Як сітками тягають судаків і синців на Кременчуцькому водосховищі

О 05:30 на пристані ще темно, але не порожньо. Під’їжджають декілька машин, коротко гримають дверцята. Чути рухи в темряві, приглушені розмови. Біля берегу збираються люди. Від їх кроків хрумтить прибережний гравій, гупає метал понтонного причалу.

Вмикаються яскраві прожектори і над водою розноситься рев — стернові запускають дизельні двигуни катерів. Промислові рибалки називають свої невеликі моторні човни “ладогами”.

У рибальсько-сільськогосподарського колективного господарства “Прибій” – 12 катерів. На кожному працюють по четверо-п’ятеро чоловіків. Якщо дозволяє погода, щоранку вдосвіта виходять перевіряти сітки. Хоча на виконання щоденних обов’язків і передбачені шість годин та насправді робочий день у рибалок ненормований. Буває виходимо у море на декілька днів, зізнаються.

– Встаємо дуже рано. Смотря куди їхати. Літом, буває, і в три часа прокидаємося. Це якщо за 20 кілометрів їхати. А єслі недальоко, то можемо і в п’ять утра вставати. Сьогодні на 15 кілометрів йдемо, — каже рибалка Валерій Карась.

– Треба обробити знаряддя лову - сітки. Можемо зробити це за дві години, а інколи — за шість. Буває по-різному. Залежить від того, скільки риби в сітках, – долучається до розмови Валерій Опришко. Працює на судні ланковим – відповідальним за промисел. Йому підпорядковується екіпаж з трьох-чотирьох людей. – Буває, що на декілька днів ідемо в море — залежить від погоди і риби. Економимо паливо. А як інакше — спалить 60 літрів солярки туди-сюди і без риби приїхати? На катері є все необхідне: кубрик та камбуз (житлове приміщення та місце для приготування їжі на судні. – Gazeta.ua).

В один бік катер проходить до 30-40 км. Для кожного судна передбачена певна кількість сіток, максимально — 40. Влітку, коли риба добре ловиться – 20.

– Квоти видаються на кожне підприємство. Вони діляться по видам риби. Тоді усі знають, скільки й чого можуть виловити, – розповідає старший інспектор Держрибохорони Андрій Пінчук, 40 років. – Так, наприклад, на сьогодні вже виловили всю квоту на синця. Його не мають права брати. Це контролює рибохорона. Можемо своїм транспортом під’їхати і проконтролювати, як рибалки дотримуються вимог.

Найбільша риба, яку вдалося зловити — сом вагою трохи більше 100 кілограмів

Для рибалок – це не надто приємна новина. Адже синець – найбільше потрапляє в сітки, зізнаються. Цей вид риби зараз найкраще розмножується у водосховищі. Її найчастіше переробляють – сушать, в’ялять, коптять.

Найбільша риба, яку вдалося зловити — сом вагою трохи більше 100 кілограмів та товстолоб на 60 кіло, розповідають рибалки. Здобули під час спецлову — наукового вилову риби в заказнику. Останні декілька років такі дослідження не проводять.

Рибалки мають право узяти декілька рибин додому. Беруть їх після здачі улову на приймальний пункт. На відібрану рибу виписуються накладні. Їх потім врахують при визначенні розміру зарплати.

– За вилов кожного кілограма риби платяться певні кошти в налогову. Нещодавно ціни серйозно піднялися. В залежності від виду – від 1 до 10 гривень, – каже рибінспектор Пінчук. –
За останні два роки популяція риби в рази збільшилася. Впливають погодні умови. І практично немає браконьєрів — останніх “добиваємо”. Хіба зальотні іноді трапляються. Їм зараз невигідно браконьєрнічать – з такими штрафами і збитками. Йдуть, оформлюються, рибалять і працюють на себе.

Рибалки на судні розповідають, що стикалися з браконьєрством — мали від того реальний збиток.

– Було, що у нас покрали сітки — лишили самі “махалки”. Років сім тому таке часто траплялося. Останнім часом — рідко. Могли одну-дві лаву (поєднані сітки довжиною по 70 м кожна. – Gazeta.ua) вибрати. Ми бачили їх, але за руку ж не вхопиш. Наше судно має швидкість 13 кілометрів на годину, а легкий моторний човен — йде по 70-80 кілометрів, – каже один із чоловіків.

За місяць одна бригада може зловити три-чотири тони риби

Про зарплату, яку мають на такій роботі – говорити не хочуть. Залежить від вилову, зізнаються. Якщо хороший – керівництво може дати бонус. Але про квоти всі пам’ятають. Тож за місяць одна бригада може зловити три-чотири тони риби.

Інколи рибінспектори накладають на бригади штрафи.

– Недавно мене оштрафували. Приїхали перевіряти улов. Знайшли чотири судака менших означеного розміру. Там буквально по сантіметру не хватило. І штраф мені жахнули — три тисячі!, – гарячкує ланковий Опришко. – Пишуть штраф на мене, як на старшого. Єслі ще один раз таке буде, то розрахуюсь та піду — нащо мені треба працювати на штрафи? Спершу ж рєбята нарахували мені за чотири судачка штраф у 170 гривень. Це ще куди не йшло. А потім приходять нараховані збитки — шось біля 2800 гривень. Які збитки? Ми не браконьєри. Сітки в нас законні. Бірки на них є. Нехай самі скажуть рибі, щоб не лізла в сітку!

Є правила промислового лову і кожного року до них розробляється режим — доповнення, додає рибінспектор.

– Згідно з режимом є один пункт, який вже намагаються відмінити, але поки що він діє. Вся риба маломірна повинна викидатися за борт. В любому стані — жива, чи мертва. Це для того, що прилов не везли на берег, – каже Андрій Пінчук. – Наступного року розробляється режим, де ця заборона буде відмінена. Очевидно, її розробляв хтось, хто не має уявлення про лов.

Цьогоріч Держрибінспекція нарахувала лише по Кіровоградській області збитків на 3 млн грн по згаданому режиму, додає інспектор.

– Але ж получається, що якщо риба загинула, а ми її кинули у воду – то засоряється водойма, – каже один з рибаків.

– Ну щитають, шо це корм для птічок й інших риб. І для раків, – відказує один з його колег.

Раків “Прибій” не ловить, хоча цьогоріч держава уперше дала квоту на них. Натомість у сусідній Черкащині їх дістають добре, зізнаються рибалки.

Від води чути ревіння мотору. Видно як починає рухатися пляма потужного світла – це одне з суден відходить від причалу. Розвертається праворуч і вирушає у відкриту воду. Промінь прожектора вихоплює з темряви кущі обабіч затоки.

– Пацани, ну шо ви там? Погнали! – лунає від причалу.

Рибалки прощаються і зникають в темряві. За мить ще одне судно вирушає на вилов. Разом з рибінспектором йдемо до останнього катера. На березі пронизливо сиро і холодно, але біля води несподівано теплішає. Огортає приємна волога і запах мулу та риби.

Понтонний причал не хитається, а злегка пружинить. В унісон крокам тихо хлюпає об метал вода. Попри очікування, борт катера не високий, східців немає. Легко перекидаю ногу і стикаюся з несподіванкою: підлога човна нижча за рівень понтону. Слідом за мною заходить рибінспектор. Мотор набирає обертів і човен починає маневр.

– Змерзли? Можете зігрітися в кубрику. Хлопці нагріли спеціально для вас. Там тепло, – відкриває двостулкові двері Андрій Пінчук.

Униз ведуть декілька крутих сходів. Яскраво горить лампочка. Посередині між чотирма настилами — один над одним з обох бортів — горить газовий обігрівач. На настилах тонкі матраци та ковдри у вилинялій постільній білизні. Тут тепло, але немає вікон і нічого не видно. Залишаю наплічник і піднімаюся на палубу.

На протилежному березі видніється ще одне рибне господарство з приймальним пунктом. Суден поруч немає — рибалки вже у морі. Далі по маршруту – човнова станція, за нею — рибзавод. Це – підприємство “Полтаварибгоспу”.

Розміщення сіток помічають за допомогою GPS

Поки керманич впевнено направляє судно між берегами, члени бригади спокійно стоять на палубі. Рибалка в камуфляжній куртці палить, струшуючи попіл у воду. Недопалок ховає в кишеню. Розповідає, що на водоймі є фарватер, помічений буями. Ставити сітки у нього категорично забороняють правила безпеки. Загалом же розміщення сіток помічають за допомогою GPS – вводять точні координати.

Рівно працює мотор, від нього палубі передається дрібна м’яка вібрація. Човен злегка качається на хвилях, по обидва борти розходиться біла піна.

– Це практічєскі штіль. Сьогодні — нормальна погода. А буває така шо… Особливо взимку. Минулої нєсколько раз попадали в шторми. Раз вийшли і довелося прятатися за Пивихой, – каже 41-річний Сергій Кучер. Працює рибалкою 15 років. Нині – ланковий на нашому судні.

Береги розходяться обабіч і перед очима розгортається безмежна водна гладь. Ліворуч позаду великою чорною глибою з темряви вгадується гора Пивиха до якої влітку приїжджають відпочивати багато туристів. Позаду починається схід сонця. У світанковому контражурі чорні контури берегової лінії, будівлі та дерева, виглядають дуже красиво. Попереду ж іще сутінки — сіра вода зливається із таким же по кольору небом.

– Взимку дуже небезпечно. Вода згущується, кристалізується. Влітку ж вона гаряча, навіть двометрова хвиля не страшна. Бо м’яка і сходить полого. Взимку такої висоти не буде, але вода здаватиметься значно важчою. До того ж при мінусовій температурі люба крапля, яка попадає на метал – замерзає. Получається ніс весь у льоді. Судно важчає, – каже Сергій.

Взимку вилов риби продовжується поки дозволяє погода. Торік бригади виходили у море увесь грудень – аж поки водосховище не замерзло.

Квоти на вилов риби оновлюють раз на п’ять років. Новий поділ буде у 2022-му – держава встановить граничну кількість риби кожного виду, яку дозволено добувати промисловим способом. Квоти розподілять між рибгосподарствами.

Взимку дуже небезпечно. Вода згущується, кристалізується

Цьогоріч бригади практично вибрали всі обсяги риби. Утім деякі види ще можна ловити — як-то ляща, судака, товстолоба.

– Квоти видає Держрибагентство (Державне агентство меліорації та рибних ресурсів України) — в Києві. Їх погоджують з Мінекології, у Кабміні. Орієнтуються на вилов минулих років, прогнози інституту (Інститут водних проблем і меліорації НААН України). Для цього на усіх водоймах ідуть наукові лови, – розповідає рибінспектор. – Наскільки ми бачимо по прогнозам, то на наступний рік ліміти будуть збільшені.

За останні чотири роки з водосховища практично зникли браконьєри. Інспектор пов’язує це із якісною роботою рибопатруля та високими штрафами, які держава встановила за незаконний вилов риби.

Опускає павук браконьєр, рахує до семи і має 30 кілограмів синця

Біоресурси водосховища швидко відновлюються.

– Ми давно такого не бачили. В затоці і на островах був чудовий нерест сазана, ляща, синця. Коли розтавав лід, синець дійшов до Лохвиці по Сулі — його ловили підсаками по льоду. Було, опускає павук браконьєр, рахує до семи і має 30 кг синця. То замість працювати на водосховищі взимку ми працювали по малих річках, бо риба розійшлася, – розповідає Андрій Миколайович.

Така кількість риби популяризує любительську риболовлю, каже. І додає: це погано, бо любителі не дотримуються правил лову. Зокрема, беруть маломірну рибу додому. І часто, замість дозволених трьох кілограмів за один похід, виловлюють у кілька разів більше.

Судно виходить у відкрите море. Посилюється вітер, змінюється висота хвилі. Берег виглядає темною смужкою. Двигун зменшує обороти.

За останні чотири роки з водосховища практично зникли браконьєри. Інспектор пов’язує це із якісною роботою рибопатруля та високими штрафами, які держава встановила за незаконний вилов риби.

Опускає павук браконьєр, рахує до семи і має 30 кілограмів синця

Біоресурси водосховища швидко відновлюються.

– Ми давно такого не бачили. В затоці і на островах був чудовий нерест сазана, ляща, синця. Коли розтавав лід, синець дійшов до Лохвиці по Сулі — його ловили підсаками по льоду. Було, опускає павук браконьєр, рахує до семи і має 30 кг синця. То замість працювати на водосховищі взимку ми працювали по малих річках, бо риба розійшлася, – розповідає Андрій Миколайович.

Така кількість риби популяризує любительську риболовлю, каже. І додає: це погано, бо любителі не дотримуються правил лову. Зокрема, беруть маломірну рибу додому. І часто, замість дозволених трьох кілограмів за один похід, виловлюють у кілька разів більше.

Судно виходить у відкрите море. Посилюється вітер, змінюється висота хвилі. Берег виглядає темною смужкою. Двигун зменшує обороти.

Судно повільно рухається вздовж сітки, рибалки працюють швидко та злагоджено. Це так звана “лава” — дві 70-метрові сітки, встановлені одна за одною. Це максимально дозволена протяжність одного знаряддя промислового лову. Кожна має бірку — свій офіційний номер, за яким її можна ідентифікувати.

Налітає зграя чайок. Намагаються виловити рибу, яку щойно викинули за борт. Сьогодні риби дуже мало — з десяток. Це не рідкість, зізнаються рибалки. Має значення погода, напрямок та сила вітру. Перевіривши чотири “лави”, рибалки дають команду стерновому повертатися “на базу”.

Керує судном 41-річний Олександр Кійченко. Повністю його професія називається “стерновий-моторист”. Працює 17 років. Розповідає про своє робоче місце — рубку.

За його спиною стіна завішена старим килимом. Зверху по центру закріплена дощечка із зображенням святого Миколая. Якщо дивитися з палуби через вітрове скло, то здається ніби Угодник кермує судном разом з Олександром.

Десь під нами зараз пропливає велика риба. Може, лящ

Ліворуч біля скла закріплений невеликий прилад з дисплеєм.

– Це ехолот. Показує зарядку акумуляторів, температуру води, глибину. Зараз глибина 10 метрів, температура води 14 градусів. Оці чорні цятки — то риба. Десь під нами зараз пропливає велика. Може, лящ. Кольорові смужки внизу — дно, рельєф. Глазок ехолота встановлений у трюмі. Знаходиться в воді, – показує керманич.

На панелі приладів також є тахометр, який видає дані про обороти двигуна. Видно шкалу, що вказує тиск мастила. Під правою рукою розташоване коло з ручкою.

– Це газ, – каже Олександр.

Ледь торкається ручки, а мотор вже реве і судно відчутно пришвидшується. Скидає обороти до попередніх значень. Корегує курс судна стерном. Попри очікування, це не величезне колесо з вісьмома ручками, а компактне кільце.

З рубки можна керувати освітленням на всьому катері, подати звуковий сигнал — сирену. Звідси ж веде крутий трап униз — у моторний відсік. Стерновий відкриває люк аби його показати. Унизу, в освітленому жовтою лампочкою трюмі, видно фарбований у синій колір агрегат. Це – мотор. Зблизька його звук стає нестерпно гучним. Керманич закриває люк і повертається до стерна.

– Для мене це просто робота, щоб було як жити. Но вже привик. Буває, зимою сумую — бистріше хочеться в море. А як сезон, то працюємо кожен день по 10-12 годин. Виходимо, знімаємо і ставимо сітки. Як таких вихідних і немає. Коли шторм — ото і відпочиваємо, – розповідає.

Замість стільця у нього прикріплена до стіни дерев’яна табуретка.

– Робота важка. Хлопцям тягнуть важко, і тут — важко. Найскладніше — коли шторм, – каже.

Замінити Олександра біля стерна можуть й інші рибалки. Право на кермування човном має ще ланковий Сергій та рибалка Андрій.

– Здавали екзамени. Раз на три роки перездаємо. Правила рибальства нужно знать, – каже Сергій Кучер.

В очікуванні прибуття до гавані, рибалки трохи розслабляються. Дивляться на погоду, неголосно перемовляються. Палять. Небагатослівні, коли питаю про забобони та повір’я.

– Не можна свистіть на ладогє — погана прикмета. Ще був у нас один рибалка, який попереджав: щоб не було на борту ніяких страв з риби, – каже ланковий. – Обід беремо з дому — на хвилин 40 робимо перерву. Їмо всі разом, потім поп’ємо гарячого чайку і знову до роботи. Тут єсть таганок у нас, можна розігріти.

Рибальських байок не розповідає, як і смішних історій. Спроквола згадує ситуації, коли було страшно. Років зо два тому в негоду буксирували інше судно.

– Був шторм, ми їх поночі тягли — вони обламалися, от Градизька 35 кілометрів. Сім часов їхали. Так потягнула вірьовка, що отут все вирвало, – показує на невисокий борт. – Страшно було за себе і хлопців. Недавно іще раз було, що злякалися. Тягли-тягли сітки, шось важке. Думали — сом, а воно — чорний поліетиленовий мішок, набратий води і муляки. З берега, мабуть, здуло.

Найнеочікуваніше, що траплялося — людський череп

Сміття виловлюють нерідко — коли шторм від берега підіймається. Найнеочікуваніше, що траплялося — людський череп. Рибалки зізнаються, що боялися взяти його в руки — витрушували з сітки у воду. Знахідна неприємна, однак — не в дивовижу. Утворюючи Кременчуцьке водосховище – радянська влада затопила 212 населених пунктів із цвинтарями.

Сьома ранку. Наше судно — одне з небагатьох у гавані. Повернулися, щоб висадити мене. Пройшли чотири кілометри. А сьогодні запланований маршрут на 15. Стерновий акуратно підводить човен до причалу, глушить мотор.

Чоловіки виставляють два ящики з небагатим уловом. Несуть до невеликої одноповерхової будівлі, що стоїть неподалік води — рибоприймального пункту. Його зелені металеві двері відкриває приймальник у штанях армійського крою та картатій чорно-білій теплій сорочці. Вмикає світло та сідає за стіл. На ваги поруч рибалки ставлять ящики з рибою.

– Ляща сім кілограмів, – каже приймальник В’ячеслав, прізвища не називає. Зваживши улов, записує його в журнал обліку. Виписує накладні.

– Оце журнал контролю біоресурсів. Він ведеться у них суворо. Ми періодично перевіряємо. Тут не должно буть ніяких виправлень. За це – протокол і штраф, – пояснює Андрій Пінчук.

В’ячеслав виносить ящики в інше приміщення. Складає документи, вимикає світло і замикає двері. Прийде сюди опівдні, коли з виловом прибуватимуть рибалки. Повертаючись у гавань – телефоном повідомляють про час приїзду.

– Найбільша риба, яку приймав — товстолоб і сазан. Десь по 26 кг, – розповідає приймальник. – Рибу здають, скажімо так, дешево. Про ціни не скажу — розрахунками займається бухгалтерія. Я просто приймаю і записую.

Зараз діє заборона промисловикам на вилов синця, чехоні, сазану, сому

Із рибінспектором Андрієм Пінчуком залишаємося поговорити під навісом, сідаємо на лави біля столу.

– Зараз діє заборона промисловикам на вилов синця, чехоні, сазану, сому. Вибрали ліміти. Рибу зобов’язані викидати за борт, – розповідає Пінчук. – Ліміти видаються на водосховища, їх не розподіляють по підприємствам. Ліміт може вибрати хтось один, кому повезе. Сом не квотується. Як і синець — він в ліміті. Ось, наприклад, “Прибой” благодаря хорошому прийомщику, який добре наладив збут – упіймав 36 тонн синця. Інші не встигли. Фото: Ольга Стенько

Пояснює, на водосховищі діє три рибінспекції: Кіровоградська, Черкаська, Полтавськ. Бо на водоймі сходяться межі цих регіонів.

– Єсть інспекція, яка займається зведенням лімітів. На нашому водосховищі це — Черкаська. Коли вилов наближається до 70 тонн, вони починають суворий контроль. Щоденно беруть звіти.

Клієнтів на збут рибогосподарства шукають самі. Укладають довгострокові угоди, згідно з якими забирати вилов покупець має не лише взимку, коли риба користується більшим попитом. А і влітку, коли через спеку термін зберігання обмежений.

Холодильників у “Прибоя” немає, в теплу погоду рибу “льодують”. Восени, коли високих температур немає – її тримають в прохолодному приміщенні.

Градизьк — популярне місце літнього відпочинку. Цьогоріч тут було особливо багато туристів — як на горі Пивиха, так і на островах. Цьому сприяло не лише обмеження через пандемію, а й нашестя медуз у Азовському морі. За розміром водосховище таке ж саме.

Інколи відпочивальники беруть з собою у море вудки і сітки. Інспектори це помічають.

– Ми ось з колегою писали протокол, – говорить головний державний інспектор Полтавського рибоохоронного патруля Ігор Мурзак. – Бачимо — відпочивають люди на пляжі. Багато з палатками. І резинова лодочка крутиться на воді. Ми стали, втесалися між відпочиваючими. А потім дивимся – лодочка іде до берега, а вони сітку-розсіянку підняли. Ми то на телефон засняли з берега, щоб мати докази. Під’їхали, а в них одна-дві рибинки. Наче й небагато, але ж сіткою ловити заборонено. Написали протокол. Суд винесе рішення.

– Зараз дуже цікава ситуація, – додає Пінчук. – Суди взяли за практику закривати справи, де малі збитки — до 100 гривень. Іноді пропадає бажання працювати. Ще й недосконалість законів. У мене вчора була ситуація, коли виявили порушення в промисловиків. Вони за борт викинули сітку — і все, нічого не докажеш. А мали ж заборонені знаряддя лову — сітку з дрібним вічком 32 на 32 міліметри, а дозволена 45 на 45. Якби вдалося зафіксувати порушення, то штраф: мінімальний адміністративний від 340 гривень. Якщо кримінальне порушення — від 17 до 51 тисячі, або від 51 до 80 тисяч. Плюс збитки. Кримінальна відповідальність наступає, якщо вони більші 4250 гривень. Маю 22 таких справи.

Останнім часом виконавча служба почала серйозно працювати, додає інспектор. Накладають арешт на рахунки порушників. Вилучають зброю, зупиняють на власному транспорті, не випускають за кордон.

– Із браконьєрами найбільше стикаюся не в Градизьку, а у гирлі річки Сула. Там безробітні селяни масово займаються незаконним виловом, – додає інспектор. – Колись у селі Дем’янівка піймали чоловіків у човні. Наступного дня в тому ж судні — жінки. На третій – їхні діти. Ідуть на це, бо не знають чим зайнятися.

Деяких браконьєрів, які вчинюють повторно злочин – саджають у тюрми. Пінчук зізнається, за 20 років роботи “посадив” людей п’ять.

Є люди, які за гроші паплюжать органи рибоохорони

– Недоброзичливців у охоронців біоресурсів вистачає — вісім років тому мені спалили машину, – каже Пінчук. – Знав винуватця, але правоохоронці “не змогли встановити винного”.

– У нас розвелося дуже багато псевдогромадських організацій. Це не обов’язково браконьєри. Є люди, які за гроші паплюжать органи рибоохорони. Пишуть нісенітниці в соцмережах. Нібито у нас власні переробні підприємства, мережі магазинів. Але це маячня. Був період, коли я цим займався і не працював інспектором. Але тепер не займаюся, бо я держслужбовець.

Вважає, що без державного дотування рибна галузь не виживе.

– Зараз – це дуже складний бізнес. Зокрема, в цехах риба коштує копійки — як і на рибоприймальних пунктах влітку, коли їй фактично немає збуту. А от зимова риба має інші якості і коштує дорожче. Але в супермаркетах ціна однакова. При тому, що зростає вартість енергоносіїв та солі.

Рибний ринок у Градизьку давно має добру славу, як місце, де можна обрати найсвіжішу сиру рибу, найсмачнішу перероблену — копчену, сушену, в’ялену, мариновану. Та нині на ринку про рибу нагадують лише вивіски.

Ряди порожні, кіоски закриті ролетами. В холодильних вітринах лише таблички – сповіщають, що обладнання не працює. Все тому, що Держпродспоживслужба поставила більш суворі умови для торгівлі переробленою рибою. Так, у місцях переробки треба встановлювати спеціальне холодильне обладнання. Та ще й мати документи про походження сировини, різноманітні гігієнічні висновки, акти обстеження умов переробки.

Ліворуч від входу торгує молочними продуктами місцева мешканка Світлана Акименко. Каже, що рибу купляли більше приїжджі.

– Немає риби з літа. Торгую молочним тут багато років — приїжджаю на вихідні. Була риба і свіжа, і копчена-сушена, всяка. Брали, в основном, проїжджі. Риба є риба – запах був по-любому. Но всі звикли якось. А тепер і запаху немає, – каже жінка.

Протівно від цих ваших провєрок! Краще, шоб люди в Польщу на заробітки поуїжджали?

Під вивіскою “Риба” розставив термоси та ємності зі зрізаними садовими квітами чорнявий чоловік. Заливає окропом розчинну каву для покупчині. Побачивши зйомку, починає агресувати.

– Шо ви тут знімаєте? Так протівно від цих ваших провєрок! Краще, шоб люди в Польщу на заробітки поуїжджали? Люди на вудочку ловлять і продають. І тих, шо торгують, заставляють робити документи. Як вони їх зроблять, єслі поймав на удочку? Муж наловив п’ять кілограмів, а жінка продала. І до побачення, – каже чоловік.

Жінка в м’ясному ряду підказує, що дядько збирає на базарі містове – по 25 гривень із людини на день. Коли риби не стало – його прибутки скоротилися.

Натомість виловлену рибу можна купити в магазинах — їх два на протилежному боці вулиці. Та свіжої там не продають.

Як 80-річну бабулю штрафувати?

– Бо йшло багато іменно кустарної риби, яку переробляли на дому. Базарком возмущається, бо не хотять заходить в ринок і торгують біля дороги. Раньше в нього два ряда стояли з сирою рибою, два — з переробкою. А зараз мост перекритий, майже ніхто не їздить, – пояснює Ігор Мурзак. — Тепер хіба пенсіонери, по 70-80 год, виносять по два-три кіла і торгують з рук біля дороги. Ну як їх накажеш? Штраф получається по тисячі гривень, а як 80-річну бабулю штрафувати? Ото насварять, шоб йшла.

Біля порожніх прилавків, спершись на одвірок, стоїть невисока жінка років 60. Світло-русяве волосся волосся з хімічною завивкою акуратно зачесане, на обличчі — легкий макіяж. Працює адміністратором у базарній вбиральні.

– Да, нема сирої, не знайдете зараз. Не торгують, бо людей просто “з’їли”. Но вони самі винуваті. Ви хочете робить — то робіть, старайтеся. Я все життя робила і ніколи не думала, шо в старості прийду в туалет на роботу. Але прийшла і роблю. Стараюся, щоб чисто було. Вони цього не робили. Хай би тримали все в чистоті й документи мали.

У Градизьку багато людей працюють на елеваторі – їздять за 50 км у місто Глобине на м’ясокомбінат. Також – на виробництво майонезу бренду “Королівський смак” у селі Власівка за 20 км. У місті Кременчук, центрі району, роботу знайти простіше — там є великі видобувні та машинобудівні підприємства.

7593

людини зареєстровані в Градизьку. Тут є будинок культури та музична школа, 3 дошкільних та 4 загальноосвітніх навчальних заклади. У місті діють 4 різних музеї, всі розташовані в будівлі гімназії імені Героя України Олександра Білаша. Саме на його музику написані пісні “Два кольори”, “Ясені” та багато інших.

168

метрів – висота пагорба гори Пивиха. Розташована на лівому березі Дніпра, неподалік від південної околиці Градизька. Дехто помилково вважає її найвищою точкою Полтавщини. Однак цей титул належить розташованій в Кременчуцькому районі Деївській горі, що має висоту 204,4 м над рівнем моря.