Голгофа кременчуцького лікаря Владислава Діца: до річниці депортації німців

Остерігаючись нелояльності німців в умовах війни, 28 серпня 1941 року президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ «Про переселення німців, які проживають у районах Поволжя», яким було санкціоновано їх депортацію углиб СРСР та фактичну ліквідацію Автономної Радянської Соціалістичної Республіки Німців Поволжя. До кінця року німці були виселені також з України та Закавказзя і вилучені з Червоної армії. Краєзнавець Євген Бергер розповів історію кременчуцького лікаря Владислава Діца.

Всім відомо, скільки горя та страждань спричинила тоталітарна система мільйонам невинних жертв.

Сталінська система розглядала виселення людей, як міру що дозволяє очистити суспільство від «потенційних ворогів».

Спочатку такими ворогами вважались розкуркулені селяни та члени їх сімей, незалежно від національності.

У 1937 році була проведена перша депортація німців з території України. Масова депортація осіб німецької національності в райони Сибіру, крайньої півночі, Казахстану та інші регіони почалась після варварського наказу 28 серпня 1941 року.

У трудармії, спецпоселеннях від виснажливої праці і хронічного недоїдання загинуло 800 000 осіб. Хочеться розказати як один кременчужанин Владислав Федорович Діц пройшов «дантові кола пекла» на підставі цього наказу.

У 1892 року Владислав Федорович закінчив з відзнакою Санкт-Петербурзьку Військово-медичну академію, де, будучи студентом, написав ряд наукових праць, за які пізніше, вже будучилікарем, був нагороджений золотою медаллю.

Кілька років служив на дальньому сході завідуючим хірургічним відділенням військового лазарету.

У 1904 році призначили у Кременчуцький лазарет завідуючим хірургічним відділенням. До 1909 року одночасно працює у Кременчуцькій земській лікарні разом з відомим лікарем Овксентієм Богаєвським і викладає в місцевій акушерсько-фельдшерській школі. У 1911 році отримає відрядження у Берлін, де працює у клініках Бора, Ізраеля та Буша.

У 1912 році його призначили старшим лікарем полку у Миколаєві, звідки від перевівся до Києва старшим лікарем саперного батальйону. У 1914 році проходить службу в армії старшим лікарем санітарного поїзда. А у 1918 році за власним бажанням звільнився з військової служби.

У червні 1918 року Полтавською губернською управою був затверджений головним лікарем Кременчуцької земської лікарні. У 1923 році очолює хірургічне відділення цієї лікарні.

У 1927 році відбуває у творче закордонне відрядження до Берліна. Після повернення з Німеччини працював консультантом центральної поліклініки і вів прийом в поліклініках «Червоного Хреста» і «Допомога».

Користувався заслуженим авторитетом і пошаною у кременчужан. Але як тільки почалася війна між СРСР і Німеччиною, лікар Владислав Діц був безпідставно заарештований і після принизливого обшуку був депортований в Астрахань, де кілька місяців перебував у пересилочній в'язниці, а потім у трюмі баржі без їжі та води разом з кримінальними злочинцями був перевезений до Татарії на заслання. У червні 1946 року був звільнений як такий, що відбув заслання, і отримав можливість повернутися до Кременчука. І лише у грудні 1958 року лікар Діц В.Ф. був реабілітований «за відсутністю в його діях злочину».

Тисячі кременчужан і досі пам'ятають цього лікаря від Бога і чудову людину. І в повній мірі можна сказати: «Він рятував людей від смерті, в житті людей його безсмертя».