«Піщана гора - Кременчуцький Бабин Яр»: 80 річниця Голокосту євреїв у Кременчуці

Цього дня, 28 жовтня, 1941 року розпочалися масові розстріли євреїв у Кременчуці. Розстріли тривали три дні, які забрали з собою 3 000 життів. Загалом за три роки розстріляли від 5 000 до 8 000 євреїв, серед яких були діти. Краєзнавець Євген Бергер розповів Телеграфу, що 8 вересня 1941 року німецькі війська після форсування Дніпра увійшли у лівобережну частину Кременчука. У місті на той час створили команди, які брали виловлювали євреїв та комуністів. Містом їздили машини й у гучномовець надавали накази. Усі оголошення завершувалися фразою:«за невиконання – розстріл». Люди намагалися тікати: хтось підпільно діставав квитки по знайомству, комусь доводилося пішки йти до Полтави чи до Харкова.

27 вересня 1941 року євреєм дали розпорядження зібратися на місці де зараз «Амстор» й взяти із собою все необхідне. Людей повели до будівництва авіазаводу, де зараз розташований КрАЗ й кинули у бараки. Місце перетворилося для євреїв на гетто за колючим дротом.

28 жовтня розпочався масовий розстріл євреїв на Піщаній горі та у районі теперішнього Піщанського кар’єру. На тому місці ще кілька днів рухалася земля, адже засипали рови з напівживими людьми.

На сьогодні над тілами загиблих височіють будівлі. Зберігся лише невеликий майданчик, де під товстим шаром піску знаходиться невелика частина з тих 62 могил-траншів, про які повідомляє Акт державної надзвичайної комісії СРСР, складений у Кременчуці восени 1943 року.

Розстріл нацистами євреїв на Піщаній горі слід зарахувати до одного з наймасовіших в Україні. 28 жовтня 1941 року, коли на Піщаній горі, у Кременчуці, було розстріляно понад 3000 осіб, а у Крюківських ярах – 124 особи – чорний день в історії нашого міста.

«Речі скинули на землю. Дітей висадили, а візника змусили повернутися»

Попри чорні сторінки історії Кременчука вражають історії порятунку євреїв та жертовності та співчуття мешканців нашого міста.

Євген Бергер додав, що до жінки на вулиці Переяславській прийшла єврейка з проханням забрати 6-місячне немовля. Жінка взяла дитину й вивела у люди. Хлопчик виріс й став інженером.

За словами Бергера, неподалік редакції «Телеграфу» знаходився кондитерський цех (зараз автошкола), там єврейка переховувалася протягом двох років.

У Біликах дівчина Анна Салова закінчила 7 класів перед війною, й саме вона не побоялася вийти сам на сам до німців, щоб врятувати життя іншим.

У новорічну ніч у двері будинку її родини постукала жінка з двома доньками й попрохала пересидіти кілька днів. А просиділа майже півтора року у зруйнованій хаті від артобстрілу. Коли у Білики увійшла радянська армія жінка з дітьми пішла у сторону Харкова.

Євген Дмитрович розповів про ще один цікавий випадок милосердя на кременчуцькому м'ясокомбінаті.

На початку століття до Кременчука прибув грузин, який працював вантажником у Річковому порту, після революції вступив у партію та став начальником вантажної станції Кременчук й одружився з українкою. Їх донька одружилася з євреєм комуністові та народила двох дітей Асю та Едуарда. Батько грузин пішов на фронт й коли до Кременчука підходили німці сказав доньці перебратися у село й залишив їй прапор залізничного вузла.

Як зауважив Євген Бергер, жінка, щоб залишитися у місті пішла до поліції, де керівником був колись підлеглий її батька. Вона дала хабар у вигляді персня, сережки та срібного хрестика та монети й отримала необхідні документи. Жінка з дітьми жила на дальній Щемилівці й вдалося пережити окупацію. Після повернення радянських військ кременчужанка віднесла прапор до міському. Він певний час був у музеї, а зараз знаходиться у Німеччині в онука Едуарда.