Яким був подвиг кременчуцьких річковиків у 1941 році

Клуб юних моряків «Гардемарин» оприлюднив інформацію про подвиг кременчуцьких річковиків під час Другої світової війни.

21 липня 1941 року фашистський бомбардувальник зруйнував важливий стратегічний об’єкт – залізничний міст через Дніпро. Для переправи евакуйованих цивільних, військових та вантажів було мобілізоване, серед інших, одне з невеликих суден, екіпаж якого складався усього з двох осіб: шкіпера Івана Кривенка і матроса. Приблизно через 2 тижні роботи під час німецького авіаційного нальоту осколком убило матроса – Марію Кривенко, дружину шкіпера, а він навіть не міг підхопити її, бо стояв за стерном...

Перед працівниками пристані Кременчук, які забезпечували евакуацію людей, худоби та народногосподарських вантажів у глибокий тил, постали додаткові завдання по організації переправ. Були створені дві переправи – одна з Демурівки, інша з Крюкова, вище мосту, від риболовецького колгоспу. Переправи систематично обстрілювали німці з повітря, а пізніше з правобережних висот. Але пропускна здатність переправ була недостатня.

Тому річковики одержали завдання – у найкоротший термін побудувати наплавний міст з двох частин у районі вище річкового порту — через Зелений острів на правий берег. Був створений оперативний штаб з будівництва наплавного мосту, куди увійшли керівники деревообробного комбінату, евакуйованого з Києва підприємства «Дніпролісосплав», штампувального заводу та Кременчуцької пристані. Через 7 діб безперервної роботи, 4 серпня 1941 р., наплавний міст був зданий в експлуатацію. Втім, ненадовго.

Після окупації Крюкова користуватися наплавним мостом з лівого берега до Зеленого острова стало неможливо: міномети, встановлені на пануючих висотах та на залізничному мосту з Крюківської сторони, а також німецькі снайпери з острова Динька буквально поливали вогнем переправу і лівобережжя. У ніч на 10 серпня масованим артилерійським вогнем з правого берега всі будівлі на території річкової пристані були зруйновані, за винятком цегляних стін вантажного складу. Знаходитися на пристані було неможливо, і річковики перебралися до майстерень за дамбу.

Війська 297-ї дивізії продовжували утримувати Зелений острів. Для зв’язку з ними заступник начальника пристані Удовицький передав буксирний газохід БГ-17 під керуванням старшини Василя Гапона. Катер щоденно ходив на Зелений острів, неодноразово його обстрілювали німці. Одного разу, десь у 20-х числах серпня, коли річковики вдень підвозили на острів боєприпаси, газохід від прямого потрапляння снаряда отримав підводну пробоїну і затонув на косі Зеленого острова. Екіпаж вибрався на острів. Дочекавшись ночі, дісталися на своє суденце, завели пластир на пробоїну, відкачали воду, і БГ-17 знову став у стрій.

На момент припинення руху вниз по Дніпру (через окупацію Крюкова) в районі Кременчука знаходились 287 одиниць річкового флоту, у тому числі: 4 пасажирських, 13 буксирних пароплавів, 20 катерів, 2 земельних каравани, несамохідні суховантажні, наливні судна з різними вантажами. І почалася робота по переміщенню вантажів із транспортів. Баржі заводили у затон, вантажі вручну переносили на автомашини, перевозили на залізничну гілку артскладу, а там – знову вручну – завантажували вагони. Щоночі з 18 серпня по 1 вересня на цих роботах працювали від 600 до 900 кременчужан та десятки автомобілів. Загалом було перевантажено понад 7 тисяч тонн. Для перевантаження пального – газойлю, бензину та гасу – був прокладений трубопровід, встановлена перекачувальна станція і пальне заливалося у залізничні цистерни. Всі вантажі спрямовувалися у тил. Наприкінці серпня німці повністю витіснили наші війська із острова Зеленого та інших острівців.

Окремо хочеться згадати про одну зухвалу операцію річковиків. 68 одиниць завантажених самохідних і несамохідних суден опинилися на правобережжі, тобто на захопленій німцями території від Новогеоргіївська до Кривушів. З настанням темряви наші артилеристи починали обстрілювати прибережну смугу правого берега, заганяючи німців у бліндажі. Річковики тим часом пішки піднімалися берегом вгору проти течії, перепливали Дніпро, прив’язавши до голови необхідні інструменти, і перерізали пенькові та манільські канати, котрими були причалені судна. Баржі потихеньку самопливом рухалися вниз до Генеральських круч, куди їх несла притискна течія. А там вже чекали чергові бригади на великих човнах з тросами та гаками, кріпили троси на суднах і зачіпали якорем на березі, а потім переводили у затон для розвантаження. У першу ж ніч таким чином з-під носа німців вихопили 12 завантажених барж. І так кілька ночей, протягом яких на лівий берег було переправлено 57 суден. У тих 11 дерев’яних суден з вантажем каменю, що залишилися, з’явилися проточини, вони почали заповнювалися водою, і тому їх просто розбомбили наші літаки.

Хочеться згадати хоча б декілька імен наших земляків — працівників пристані Кременчук. Можливо, серед них ви знайдете знайомі прізвища. Удовицький І.С., заступник начальника, а з 18 серпня – начальник пристані, Баранець А.І., Баранець Є.К., Берест А.І, Берест М., Білик Т., Гапон Т.І., Гапон В.В., Гарбуз Ф., Ївжич В.Г., Клевський, Лесь М.І., Новак Ф.В., Нужненко Б.П., Поздняк Я., Смоленський П.З., Сокур А., Строков П., Хованський К.Ф., Шапалов І.В. та інші.

1-го вересня, у понеділок, коли кременчуцькі школярі мали б іти до школи, відбувся масований наліт німецьких літаків, яким було знищено і пошкоджено понад 60 відсотків суден. В районі Кривушанського затону стояла наливна баржа з майже двома тисячами тонн бензину та декілька менших суден з газойлем. При бомбардуванні усі транспорти загорілися. Видовище було жахливе, майже апокаліптичне: вогненний шар пального поверх могутньої течії ріки, палаючі дерева на березі та баржі, мов чорно-червоні прощальні факели.

5 вересня о 5.00 за сигналом ракети були підірвані усі вцілілі судна. Діяльність пристані Кременчук по евакуації народного майна закінчилась. Але оборона міста тривала.