зокрема, катастрофічні повені, що викликали затоплення великих територій з населеними пунктами. Матеріал підготувала заст. директора Кременчуцького краєзнавчого музею І.Соколова. 

Ось деякі відомості:

1108 рік – «… вода была велия в Днепре, и Днестре, и Припяти…, подобной давно не бывало і не помнят»;

1290 рік – «…И на то лето вода бысть велика. Голод велий».

З кінця XVIII століття ведеться своєрідний літопис повеней у Кременчуці, який відображений позначками на гранітній скелі, геологічній пам’ятці місцевого значення, розташованій на березі Дніпра в районі річкового вокзалу.

До Другої світової війни реєстр найбільших повеней зберігався у міському архіві, сьогодні ці дані знаходяться у Державному історичному архіві України. З них можна встановити що, наприклад, найбільш руйнівна повінь ХІХ ст. в Кременчуці була у 1845 році. Її рівень сягнув 6,86 м. Як тоді писали: «Весь Кременчук, крім деяких пагорбів і височин за Олександрівською площею (сучасна площа Перемоги. – Авт.), весь Крюків, крім Соляної площі (висока частина на початку крюківського мису, сьогодні не існує. – авт.), покрився водою. Ріка розлилася від Полтавської дороги до Деївки, тобто на 10 верст, з 1911 будинків уціліло тільки 40».

 

Але повінь 1931 року стала справді катастрофічною. Окрім Кременчука, затоплені були майже всі населені пункти на лівому, здебільш пологому березі Дніпра від Києва до Запоріжжя. Як відмічав ряд наукових видань, такі повені спостерігаються 1 раз на 300 років.

Гідрологічний режим Кременчука був таким, що сприяв утворенню в багатьох місцях заболочених територій, де високо під поверхнею землі стояли ґрунтові води. Внутрішні річки – Крива Руда та Сухий Кагамлик – були теж мілководні та малорухомі, тому майже завжди заболочені. В першу чергу саме такі райони потерпали під час будь-якої повені.

У 1931 році зима була дуже сніжною і морозною, а весна – дружна, з різким потеплінням, тому танення снігів було бурхливим. Вода в Дніпрі піднімалася дуже швидко. На початку травня першою була прорвана захисна дамба в районі Ревівки, і агресивні води Дніпра з великою швидкістю стали заповнювати вулиці міста.

Навіть у найбільш високій центральній частині міста доводилося рухатися на човнах. У пік повені, який настав у перший декаді травня, рівень води досяг 823 см.

«К утру 6 мая была затоплена вся Щемиловка, центральная часть города (от госбанка до электростанции), районы улиц Бутырина, Первомайской, в районе центрального рынка вода доходила до вторых этажей», – згадувала одна з мешканок міста Дебора Почтер.
А на околицях міста багато будівель стояли у воді під стріху. Людей стали переселяти в приміщення клубів, шкіл, театру, на горішні поверхи чи на дахи, у спеціальні вагони, іноді доводилося миритися із умовами життя просто неба.

На правобережжі після прориву західної дамби склалася також катастрофічна ситуація. «Героїчно тримали західний бік Крюкова. Кожна дільниця дамби була під пильним доглядом. Але нечуйна повідь і величезний натиск води не дав можливості тримати західну дамбу. Працювали до останнього часу. Дамбу потужні хвилі Дніпра прорвали» - так про боротьбу із стихією писали в газеті вагонного заводу «Шабер» від 02.05.1931 року. Неймовірними зусиллями, працюючи по 12 годин і більше на добу, вагонники змогли врятувати деякі райони Крюкова.

На Піщаній горі був створений Штаб по боротьбі із повінню. До Кременчука прибули рятувальні команди з інших міст: Полтави, Миколаєва, Одеси, Дніпропетровська. Організації Червоного Хреста надали Кременчуку продовольчу допомогу. Збитки комунального та житлово-будівельного господарства склали 21 млн карбованців.

Із 6300 будинків, існуючих на той час у Кременчуці та Крюкові, були зруйновані повністю 1450, наполовину – 3350. Постраждало багато підприємств, зелених зон, вулиць, площ. Лише до середини 1930-х років місто змогло відновитися.

Зазнали лиха 24 села Кременчуцького району, 4000 хат стояли повністю у воді. У Потоках загинуло 900 га посівів, було затоплено 240 хат; у Підлужжі - 475 га, затоплено 192 хати; в Садках затоплені 35 га; в Кривушах повністю залиті 234 га озимих та 142 га ярових посівів.

На Скелі-реєстрі, вже згаданій геологічній пам’ятці, позначки цієї повені ви не знайдете – адже рівень води піднявся над вершиною скелі більш ніж на метр!

А в Крюкові такі позначки є у двох місцях: на гранітних плитах проїзду під залізничним полотном та на природних виходах гранітів у районі 7-ї ЗОШ.

Позначка найвищого рівня води під час повені на природних виходах гранітів у Крюкові в районі 7 школи 

У Генеральному плані Кременчука 1937 року були вже передбачені заходи по забезпеченню міста охоронними зонами від повеней. Але мирне будівництво перервала війна. А вже після війни при спорудженні Кременчуцької ГЕС до нового Генерального плану міста були внесені технічні проекти по захисту від повеней на основі масштабних геологічних та гідрологічних вишукувань.

До середині 60-х років ХХ століття низка ГЕС перекрила увесь український Дніпро і зарегулювала його води, тому повені як гідрологічне явище залишилися тільки в історії і на старих фото, які ми і пропонуємо подивитися.

У фондах музею зберігаються декілька альбомів фотографій з приватних колекцій і зроблених Спілкою «Робмист» («Робітниче мистецтво»), які достатньо широко висвітлили цю страшну трагедію в історії нашого міста, що сталася 90 років тому.