7 років з початку АТО/ООС: 10 фактів і цифр про війну, яку Росія досі веде з Україною

Рівно сім років тому, 13 квітня 2014 року, в.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок антитерористичної операції (АТО) на Донбасі. Так Україна відреагувала на вторгнення російських підрозділів до східних областей нашої держави. Видання НВ до річниці російсько-української війни підготував матеріал про 7 річницю російського вторгнення на територію України. 
 

За день до цього, 12 квітня 2014 року, російські диверсійні загони силою взяли під контроль управління МВС у Слов’янську та Краматорську, розпочавши аналогічний наступ в інших населених пунктах Донбасу. У відповідь на це Турчинов оголосив про початок АТО без запровадження воєнного стану — наприкінці травня в Україні мали відбутися вибори президента, які було б неможливо провести за таких умов.

І хоча через два місяці, 26 травня 2014-го, новообраний президент Петро Порошенко зробив відому заяву про те, що АТО «не може і не буде тривати 2?3 місяці», а «має і буде тривати години», за постійної підтримки «Л/ДНР» з боку РФ та прямої участі російських військ війна на сході України перетворилася на довготривалий конфлікт. З 30 квітня 2018 року формат АТО було змінено на загальновійськову Операцію об'єднаних сил (ООС). Командування операцією відтоді передали від СБУ до Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ.

У фактах і цифрах НВ нагадує про найважливіші підсумки та знакові сторінки подій останніх семи років на сході України.

1. Ціна семи років: людські втрати в зоні конфлікту

Найсвіжіші дані про загальні людські втрати за сім років війни на Донбасі оприлюднило в лютому 2021 року Управління верховного комісара ООН із прав людини (на запит Радіо Свобода).

Відповідно до цих даних, за період з квітня 2014 до кінця грудня 2020-го на сході України загинули 13,1?13,3 тис. осіб, з яких:

• щонайменше 3375 цивільних осіб;
• принаймні 4150 українських військових (не враховано ще 27 вояків ЗСУ, які загинули в зоні ООС за перші місяці 2021 року внаслідок нової серії атак бойовиків);
• приблизно 5700 членів підтримуваних Росією військових формувань бойовиків.
   

ООН відносить до статистики смертей військових не лише бойові втрати, але й усі випадки в зоні конфлікту, у тому числі загибель внаслідок необережного поводження зі зброєю, дорожньо-транспортних пригод, хвороб під час служби, вбивств та самогубств.

Для порівняння — втрати ЗСУ на сході України вже перевищили кількість українців, вбитих за 10 років війни в Афганістані (понад 3 тис. українських військовослужбовців).

Від 29,5 тис. до 33,5 тис. осіб, за даними ООН, отримали поранення, з них:

• 7?9 тис. цивільних осіб;
• 9,7?10,7 тис. українських військових;
• 12,7?13,7 тис. членів озброєних груп бойовиків, які контролюють територію ОРДЛО.
   

На цивільних осіб припадає четверта частина (25?26%) усіх загиблих в зоні військового конфлікту на сході України, так же співвідношення стосується і поранень.

Однак ця пропорція дуже змінилася порівняно з першим роком війни. Якщо у 2014-му на двох загиблих з числа ЗСУ чи бойовиків припадала смерть однієї цивільної особи (33?34% усіх втрат), то у 2019?2020 роках ця цифра скоротилася до 4?5%.

Тобто в останні два роки цивільні громадяни гинули рідше: одна смерть (внаслідок артилерійських обстрілів, вогню зі стрілецької зброї чи легких озброєнь та інцидентів, пов’язаних із мінами) на 20?22 загиблих українських вояків чи членів незаконних збройних формувань.

До списку загиблих цивільних увійшли 298 людей, які перебували на борту збитого пасажирського літака Boeing (пасажири та екіпаж). Рейс MH17 Малайзійських авіаліній, який прямував з Амстердама до Куала-Лумпура, був збитий російською ракетою Бук 17 липня 2014 року в небі над окупованою територією Донецької області.

2. Майже як Словенія: яку територію на сході України окупує РФ

Площа території на сході України, де за підтримки російської армії утримують контроль бойовики «Л/ДНР», складає близько 18 тис. кв. км. Це майже 3% усієї території України (603,7 тис. кв. км) або третя частина сукупної площі Донецької та Луганської областей (53,2 тис. кв. км). Окуповану частину Донбасу можна також порівняти з територією Словенії (20, 2 тис. кв. км).

Разом з анексованим Кримом (його площа близько 27,1 тис. кв.м) Росія окупує 45 тис. кв.м українських земель — 7,5% території України. Площа тимчасово окупованих територій України (з урахуванням Криму) є навіть більшою, ніж площа Швейцарії (41,3 тис.кв. км), Нідерландів (41,5 тис. кв. км) або Данії (43,1 тис. кв. км).

Ще більшими є демографічні втрати, оскільки на 7,5% окупованих території нашої держави відповідно до перепису 2001 року проживало 14,3% населення України. А на території ОРДЛО мешкало 4,4 млн людей, або 60% загальної кількості населення Луганської і Донецької областей.

Станом на січень 2021 року площа окупованих територій Донецької та Луганської областей була на 1,4 тис. кв км більша, ніж зафіксовано в Мінських угодах, заявляв у лютому представник української делегації в мінській ТКГ Сергій Гармаш.

«Ми як і раніше намагаємося з’ясувати у представників Росії, яку ж територію вони розуміють під поняттям ОРДЛО», — пояснював Гармаш. За його словами, це питання «не менше основоположне, ніж визначення сторін конфлікту», але і тут Україна не отримує «чіткої відповіді, хоч вона і записана в Мінських угодах».

3. Трагедія Іл-76: найбільша одномоментна втрата ЗСУ на початку АТО

У перші місяці АТО кожна смерть українських військових на сході країни була шокуючою, однак найбільшою одномоментною втратою ЗСУ тоді стало збиття українського Іл-76 в Луганську.

Після того, як на початку червня 2014-го року бойовики захопили Луганський авіаремонтний завод, утримання Луганського аеропорту стало надважливим стратегічним завданням. Саме тому командування АТО вирішило збільшити кількість своїх сил у цьому районі. До трагедії Іл-76 літаки 25-ї бригади транспортної авіації ЗСУ здійснили 16 успішних перельотів до Луганського аеропорту, нагадує Армія.інформ.

Вночі 14 червня 2014 року здійснювали черговий такий рейс: військово-транспортний Іл-76 зі складу тієї ж 25-ї бригади Повітряних сил ЗСУ летів до Луганського аеропорту у складі конвою з трьох літаків. Іл-76 мав сідати другим, проте був збитий під час посадки: по машині, яка перебувала на висоті 200 метрів, відкрили вогонь з ПЗРК. Щонайменше одна ракета влучила в ціль: український літак вибухнув у повітрі.

Внаслідок теракту загинули всі 49 осіб, які перебували на борту: 9 членів екіпажу та 40 десантників. На той момент це була найбільша втрата Збройних Сил України за період незалежності.

На позиції терористів поблизу Луганського аеропорту, з якої був вражений Іл-76, було знайдені три пускові труби від переносного зенітно-ракетного комплексу Ігла, який має на озброєнні регулярна армія РФ.

4. Іловайськ: операція з найбільшою кількістю загиблих
 

Іловайська операція, що тривала з 7 по 31 серпня 2014 року, стала періодом найважчих втрат для ЗСУ. Відповідно до даних Національного військово-історичного музею, у ці дні загинуло 368 українських бійців, ще 18 досі вважають зниклими безвісти. Близько 40 осіб ще донедавна залишалися не ідентифікованими остаточно — по них або немає збігів за ДНК-тестами, які здавали родичі безвісти зниклих бійців, або родини категорично відмовляються вірити в смерть своїх близьких навіть попри ДНК-збіги. Про це розповідав у 2019 році історик Ярослав Тинченко, заступник директора Національного військово-історичного музею, ініціатор створення Стіни пам’яті на Михайлівській площі та упорядник Іловайського мартиролога.

З усіх загиблих бійців 254 вояки були вбиті безпосередньо під час виходу з оточення так званим «зеленим» коридором — у подальшому ці події стали відомі як Іловайський котел.

Тоді українські підрозділи, що значною частиною складалися з добровольчих батальйонів, мали повернути під контроль ЗСУ Іловайськ на шляху до окупованого Донецька. Попередні тижні літа 2014-го принесли українській армії серію успіхів: одне за одним міста та селища Донецької і Луганської областей були звільнені від бойовиків «ДНР» і «ЛНР».

Однак подальші події перетворили ті серпневі тижні на трагедію, що вплинула на хід усієї війни. Нечисленні на момент початку операції загони бойовиків посилили підрозділи регулярних військ РФ, які зайшли з російської території та оточили українські сили під Іловайськом і в самому місті. В ніч на 29 серпня Володимир Путін звернувся до бойовиків (т.зв. «сил ополчення») із закликом відкрити гуманітарний коридор для оточених українських військових, причому вихід мав відбуватися без зброї. Насправді ж коридор став пасткою: російські війська відкрили вогонь, розстрілявши українські колони на марші.

5. Донецький аеропорт: найдовший бій

Оборона Донецького аеропорту, яка тривала від першого бою за летовище (26 травня 2014 року) до 22 січня 2015-го, стала найдовшою операцією за участі добровольців і сил ЗСУ за сім років АТО/ООС. Щодо її стратегічної доцільності іноді досі спалахують суперечки, однак саме ці 242 дні увічнили героїзм українських військових як «кіборгів». Таке прізвисько «подарували» воякам самі бойовики — цитата з розповіді одного з них у вересні 2014-го облетіла українські ЗМІ (мовою оригіналу):

«Я, блин, не знаю, кто защищает Донецкий аэропорт, но мы их три месяца выбить не можем. Пробовали штурмовать ? нам таких вломили ? мы отошли. Начали накрывать градами ? они ныряют в подземные коллектора канализации. […] Я, говорит, не знаю, кто там сидит, но это не люди ? это киборги!».

Формальний контроль над Донецьким аеропортом бойовики «ДНР» спробували встановити вже через 10 днів після оголошення квазіреспубліки: 17 квітня 2014-го над входом до аеропорту було вивішено прапор «ДНР». Однак об'єкт залишився під українським контролем, роботу аеропорту було припинено лише 6 травня через загрозу безпеці польотів.

26 травня бойовики разом з групою російських спецпризначенців та найманців вперше спробували взяти аеропорт боєм, проте штурм був невдалим. Активні бої за Донецький аеропорт поновилися у вересні 2014 року, невдовзі після підписання Мінських угод. Чим далі вони тривали, тим символічніше значення мав захист летовища.

Українські військові утримували старий та новий термінали аеропорту, опорним пунктом тоді було селище Піски — через нього захисникам аеропорту поставляли провізію та боєприпаси, здійснювали ротацію бійців. У цьому ж селищі базувалася артилерія вогневої підтримки. Проросійські сили атакували аеропорт з прилеглого до нього Київського району Донецька, з території монастиря на півдні та селища Спартак на сході.

За майже півроку запеклих боїв інфраструктуру аеропорту було вщент зруйновано: у грудні 2014 року масштабних руйнувань зазнав старий термінал, 13 січня 2015 року впала диспетчерська вежа з українським прапором. У новому терміналі бої точилися навіть за різні поверхи: на фінальних етапах облоги українські «кіборги» утримували перший поверх, тоді як підвал та верхні поверхи контролювали бойовики.

20 січня 2015 року проросійські сили підірвали новий термінал, під його руїнами загинули чимало українських захисників. 22 січня 2015 року ті з них, кому вдалося вціліти, залишили термінал. Проте багато поранених і контужених українських бійців потрапили до полону.

Захищаючи Донецький аеропорт, загинули близько 100 українських військових, ще понад 300 отримали поранення.

6. «Хлібні», «шкільні», «новорічні» перемир’я: понад десять марних спроб припинити вогонь

За сім років війни на Донбасі українська сторона неодноразово намагалася домовитися про припинення вогню в зоні конфлікту, однак бойовики «Л/ДНР» та окупаційні російські війська щоразу зривали такі домовленості.

Більшість спроб укласти перемир’я було досягнуто після переговорів у мінській ТКГ чи внаслідок контактів у нормандському форматі. Хоча найперший випадок припинення вогню Україна здійснила в односторонньому порядку. 20 червня 2014 року президент Петро Порошенко під час своєї першої робочої поїздки на Донбас віддав наказ силам АТО припинити бойові дії, запропонувавши для розгляду план мирного врегулювання ситуації. Тиша мали тривати щонайменше тиждень, однак вже за чотири дня (24 червня) бойовики збили гелікоптер ЗСУ з ПЗРК біля Слов’янська. Загинули всі 9 осіб, що перебували на борту українського Мі-8.

В аналогічний спосіб через менший чи довший час зривалися всі спроби припинити вогонь в зоні конфлікту. Перемир’я намагалися оголосити понад десять разів, більшість із них мали б стати «повними і безстроковими»:

• з 05 вересня 2014-го
• з 15 лютого 2015-го
• з 01 жовтня 2015-го
• з 30 квітня 2016-го («великоднє перемир’я»)
• з 01 вересня 2016-го («шкільне перемир’я»)
• з 24 грудня 2016-го («новорічне перемир’я»)
• з 24 червня 2017-го («хлібне перемир’я»)
• з 25 серпня 2017-го («шкільне перемир’я»)
• з 23 грудня 2017-го («новорічне перемир’я»)
• з 05 березня 2018-го
• з 30 березня 2018-го («великоднє перемир’я»).
• з 21 липня 2019-го (перше перемир’я після обрання Володимира Зеленського — але вже до кінця вересня того ж року загинули 26 українських військовослужбовців, ще 75 отримали поранення).
• з 27 липня 2020 року — останнє велике перемир’я, яке українська влада формально називала найдовшим за сім років війни.
   

Володимир Зеленський неодноразово згадував його у своїх промовах (зокрема до Дня незалежності та в новорічному привітанні) як значне досягнення свого президентства. Однак з липня до грудня 2020 року випадки обстрілів українських позицій регулярно траплялися: Генштаб ЗСУ визнав бойовими втратами в зоні ООС загибель чотирьох вояків за цей період, загибель ще 15 осіб назвали «небойовими втратами», а поранення в зоні конфлікту за перші місяці перемир’я отримав 21 військовий.

Після того, як взимку й навесні 2021 року Росія помітно активізувала агресію на Донбасі, і напади бойовиків почастішали, на офіційному рівні в Україні ще не лунало заяв про остаточний зрив перемир’я. Хоча від початку року в зоні ООС загинуло 27 військових.

7. Чисельність ЗСУ зросла на 75%: як зміцніла українська армія за сім років АТО/ООС
 

До початку війни на Донбасі Збройні сили України нараховували близько 140 тис. осіб, тоді як нині в ЗСУ — трохи більше ніж 246 тис. осіб (з урахуванням цивільних працівників).

Таким чином, склад ЗСУ за останні сім років зріс більше ніж на 100 тис. осіб.

Ось деякі цифри про українську армію (станом на 2020 рік):

• кількість військовослужбовців — 194,2 тис.;
• беруть участь в ООС — 40,1 тис. військових;
• служать за кордоном — 356 осіб;
• працюють у штаті на посадах військовослужбовців — 5,2 тис.;
• працюють як держслужбовці та цивільні працівники ЗСУ (без урахування попередньої категорії) — 47 тис. осіб.

Згідно з рейтингом Global Firepower Index 2021, Збройні сили України посідають 25-е місце в списку 140 найпотужніших армій світу (торік було 27 місце, позаторік — 29-те). На перших трьох сходинках в цьому переліку — США, Росія і Китай.

Позиція ЗСУ — найкраща серед європейських країн, які не входять до складу НАТО (якщо не брати до уваги РФ). У цьому рейтингу українська армія випереджає такі країни як Норвегія, Швеція, Швейцарія та Чехія.

8. Понад 400 тис. осіб: скільки українців взяли участь в АТО/ООС

Згідно з даними Міністерства у справах ветеранів України, станом на 1 жовтня 2020 року у нашій країні нараховувалося понад 403 тис. осіб, які отримали статус учасника бойових дій (УБД) — з-поміж осіб, які захищали територіальну цілісність України і брали участь в АТО/ ООС.

Це означає, що нині в Україні близько 4% населення є ветеранами АТО/ООС.

9. ЗСУ — лідер довіри українців протягом усіх років війни

Соціологічні опитування показують, що українська армія залишається лідером довіри всі роки, поки триває АТО/ООС на сході України.

Навесні 2021 року довіру до Збройних сил висловлюють понад дві третини українців — це максимальний рівень довіри серед усіх українських державних інститутів та організацій, який зафіксували соціологи служби Центру Разумкова.

Згідно з даними, оприлюдненими у березні 2021 року, Збройним силам України довіряють 70% опитаних, волонтерським організаціям — 65%, церкві — 64%, Державній службі з надзвичайних ситуацій — 63%, Державній прикордонній службі — 60%, Національній гвардії — 56%, голові міста (селища, села), де проживає респондент — 56%, добровольчим батальйонам — 55%, громадським організаціям —53%.

Всім іншим інститутам (зокрема президенту, Верховній Раді та Кабміну) недовіру висловлюють частіше, ніж довіру.

10. Сьома річниця АТО: найбільша концентрація російських військ
 

Напередодні сьомої річниці від початку АТО Росія сконцентрувала на кордоні зі східними областями України та в Криму найбільше своїх військ з 2014 року. Такого висновку дійшли дослідники з Conflict Intelligence Team, які документально зафіксували зосередження мотострілецьких, артилерійських, десантних та танкових підрозділів російської армії, здебільшого у Воронезькій області та в окупованому Криму.

Максимальне нарощування сили з боку РФ за всі роки війни підтвердив і Вашингтон — про це заявила 8 квітня прессекретарка Білого дому Джен Псакі.

Ще 30 березня аналогічну інформацію повідомив українським депутатам у Верховній Раді головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак. У свої доповіді він розповів про дислокацію біля кордонів України 28 батальйонних тактичних груп російських військ та очікуване стягування ще 25 таких груп.

США, країни ЄС та інші держави Заходу останні тижні закликають РФ негайно послабити напругу та відвести війська від українського кордону.

У Міноборони України вважають справжньою метою нарощування російських військ "посилення тиску на Україну з метою примушення до поступок у переговорному процесі, та демонстрація, у тому числі — провідним державам Заходу, готовності до застосування збройної сили щодо України". «Його Росія розглядає остаточним засобом досягнення своїх стратегічних цілей, якщо інші засоби виявляться неефективними. Стратегічною ж ціллю РФ щодо України залишається її повернення під свій контроль та зрив нашого євроатлантичного шляху розвитку», — заявив 10 квітня міністр оборони України Андрій Таран.