Історія одного срібного кухля 1909 року

Колись давно, років 10 тому переглядаючи лоти аукціону Аукро попався мені такий цікавий срібний кухоль 1909 року - приз на успішну стрільбу 35 Брянського піхотного полку. Я знав, що цей період історії цього полку пов'язаний з Кременчуком, але брати участь у купівлі лота не захотів, а фото кухля зберіг.

Минув час і зараз розбираючи архіви та готуючи матеріали для сайту Кременчуцького військово-історичного музею я знайшов ці фото та настав час розібратися з ними.

Кримська війна (1853-1856 рр.) наочно продемонструвала, наскільки необхідне поліпшення стрілецької підготовки у російській армії.

Один із її учасників у своєму щоденнику писав: «…Чи готові ми до війни? Щиро кажучи: ні, далеко не готові! .. По-перше, ми погано озброєні. Наша піхота забезпечена гладкоствольними рушницями, гвинти яких здебільшого навмисне розхитані для кращого відбивання темпів... а нутрощі стволів зіпсовані... чисткою; від цього наші рушниці до цільної стрілянини зовсім непридатні. Усього по 96 осіб на батальйон мають бельгійські штуцери, але малопридатні. Потім у нас дуже мало людей, які вміють стріляти, тому що цьому мистецтву ніколи не вчили до ладу, систематично, ніколи не вживаючи за призначенням порох, що відпускався в нікчемній кількості для практичної стрільби, а роздаровуючи більшу його частину знайомим поміщикам» або продаючи за гроші. Взагалі кажучи, ні солдати, ні офіцери не знають своєї справи і нічому не вивчені до ладу ... У нас всі збожеволіли, що називається, виключно на маршуванні та правильному витягуванні носка». Така неприваблива картина стала гранично видно з перших днів війни. Вже 1855 року з урахуванням бойового досвіду війни вводиться у військах нове повчання зі стрілецької підготовки.

З 25 квітня 1859 р. наказом військового відомства №97 оголошуються правила щомісячних офіцерських змагань у прицільній стрільбі з гвинтівки та з револьвера та нагородження кращих з них спеціальними імператорськими призами. З цього ж року у всіх полках створюються стрілецькі роти, збільшується кількість стрілецьких батальйонів, у яких починають готувати інструкторів зі стрільби. На кожну нову нарізну рушницю стали відпускати по 225 набоїв щорічно, з них 152 набоїв призначалися для практичної стрілянини і 73 - для оглядів і повторної стрілянини. Навчання проводилося зі штатної бойової зброї.

У 1864 році вводиться в дію ще більш нове настанова зі стрілецької підготовки. З урахуванням скоротився термін служби солдатів робиться все для їх швидкого і якісного навчання стрільбі.

У 1879 році, 10 травня, (введено наказом військового відомства №130) для заохочення стрільців всіх частин піхоти та кавалерії було затверджено знак «За відмінну стрілянину з гвинтівки». Знак був запроваджений для нижніх чинів замість галунних та басонних нашивок на погони. Спочатку він носився на правій стороні грудей. В 1880 наказами військового відомства № 58 і 197 були змінені правила і знак носили тепер на лівому боці сорочки і шинелі, а при башлику - на правому його кінці. Знак наказувалося носити як на службі, а й під час перебування у запасі. Знак був круглим бронзовим диском у вигляді мішені. Кола мішені рельєфні, по колу напис «За відмінну стрілянину» На середину мішені накладено дві схрещені гвинтівки.

16 квітня 1891 року імператор Олександр III затвердив дослідний зразок, і гвинтівка Мосіна була використана під назвою «трьохлінійна гвинтівка зразка 1891 року». Ця назва пов'язана з калібром 7,62 мм: наприкінці XIX століття ще не була забута стара міра калібру - лінія, що дорівнювала 2,54 мм. Три лінії в сумі давали 7,62 мм - звідси і з'явилася трилінійка. Нова зброя мала виключно високі характеристики: початкова швидкість кулі 870 м/с дозволяла вести прицільний вогонь за цілями, що знаходяться на відстані до 2000 м-коду.

Гвинтівка Мосіна відразу сподобалася любителям влучної стрілянини в російській армії. Спочатку стихійно виникли самодіяльні змагання з влучної стрільби серед штатного складу: піхотинці стріляли по гривеньнику (монеті номіналом 10 копійок), укріпленому на тонкому прутику, кавалеристи на повному скаку одним пострілом перебивали дерево прапора, квартирмейстери. Потім самі командири стали підтримувати такі ініціативи нижніх чинів.

16 січня 1893 року у Кременчуці засновується Кременчуцьке товариство любителів полювання. У складі його засновників як цивільні, так і військові чини — із 25 засновників — 7 військових. Одна з цілей суспільства – вправи у стрільбі. Для виконання зазначених цілей суспільство має право: влаштовувати з дозволу місцевої поліції стрільбища, змагання зі стрільби у ціль на близькі та далекі відстані з видачею призів.

Микола II, продовжуючи починання імператора Олександра III, 1909 року (оголошено наказом з військового відомства №368 від 6 серпня 1909 року) остаточно затвердив для військовослужбовців російської армії спеціальний нагрудний знак «За відмінну стрілянину» трьох ступенів. Історія одного гуртка – знак 1909 року за відмінну стрільбу. Його вручали переможцям полкових змагань, до яких допускалися всі охочі. При повторних нагородженнях носили знаки різних ступенів один над одним. Знаки 1 і 2 ступеню виготовлялися із бронзи, а третій ступінь із білого металу.

Тільки для офіцерів Гвардії 4 січня 1902 року наказом військового відомства №2 було затверджено накладку на зброю у вигляді знака «1-й імператорський приз за стрілянину з гвинтівки та за стрілянину з револьвера». Причому за стрілянину з револьвера цей знак почали вручати лише з 1906 року. Носився знак на призовій вогнепальній зброї, а з 1904 року — на піхвах холодної зброї між 1 та 2 кільцями. Знак був срібним лаврово-дубовим вінком з імператорським вензелем під короною в ньому. Над вензелем срібна стрічка із написом «За відмінну стрілянину». під вензелем овальна пластина з написом, що позначає прізвище, частину та дату отримання призу. 14 липня 1904 року в малюнок знака було внесено зміни - знак став золотим, під вінцем містилися схрещені гвинтівки або з 1906 року - револьвери. Платівка була замінена фігурним щитком, на якому містився напис. Офіцери звичайних полків такого знаку не отримували.

І так у нас з'явилася відповідь на перше запитання, що це за гурток. Те, що вона датована 1909 роком, свідчить про те, що для нижніх чинів нагрудний знак за відмінну стрілянину був, для офіцерів такого знака не було, а носити знаки для нижніх чинів не належало, а гвардійські знаки — заборонялося. Тому перед нами фото внутрішньополкової нагороди 35 Брянського піхотного полку у вигляді кухля зі срібла. І цей приз виходячи з того, що на гуртку нанесено два схрещені пістолети, можна припускати, що його власник був переможцем змагання зі стрільби з револьвера. Наявність стрілецьких гуртків через загальну ситуацію в Російській імператорській армії тепер стало цілком зрозумілим і 35 Брянський піхотний полк був винятком.

Друга частина нашого пошуку стосується вказаного на гуртку переможця Штабс-капітана Рябухіна. Скільки ми маємо прізвище і дату, а також підрозділ, то ми відкриваємо Полтавський календар 1909 рік і в розділі — Міністерство військове знаходимо 35 Брянський піхотний полк. Дивимося особовий склад – Штабс капітана Рябухіна у нас немає у списках. Переглядаємо всіх офіцерів полку і знаходимо Поручики: Борис Васил. Рябухін (Крюков на Дніп, д. Білоградова - це місце його проживання). перевіряємо через Пам'ятну книжку Полтавської губернії на 1910 рік і в розділі Кременчук — Міністерство військове шк. Звання у нього стоїть ще старе – поручик. Так буває з урахуванням часу, необхідного оновлення пам'ятних книг. Жив він на розі Харчової та Єлинської. Посада ад'ютант у виставі сьогодення — це посада начальника штабу батальйону. Затримка в оновленні інформації на майже 2 роки – досить поширений випадок із таким видом довідкової літератури, як адресні та пам'ятні книжки. Тому до інформації в них потрібно ставитися з обережністю та по можливості її перевіряти за іншими джерелами, наприклад, послужними списками та іншими архівними документами. Таким чином, нам залишається за допомогою стандартних засобів пошуку знайти послужний список Рябухіна і встановити його подальшу долю. Тому до інформації в них потрібно ставитися з обережністю та по можливості її перевіряти за іншими джерелами, наприклад, послужними списками та іншими архівними документами. Таким чином, нам залишається за допомогою стандартних засобів пошуку знайти послужний список Рябухіна і встановити його подальшу долю. Тому до інформації в них потрібно ставитися з обережністю та по можливості її перевіряти за іншими джерелами, наприклад, послужними списками та іншими архівними документами. Таким чином, нам залишається за допомогою стандартних засобів пошуку знайти послужний список Рябухіна і встановити його подальшу долю.

І з цього у нас вийшло:

Рябухін Борис Васильович народився 1(13) серпня 1881 року в сім'ї офіцера. Здобув освіту у Варшавській гімназії.
У 1901 році закінчив Тифліське піхотне юнкерське училище. Був направлений у чині підпрапорника до 16-го гренадерського Мінгрельського полку. 30 квітня 1902 року виготовлений у підпоручики з переведенням у 14-й гренадерський Грузинський полк.
З 7 серпня 1904 року переведений у 35-й Брянський піхотний полк у Кременчуці. У його складі взяв участь у російсько-японській війні. Як командир піших мисливських команд 9-ї піхотної дивізії брав участь у боях. За мужність та хоробрість був нагороджений п'ятьма орденами. Найвищим наказом від 15 грудня 1905 року зроблено поручиками. Був на посаді ад'ютанта 1-го батальйону полку. У звання штабс-капітана здійснено 10 жовтня 1909 року. Звертаємо увагу – інформація про присвоєння звання штабс-капітана 10 жовтня 1909 року стикується з написом на гуртку Штабс-капітану Рябухіну 28 листопада 1909 року. Отже, інформація за Полтавським календарем 1909 року та пам'ятною книжкою 1910 року відстає від реальності і потрібно обов'язково перевіряти на яку дату в таких виданнях зазначена інформація.

У Першу світову війну воював у складі 35-ти Брянського піхотного полку. Зроблений капітанами 20 січня 1915 року «за вислугу років».

За особисту хоробрість був наданий Георгіївською зброєю. У наказі говорилося: Його Імператорська Величність, у присутності своїй у Царському Селі, січня 24-го дня 1917 року, зволив віддати наступний наказ:

Зроблений у підполковники 27 квітня 1916 року, полковники - 7 травня 1917 року. 1917 року - командир 35-го піхотного Брянського полку - останній командир полку. 1918 року полк з фронту повернеться до Черкас. Його включать до складу гетьманської армії. Але ж дуже швидко розформують. Прапор та документи полку, його нагороди залишаться у Черкасах. І потім здебільшого загинуть у роки громадянської війни та іноземної інтервенції, а потім і другої світової війни. Полковник Рябухін
1918 року продовжить службу в гетьманській армії: з 10 вересня 1918 був молодшим помічником командира 31-го полку, з 30 вересня - 23-го полку. Але станеться те, що і з багатьма офіцери Російської імператорської армії приєднається до Білого руху у складі Добровольчої армії та Збройних Сил Півдня Росії. Був командиром військ Полтавського району. У ВРЮР — у Марківській дивізії до евакуації Криму. На 18 грудня 1920 - у складі Марковського полку в Галліполі, восени 1925 - у складі того ж полку в Болгарії.

В еміграції в Болгарії — болгари пам'ятали і цінували подвиг російських воїнів за ще нещодавнього звільнення Болгарії від турецького ярма і тому дали притулок і підтримали багатьох офіцерів російської імператорської армії. У роки Другої світової війни вступив до Російського корпусу, сформованого в Югославії. Служив у 3-му полку: у 1942 році - командир взводу у 10-ій та 7-ій ротах, викладач Військово-училищних курсів, у 1943 році - у 9-ій, 5-ій та 2-ій ротах, у серпні 1944 року - командир 9-ї роти в чині обер-лейтенанта, 1945 року - командир взводу в 1-ій роті Запасного батальйону. Його діяльність у складі Російського корпусу не вивчена, але виходячи з того, що після закінчення війни спокійно переїхав і жив у Франції, а також отримав зниження в 1945 з командира роти на командира взводу можна припустити що особливо руки кров'ю не заплямував.
Останні роки життя провів у Російському домі в Ментоні, де й помер у 1969 році. Похований на кладовищі Трабука.

Нагороди
Орден Святої Анни 3-й ст. з мечами та бантом ВП 9.04.1906
Найвище благовоління «за відмінності у справах проти ворога» ВП 12.09.1915
Орден Святої Анни 2-ї ст. з мечами ВП 9.04.1906
Орден Святого Володимира 4 ст. з мечами та бантом ВП 2.03.1915
Орден Святого Станіслава 2-й ст. з мечами ВП 9.04.1906
Орден Святої Анни 4 ст. з написом «за хоробрість» ВП 18.12.1905
Найвище благовоління «за відмінності у справах проти ворога» ВП 26.11.1916
Орден Святого Станіслава 3 ст. з мечами та бантом;
Георгіївська зброя ВП 24.01.1917

Ось така історія призового срібного гуртка, який, як виявилося, належав кавалеру золотої Георгіївської зброї, кавалеру багатьох бойових нагород, останньому командиру 35 Брянського піхотного полку, полковнику Борису Васильовичу Рябухіну.

На жаль, відсутність самого предмета та відповідних фотографій не дозволяє досліджувати тавра виробника даного гуртка, хоча не виключено, що він виготовлявся місцевими майстрами — ювелірами в Кременчуці.

Залишається питання – як вона опинилася на аукціоні? На нього, на жаль, відповіді немає. Можливо, була кимось збережена в наших краях, а потім продана колекціонерам, можливо після смерті полковника Рябухіна виявилася проданою в Європі та потрапила в Україну. Ми можемо створювати різні версії. Але на жаль, як предмет, вона для історії вже не доступна. А може, це і на краще — збережеться у приватній колекції для майбутніх поколінь.