«Віра тренера Годіна в мене сильно допомогла»: футболіст «Кременя» Олександр Демченко перейшов в «Олександрію»

Існує стереотип, що не так часто в нашому чемпіонаті футболісти з нижчих ліг переходять в УПЛ. Але ось вам приклад: опорний півзахисник Олександр Демченко перейшов з першолігового клубу Кремінь в Олександрію. 

Вихованець вінницької Ниви робив перші кроки під керівництвом тренера Валерія Базалицького. У ДЮФЛУ виступав за вінницьку Ниву, донецький Шахтар та львівське ЛДУФК. Два роки виступав в Італії, де грав за Абано Кальчо та Портуенсе (Рим) у Лега Про Секонда Дівізіоне. Повернувшись до України грав за рідну вінницьку Ниву, харківський Металіст 1925, Ниву Тернопіль. 

Останній клуб Олександра – кременчуцький Кремінь, в якому він зіграв 12 ігор та забив один гол у ворота суперників. Отже, все можливо – і якщо ти добре проявляєш себе в команді, за тобою дійсно будуть стежити навіть скаути з УПЛ. Про все це ми й поговорили з новачком ФК Олександрія  в ексклюзивному інтерв'ю FanDay.net.

«У юнацькій академії Шахтаря пробув лише рік»

- Олександре, ти завершив сезон із Кременем. А як надійшла пропозиція перейти в Олександрію та наскільки була вона для вас несподіваною?

- Мої агенти спілкувалися з Олександрією, щоб я приїхав на перегляд. Їм це вдалося, за що їм дуже вдячний. Коли приїхав до Олександрії, то зміг переконати головного тренера, а він тренерський штаб у тому, щоб залишити мене тут. Дуже сильно вдячний головному тренеру та тренерському штабу, які повірили в мене й дали можливість проявити себе. Впевнений у тому, що виправдаю їх очікування.

- Встиг пограти в контрольних іграх за Олександрію? 

- Провів 3-4 контрольні гри за Олександрію, результативними діями, на жаль, поки не відзначився, але вдалося проявити себе настільки, щоб опинитися у цій команді.

- Зараз ти готуєшся до дебюту в Олександрії та УПЛ. А якими були твої перші кроки у футболі?

- Розпочинав свій футбольний шлях у вінницькій Ниві. Цей час запам’ятався мені дуже добре, дуже вдячний і клубу, і першому тренеру Валерію Афанасійовичу Базалицькому, який навчив мене любити футбол. Завдяки йому я полюбив футбол. Той фундамент, бажання до футболу, той характер, який він закладав нам – дуже дорого коштує. За це буду вдячний йому все життя.

«Ми програли Удінезе 1:5 або 1:6. Той єдиний гол я забив з 16 метрів головою»

- У 2018 році ти потрапив в Італію. Як надійшла пропозиція зіграти за Абано Кальчо?

- Селекціонер В’ячеслав Головко, який допоміг мені перейти у донецький Шахтар, допоміг із переїздом до Італії. Після того, як покинув Шахтар, я продовжував з ним підтримувати зв'язок. Коли мені виповнилося 20 років, селекціонер запропонував спробувати свої сили в Італії. Я залюбки погодився й переїхав до Італії.

- І яким ти застав італійський чемпіонат? 

- Перше, що впало в око – любов усіх до футболу: вболівальників, футболістів, людей, які керують клубом. Любов до футболу на величезному рівні. Також приємно вразило, що у будь-якій команді, незалежно від дивізіону, це може бути Серія А або 6 ліга, але в кожній команді є своя академія або футбольна школа. Без цього клуб не може існувати. Й звичайно умови - незалежно від ліги у клубів є своя база, структура, свої тренувальні поля й роздягальні. У дітей є всі умови, щоб розвиватися, рости й прогресувати. Залишилося лише бажання й праця від самих футболістів. В Італії є всі умови, щоб стати дуже хорошим гравцем. 

- Вдалося потрапити на матчі Ювентуса, Мілану чи якихось інших клубів Серії А?

- На матчах Серії А не бував, а ось на одній грі Серії В довелося побувати в якості глядача. Тоді СПАЛ приймав якийсь клуб. СПАЛ з міста Феррара, недалеко від Болоньї, де я мешкав. Найбільше мені запам’яталася атмосфера на стадіоні, вона була шикарною. Усі 90 хвилин трибуни не замовкали.

- Невже зовсім не було перетинів із відомими клубами, навіть у контрольному матчі?

- Одного разу мені випала нагода зіграти у товариському матчі проти Удінезе. Я тоді грав за Абано Кальчо. Удінезе проводить товариські матчі з командами нижчих ліг. Ми приїхали до них й програли – 1:5 або 1:6. Якраз той єдиний гол я забив з 16 метрів головою. Радощів не було меж. Рівень й атмосфера на центральному стадіоні Удіне – фантастичні. На той час в Удінезе грали Сапата, де Пауль. Шкода, що не застав Ді Натале, але рівень гравців хороший. Мене вразило, як гравці думають на полі, як швидко приймають рішення, як працюють з м’ячем. Не скажу, що вони фізично були на рівень нас сильніше, але сильнішими у прийнятті рішення й швидкості прийняття цих рішень. Не передати словами, який отримав досвід у цьому матчі.

«Якщо грати в Серії D, то там зарплати коливаються в районі 500 євро й доходить у деяких командах до 3 500 євро»

- З яких міст клуби, в яких ти грав в Італії? Це справжня Європа відносно інфраструктури чи, навпаки, нижчолігова Італія розчарувала стадіонами, умовами?

- Одна команда з регіону Венето, недалеко від Венеції, а інша – з Емілії-Романьї недалеко від Болоньї. Не можна сказати, що умови жахливі чи погані – навпаки. У будь-якій лізі в команді є стадіон, своє тренувальне поле, тренажерна зала й все це поруч. Є всі умови для розвитку та покращення майстерності, не залежно це 6 чи 7 ліга. Там немає на що жалітися, нижчі ліги Італії, навпаки, мене приємно здивували, адже у нас в Україні не завжди є таке.

- Чи можна жити в Італії на зарплату нижчолігового футболіста? Чи більша вона за українську в Першій і Другій лігах?

- Зарплата залежить від клубу. Наскільки клуб багатий. Якщо грати в Серії D, то там зарплати коливаються в районі 500 євро й доходить у деяких командах до 3 500 євро. Все залежить від клубу й наскільки ти хороший гравець. Але разом з цим багатьом гравцям, які мають зарплату 2 000 євро, з головою вистачить на проживання й відкласти кошти, вони мають додаткову роботу й паралельно чимось займаються.

- Як там ставляться до українців - і легіонерів, і заробітчан?

- Не дуже добре в тому плані, що вони сильні націоналісти. І якщо буде стояти вибір між італійцем та іноземцем, то вони приймуть рішення на користь італійця, що мене також здивувало. Коли я їхав до Італії, то, наскільки мені було відомо, в Україні зовсім по-іншому. Тут за легіонерами бігають та балують. В Італії зовсім не так. На мою думку, це правильно, адже вони, в першу чергу, дають можливість своїм гравцям розвиватися й показувати себе.

«Найбільше зараз відчуваю різницю у каві»

- Що найбільше вразило в Італії? 

- Ставлення італійців до життя. Пам’ятаю один момент, коли прокинувся о 5 ранку й чую шум за вікном. У нас через дорогу був бар… Підходжу до вікна й бачу, як дідусь відкриває газету, а на столі стоїть Апероль Шприц, й він зранку не поспішаючи читає газету та вживає алкогольний напій. Одразу згадав про своїх дідуся та бабусю, як вони проводять ранок у селі. Це одразу впадає в очі, як люди ставляться до життя – не поспішають й кайфують від життя. Звичайно у них є свої проблеми та невдачі, але вони спокійно, не поспішаючи, живуть. Це мене дуже вразило, тому щось з цього взяв і для себе.

- Вдалося оглянути затишні італійські вулички, можливо скуштувати щось незвичне? 

- Італійська кухня – одна з моїх улюблених. Яку б страву не їв, вона ідеальна. Найбільше зараз відчуваю різницю у каві. Де б не пив каву в Україні, не можу порівняти з тією, яку вживав навіть у звичайному італійському барі. Кава у них надзвичайно смачна.

В Італії мені вдалося подорожували, відвідав Рим, Генуя, Верону, Венецію… Країна дуже красива для життя. Із задоволенням можна туди їхати як жити, так і відпочивати.

- Чи був мовний бар’єр, як знаходив спільну мову з тренерами та футболістами? 

- Спочатку було нелегко, але вдалося адаптуватися завдяки В’ячеславу Головку та його дружині, які були зі мною на зв’язку та допомагали мені. Вони зробили величезний обсяг роботи, щоб адаптація у мене пройшла хорошо.

У команді спочатку було нелегко, але з часом, за півроку міг спокійно розуміти й дещо говорити у відповідь. З часом досить комфортно спілкувався як з тренерами, так і футболістами.

- Слідкуєш за італійськими командами в яких виступав? 

- На початку, як повернувся додому в Україну, слідкував за ними й спілкувався з одноклубниками. Останнім часом за командами не слідкую, але з деякими гравцями підтримую зв'язок.

- Чи вдалося комусь з футболістів, з якими ти грав, пробитися у Серію А? 

- На жаль, наскільки мені відомо, у Серію А ніхто не потрапив. Можливо з часом хтось з них зіграє у Серії А, буду лише радий за них.

«Думав, що італійський досвід допоможе знайти команду в Україні, але виявилося не все так просто»

- Що стало поштовхом повернення на батьківщину? 

- Не було варіантів за кордоном, на тому рівні на якому хотів грати. Тому повернувся додому. Ти повинен розуміти, що коли граєш за кордоном, не бачиш своїх близьких та рідних. За 2,5 роки не бачив свого батька, адже не міг звідти виїхати. Це проблема. Одна справа, коли є гідний варіант, заради якого ти залишаєшся , а оскільки у мене не було варіантів заради чого залишатися, то вирішив повернутися в Україну.

- Як зустріли вдома?

- Тут є два боки. Рідні й близьку із задоволенням мене зустріли, а з футбольної точки зору… Оскільки мене не було в Україні 2,5 роки це вплинуло на те, що не легко було знайти команду. Хоча думав, що італійський досвід допоможе знайти команду в Україні, але виявилося не все так просто.

- А як ти, вінничанин, потрапив у кременчуцький Кремінь?

- Мені зателефонував агент й сказав, що зі мною хоче поспілкуватися головний тренер Кременя Олексій Годін. Поспілкувавшись з ним, обговорили всі деталі. Також порадився зі своїм агентом та родиною – прийняв рішення про перехід у Кремінь. Хочу сказати величезне спасибі Олексію Годіну, що він повірив у мене. Якраз був переломний момент. Його віра в мене та допомога на тренуваннях та іграх дуже допомогли. Ті зусилля, які він прикладав для мене та команди – йому за це величезний respect. Також дуже вдячний керівництву й клубу за те, що вони прийняли до своєї сім’ї. Дякую, що за ці 4 місяці, вони допомогли мені, наскільки це було можливо.

- На твою думку, чому в Кременя вийшло таке провальне півріччя? Що завадило команді розкритися? 

- Важко сказати чому так трапилося, у чому причина й чому такий результат у весняній частині чемпіонату. Як на мене, то провина лежить на кожному з нас, кожному працівникові клубу. Адже у футболі дрібниць не буває. Як на мене, таких дрібниць було достатньо, щоб був такий результат.

Зараз залишається зробити висновки щодо цього сезону, виправити дрібниці й рухатися далі. Все буде залежати від того як команда відреагує на цей невдалий сезон. Зараз є величезна можливість піднятися й реабілітуватися – після падінь мають бути великі звершення. Вірю, що Кременю вдасться це зробити. Бажаю їм удачі, терпіння й віри у себе.

- Попри невдалий результат команди ти неодноразово потрапляв у збірну туру. За рахунок чого вдавалося досягти такого результату? 

- За рахунок команди – як не крути кожен з гравців на полі викладався по максимуму. Коли на полі вдавався результат, то завдяки партнерам по команді вдавалося потрапити у збірну туру. Вважаю, що перш за все це заслуга моїх партнерів по команді.