Андрій Олійник - про Dj «Кременя» та те, як проводив перший інтернет у Кременчуці

За 18 років історії відродженого футбольного клубу «Кремінь» змінювалися тренери, пройшов не один десяток гравців, але незмінно в команді залишався Андрій Олійник. В історії голкіпера були як злети, так і падіння: коли майже весь сезон провів на лавці запасних або своєю гнучкістю та швидкістю реакції зривав оплески вболівальників неймовірними сейвами та виграними матчами.

Мало хто знає, але Андрій Олійник вмів поєднувати футбол та роботу – коли ввечері або зранку перед грою розвантажував 5-тонну фуру, а за кілька годин опісля вигравав матч із «Кременем». Він одним з перших проводив інтернет у Кременчуці й обслуговував таксофони, таксував й встановлював дитячі майданчики. 

Як розпочалася футбольна кар'єра 

- Після закінчення школи тренер Сергій Володимирович Свистун запропонував залишитися у структурі клубу «Кремінь», який тільки створювався. Команда подалася на першість області, в команді тоді залишилася більшість гравців команди-випускників 11 класу, де працював Сергій Володимирович. Два роки грали на першість області. Оскільки ми ще тільки випускники, то більш дорослі хлопці запропонували роботу в «Укртелекомі» й грати за них на першість міста. Тому поєднував роботу там і займався футболом.

«Таке враження, що наш спонсор –  маршрутчик»

- Перший контракт був у «Кремені», коли грали на область. Звичайно, смуи були невеликі. Моя перша зарплата була по одній гривні, які перемотані резинкою. От така величезна кишеня із зарплатою. 185 грн, - згадує Андрій. 

Перші контракти «підписували на колінці

- Офісу як такого не було. У будинку біля ринку знаходився президент клубу – підписували перші контракти. Перша зарплата була 185 грн. Тоді проїзд у маршрутці був 1 грн. Й видали нам зарплату по одній гривні, перемотану резинкою. Таке враження, що наш спонсор – маршрутчик. Виходило, що я міг 185 раз з'їздити на тренування.

Чи змінився за 18 років Сергій Свистун як тренер

- Звичайно, змінився. Він також тоді вважався молодим тренером, у нього не було такого великого досвіду тренерського. Звичайно, за ці роки він був у Вищій лізі та тренером у Першій лізі. Тепер у нього більше тренерського досвіду. Щодо тактичного плану, то після того, як змінювалось уявлення про футбол, Сергій Володимирович рав для себе щось нове. І при цьому він відштовхувався від тих можливостей та гравців, які в нього були. Вважаю, що тут, напевно, важить не тактика, яку він намагався прищепити, а орієнтування на команду та можливості гравців. 

«Нам не вистачило 5 хв, щоб зрівняти рахунок з «Динамо» Київ» 

- Мабуть, минулий сезон, був найбільш пам'ятним, коли влітку догравали весняну частину чемпіонату. Команда зібралася буквально за тиждень до чемпіонату й з'явився новий президент, який поставив завдання залишитися у Першій лізі. На той час колектив зібрався з багатьох місцевих хлопців. Нам вдалося виконати завдання й залишити прописку у Першій лізі. У матчах з лідерами, які намагалися піднятися у класі, нам вдавалося грати внічию й навіть перемагати. Це дуже яскраві моменти.

Якщо брати матч, то, мабуть, найвиразніше запам'ятав кубкову гру з київським «Динамо». Хоча ми програли той поєдинок, вболівальники нам аплодували та кричали: «Ви молодці!». Матч тоді завершився з рахунком 2:3, при тому, що ми програвали 0:3 й за останні кілька хвилин забили два м'ячі. Як сказав нам тоді головний тренер Юрій Чумак, нам не вистачило 5 хвилин, щоб зрівняти рахунок з «Динамо» Київ. Ми намагалися зрівняти рахунок, особливо коли він став 3:2. Тоді промайнуло в голові – можна грати з будь-якою командою. 

«Двічі виходив за «Кремінь» польовим гравцем»  

Андрій Олійник у футболці «Кременя» двічі виходив польовим гравцем. У Краматорську хвилин на 7 та проти донецького «Олімпіка». Андрій полюбляє бігати до чужого воротарського майданчика й брати участь у штрафних на останніх хвилинах, проте відзначитися за «Кремінь» не вдалося. Справжні його риси нападника проявилися в чемпіонаті міста, де він був у трійці кращих нападників з мініфутболу.

- Були форс-мажори в команді, коли хтось був травмований або хворів, і на матчі їздили не повним складом. Тренер, усвідомлюючи, що не вистачає гравця на останні 15 хв, пропонував виручити команду. Так, двічі виходив на поле – звичайно, складно. Коли входиш - бажання величезне, думаєш, що гори звернеш, але складно.

За «Кремінь» не забивав. На чемпіонаті міста грав у нападі й у великий, і мініфутбол. А ось у Вищій лізі місцева федерація не дозволяла, щоб грали гравці з професійних клубів. Трохи забивав. Були вдалі матчі. 

Хто головний Dj «Кременя»

- Зараз бразильці вмикають свою музику, різні типи й жанри. Коли перемогли «Кристал» і їхали з Херсону додому, співали хіти 80-90-х.

Було й таке, що тренер забороняв вмикати музику, раніше такого не було. Це мабуть при Ігорю Столовицькому дозволили. Тоді Костя Черній при Столовицькому був головним діджеєм. Потім Dj був Ігор Кошман та Євген Мурашов. 

«Мабуть, більшість не знає, що його звати Сергій»

- Половина може образитися (сміється Андрій – ред.). В основному скорочуємо прізвища: Бичков – Бича, Білоус – Бєлий, Степанчук – Стьопа. Мабуть, більшість і не знає, що його звати Сергій, бо постійно Стьопа, Стьопа...

- Коли відроджувався «Кремінь», свою професійну кар'єру в «Кремені» розпочав Роман  Безус – гравець збірної України. Чи правда, що його тоді називали «черепашкою»?

- Можливо. Він вальяжно рухався, він і досі використовує ці рухи, які пішли йому на користь. У нього такий стиль гри.

Як поєднував роботу та футбол 

- Коли команда подалася вже на область – не вистачало фінансів, тому більшість гравців працювали, тим паче часу було вдосталь. З'явилася можливість працювати в «Укртелекомі», там виконував роботу і у футбол грав. Якось воно так пішло, що 11 років там відпрацював. Спочатку це була телефонія, а згодом інтернет, телебачення.

«Проводив кременчужанам перший інтернет»  

- Так, проводив перший інтернет у місті. На той момент це був не такий швидкісний інтернет, як зараз. Розпочинався з маленької швидкості, якщо зараз за декілька хвилин завантажується фільм, то тоді MP3 пісня вантажилася годинами.

Також прибирав таксофони. Перших два-три роки мій обсяг роботи був від водоканалу до Пивзаводівського мосту, і від КрАЗу до педколеджу, й оскільки жив на Раківці, то і Раківку охоплював. Це були ще ті старі автомати, куди кидали монетки, а згодом їх замінили на більш сучасні, куди вставляли картку, але зараз в місті їх не залишилося. Але на той час, ними активно користувалися. 

Таксофон у Кременчуці, останні прибрали у 2016 році

Як перейшов на українську мову

- Завжди розумів українську мову, адже навчався в українській школі й спілкування було українською. Тим паче, батьки у мене спілкуються українською. У команді та в колективі з друзями спілкувався постійно російською, але зараз потроху почав переходити на українську й зараз більш вільно спілкуюся.

Що далі? 

- Про спорт у мене ще не склалося уявлення про моє майбутнє. Зараз у мене є декілька варіантів, пов'язаних із інтернетом, необхідно виконати ці замовлення, а потім буду думати, як далі. 

«Коли виходив на поле, думав, щоб дограти до кінця й не розревтися»

- В останньому домашньому матчі прийшли підтримати рідні й друзі, які змогли прийти на гру. Дуже вдячний їм за підтримку!

Андрій Олійник з родиною

Не очікував від вболівальників такої підтримки в останньому домашньому матчі. Чув, що вони готують сюрприз, але такого не очікував. Коли виходив на поле, думав, щоб дограти до кінця й не розревтися. Було дуже приємно. 

Дуже щасливий, що так багато років разом ішли. У нас були вдалі сезони й не дуже, але я завжди відчував вашу підтримку. Усім величезне спасибі. Тепер я один з найпалкіших вболівальників «Кременя». 

20 років: від дитячої команди до професіоналів 

Два заключних матчі для вболівальників та Андрія Олійника запам'ятаються надовго. 5 червня у грі з «Металістом 1925» останній домашній матч. 

«Олійник Андрій!», «Гоп, давай, давай, Олійника на поле випускай!»… заряджали вболівальники «Кременя». Й на 85-й хвилині тренерський штаб господарів випустив на поле Андрія Олійника. Останній домашній матч Андрія в рідних стінах. Попри невтішний результат команди, особисто Андрій цю гру зіграв «на нуль».

Після фінального свистка вболівальники підготували сюрприз для легенди. Ультрас запалили фаєри та запустили синьо-білий дим, який повністю закутав трибуни стадіону «Кремінь-Арена». Вболівальники оплесками та зарядами подякували Андрію, а той, ледь стримуючи сльози, подякував кременчужанам за підтримку й сюрприз. Наостанок вболівальники підкидали Андрія та зробили спільне фото на пам'ять на фоні банера «Андрій Олійник – One club man».

12 червня Андрій Олійник ефектно покинув команду з червоною карткою та сутичкою з головним арбітром. «Кремінь» у цьому протистоянні також поступився супернику. Наприкінці матчу гравець «Альянсу» грубо зіграв на нападнику Денисі Галаті, і капітан одразу побіг захищати свого гравця й апелював до арбітра, за що отримав попередження. Вже після гри спілкування переросло у словесну перепалку й не тільки. 

Андрій Олійник робив свої перші кроки у футболі під керівництвом тренера Олександра Мулиндіна. Дебютував 20 років тому – 30 вересня 2001 року в ДЮФЛУ за «Атлант-Кремез». Кременчужани тоді перемогли ДЮСШ-11 Чорноморець (Одеса) з рахунком 3:1. З 2003 року й до сьогодні виступав за футбольний клуб «Кремінь». За 16 сезонів Андрій Олійник виступав під керівництвом 8 тренерів та разом з командою у 2020 році пройшов реорганізацію (з МФК у ФК «Кремінь»). За 18 сезонів у «Кремені», 16 з яких за професійну команду, Андрій Олійник зіграв 227 матчів.

«One club man» – особлива каста футболістів. Люди, які всю кар'єру без винятку присвячують одному клубу. Зберігають відданість за часів тріумфів і гірких поразок. Вболівальники плекають до них особливі почуття. Щось більше, ніж повагу або навіть любов. Імена цих футболістів назавжди прописані особливим шрифтом в історії клубів. Найбільш відомі приклади в усьому світі: Джачінто Факкетті, Джузеппе Бергомі, Сандро Маццола (всі – «Інтер»), Франко Барезі і Паоло Мальдіні (обидва – «Мілан»), Рінус Міхелс («Аякс»), Зепп Майєр («Баварія»), Гарі Невілл і Пол Скоулз (обидва – «МЮ»), Карлес Пуйоль («Барселона»)... В Україні це – Олександр Шовковський («Динамо»), Андрій Несмачний («Динамо»), Дмитро Шутков («Шахтар»), Юрій Богданов («Зірка»). Ще в клубі «One club man» (провели за команду не менше 100 матчів): Володимир Чеснаков («Ворскла») та Андрій Олійник («Кремінь»).