«В «Айдарі» язичники і атеїсти молилися»: військовий капелан Володимир Беспалий

Верховна Рада України ухвалила за основу законопроєкт №4626 «Про Службу військового капеланства», який утворює Службу військового капеланства.

Історія душпастирської служби в українському війську бере свій початок ще зі служіння капеланів у легіоні Українських Січових Стрільців, в армії УНР та УПА. З початком російсько-української війни у 2014 році священники українських конфесій пішли капеланами у різні підрозділи, щоб бути разом із бійцями на передовій. Розпочався новий етап історії українського капеланства.

З якими викликами зіштовхнулися військові капелани, які настрої серед бійців та чи потрібен священикам статус учасника бойових дій. Про це та інше «Телеграф» поцікавився у капелана Луганського прикордонного загону протоієрея Володимира Беспалого, який зараз є головним військовим капеланом у Луганській області.

Отець Володимир Беспалий навчався у Київській православній богословській академії. Після окупації Луганська переїхав у Старобільськ, а згодом - до Лисичанська, де продовжує активно займатися волонтерською діяльністю, є військовим капеланом та періодично їздить на передову, де неодноразово потрапляв під обстріли. Священник на Луганщині пропагує лагідну українізацію, але під час окупації Луганська на два тижні був змушений з метою безпеки перейти на російську.

Переслідування у Луганську та приставляння автомата до грудей 

До війни Володимир служив у єдиному в Луганську соборі Української православної церкви Київського патріархату. Але 11 травня 2014 року, в день так званого референдуму, бойовики прийшли до храму, оголосили, що його закрито, а священникам погрожували розстрілом. Тому отець Анатолій наказав усім виїхати з міста, а у червні 2014 року Володимир повернувся до рідного Старобільська.

- Ми переховувалися по знайомих, жили в них. Навіть ще перед референдумом приходили раз у суботу ввечері, я якраз усе відслужив, о восьмій закінчив. А вони прийшли о 9 вечора, хотіли зайти в храм і всіх розстріляти. А храм уже зачинений, Господь нас так відвів. І навіть на території вже нікого не було, - розповів священник, зауваживши, що у церкві готували сховища та скупляли туди їжу. 

На початку війни не всі мали військову підготовку та були готовими до бойових дій. У кризових ситуаціях могли поводитися непередбачувано та проявляли агресію.

Володимир Беспалий

Найскладніше, коли приставляли автомат мені до грудей. До прикладу, одного разу, у 2014, боєць наставив на мене зброю. Я тоді притулився до дула автомата та сказав: «Стріляй, ти знаєш, що з тобою зроблять, ти знаєш, хто я», а він сказав: «Вибачте, будь ласка» та опустив зброю - розповів виданню Громадське Радіо Володимир Безпалий. 

Отець Володимир разом з кременчуцькими гумористами

«Легше сприймати розчарування, розуміючи» 

- У Вас бувають моменти розчарування?

- Всяке буває. Не завжди людина без сторонньої допомоги може вийти з кризи або моменту розчарування. Якщо у вас є якась проблема, то на всі проблемні питання у Святому Писанні є відповідь. Приблизно згадуєш, у якому розділі це має бути, й перечитуєш. Легше сприймати розчарування, розуміючи. Що таке розчарування? Це засудження певної людини до якоїсь події, поведінки… А засудження – це гріх. Не судіть, і не судимі будете.

- Чи змінилося ставлення до віри за час війни?

- Різниця специфіки є. На передовій більше віри й ризику та страху втратити життя. Зараз у глибокому тилу, де люди живуть, як і в Києві, війна сильно не відчувається. Людина розслабляється й такої глобальної потреби у підтримці Бога вона не відчуває й живе своїм буденним життям. Нагальної потреби, як під час бойових дій – немає. 

Пам'ятник загиблим прикордонникам на території Луганського прикордонного загону

Підтримка військових на передовій

- Дуже необхідна підтримка військових на передовій. Вони постійно піддають ризику життя, у них присутній страх. Й досі хлопці гинуть, отримують поранення, трапляються суїциди. Суїциди трапляються через те, що людина втрачає цінності, за які вона ризикує. Переважно це розлучення з дружиною. Саме тому у військових частинах заборонено під час несення служби мати телефон, щоб хтось із рідних не міг подзвонити й повідомити сумну новину. Найбільший пік був у 2015 році, коли була 3-4 хвиля (мобілізації – ред.), зараз - менше. З цим також працює капелан.

- Зараз військові частіше чи рідше звертаються до Бога? Чи є різниця?

- Різниця у відсутності активних бойових дій. Страх багато що активізує. У більшості він активізує віру та потребу у Богові. Людина може завтра померти, вона боїться. У мене в «Айдарі» язичники молилися, атеїсти молилися й після бою набирали іконки. Деякі, навпаки, розчаровувалися. «Ось чому Бог дозволяє гинути моєму другові?». І це його розчаровувало, хоча він не розумів, що не Господь винен у цьому, а люди. Господь не може суперечити нашій волі. Ми маємо вільний вибір, робити щось погане чи не робити. 

Чи мусить капелан нести військову службу 

Законопроєкт «Про Службу військового капеланства» прийнятий у першому читанні. Цікаво, що військові капелани не отримуватимуть зброї та боєприпасів, їх не залучатимуть до чергувань, нарядів, проведення службових розслідувань та інших дій, несумісних із їхніми посадовими обов’язками і статусом священнослужителя. Вони відповідатимуть виключно за задоволення духовно-релігійних потреб особового складу. Чи дійсно це так, розповів отець Володимир. 

- Зараз одне слухання про військові звання пройшло, кажуть, що це буде добровільно. На даний момент ми є цивільними працівниками військових частин…

Ми перестанемо бути священниками, для військової частини ми будемо військовими офіцерами. Якщо не вистачатиме замполіта, то можуть замінити капеланом, і ти вже не зможеш не виконати наказ, бо ти офіцер. 

У 2015 році, коли розпочинався рух капеланства, всі капелани світу закликали нас лише до одного – не ставати військовими. Я це усвідомлюю. Деякі капелани хочуть бути військовими. На мою думку, звання для солдата, особливо офіцерське, буде насторожувати, адже офіцер є офіцер. Він може замикатися. 

Цікаво, що на території Луганського прикордонного загону отець Володимир служить літургію в дерев’яній капличці. Капличку з рідної Старобільщини забрали до нового місця розташування прикордонників. Спеціально цю конструкцію ніхто не зважував, але важить вона тонни півтори. Везли її до Лисичанська на евакуаторі у розібраному вигляді. Тепер тут знову проходять служби.