У ХХ ст. кременчужани зверталися з проханням перейменувати Кременчук

Вкотре повертаючись до масового перейменування вулиць, варто, як на мою думку, розглянути історію проблеми. І, найперше, дати відповідь на питання: навіщо взагалі існують назви вулиць? Швидше за все, людство вигадало їх для того, аби полегшити орієнтування мешканців і гостей міста в навколишньому середовищі. Первісні назви (назвемо їх історичними або функціональними) формувалися різними шляхами.

1. За назвою найбільш примітного чи важливого об’єкта. Це могли бути органи державного чи місцевого управління, громадські будинки, промислові або військові споруди. Наприклад, Успенський провулок, Преображенська, Покровська, Троїцька, вулиці походили від назви відповідних церков, Училищна – від Олександрівського реального училища, Штабна - від Головного щтабу інспектора резервної кавалерії, Тюремний, Поштовий, Банний провулки і т. п. – за назвою відповідних об’єктів.

2. За назвою природних об’єктів. Кагамлицька, Криворудна вулиці, Дніпровський провулок – від назви річок, Скалиста – від поверхового виходу Українського кристалічного щита прямо посеред вулиці …

3. За назвою поштових шляхів та заміських доріг, що починалися з відповідної вулиці. Такі Київська, Полтавська, Ромоданівська, Херсонська та ін..

4. За національною (Українська, Грецька, Єврейська), релігійною (Лютеранська вулиця, Старообрядницький провулок), становою (Дворянська, Міщанська, Солдатська вулиці, Козачий провулок), професійною (Різницький провулок, Рибалівська вулиця) належністю переважної більшості мешканців вулиці.

5. За конфігурацією, місцем розташування чи рівнем благоустрою вулиці. Для прикладу: Крива, Крива Грязна, Нагірна, Підгірна вулиці, Приріченський, Ломаний, Прорізний провулки і т. п.

У кінці XVIII – на початку XIX ст. після проведення міської реформи та регулярного перепланування міст здійснюється перша спроба впорядкувати та документально зафіксувати назви вулиць. Так у центральних районах міста з’явилися назви, пов’язані з панівною релігійною ідеологією – православним християнством, створені на основі імен святих – патронів (покровителів) правлячого в Росії Дома Романових: Катерининська – від імені Святої Катерини, Петро-Павлівська – апостолів Петра і Павла, Маріїнська – Діви Марії і т.п. Підкреслюю: саме від імен Святих православної церкви, а не російських царів.

У кінці XIX – на початку XX ст. з’являються назви вулиць, пов’язані з іменами відомих військових, державних та культурних діячів. Таких вулиць у Кременчуці до 1917 р. було всього п’ять: Суворовська, Потьомкінська, Пушкінська, Гоголівська, Столипінська.
Після революційних потрясінь 1917 р. і приходу до влади партії більшовиків загострюється політичне протистояння і посилюється ідеологізація суспільного життя країни. План монументальної пропаганди (квітень 1918 р.) передбачав охоплення масовою пропагандою соціалістичних ідей та здобутків Жовтневої революції якомога більшої кількості населення, використовуючи для цього революційні свята, демонстрації, монументальні скульптуру та живопис, розташування на «підходящих місцях» корінних висловів марксизму та комуністичних лозунгів, а також перейменування міст, вулиць і площ. Все для того, аби кожна кухарка знала, хто такий Карл Маркс та що таке комунізм.
У цьому більшовики були вірними послідовниками революційної практики якобінців – діячів крайнього лівого крила Великої Французької революції, які, прийшовши до влади, перейменували все, що встигли, навіть назви місяців року. Більшовики, так само, як і якобінці, вважали, що все, що було до них, це лише прелюдія до справжньої історії, яку вони започатковують. А коли так, то все, що пов’язується зі старим світом, має бути зруйноване. Пригадуєте «Інтернаціонал»: «Весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем…»

І починається кампанія з перейменувань. Щоправда, треба віддати належне більшовикам – перейменування відбувалися не одночасно. Не всі вулиці з «класово ворожими» назвами відразу отримали нову. Цей процес відбувався поступово.

У Кременчуці назви центральних вулиці міста, що, на думку нової влади, були провідниками старої ідеології, змінили на нові упродовж 1920-х років. Першою перейменували центральну вулицю, яка одержала назву проспект Революції. У 1924 р. після смерті Леніна стала називатися Ленінським проспектом.

Нові назви були, переважно, іменними на честь загиблих героїв революції – місцевого (Панас Бутирін, Яків Затуранський, Яків Ревенко) і загальнодержавного масштабу (Свердлов, Воровський та ін.). Десь із середини 1920-х років почали використовувати для перейменувань не лише імена загиблих борців та померлих «світочів революції», але й імена «здравствующих вождей».

І з тих пір ситуація значно ускладнилася. Вожді, які ще вчора були вірними ленінцями, друзями, соратниками і сподвижниками, сьогодні виявлялися троцькістами, опортуністами і, зрештою, ворогами народу. А їхні імена уже прикрашали міста, села, «пароходы, стройки и другие добрые дела». Як, для прикладу, сталося з нашим сусідом Єлисаветградом. Його спочатку перейменували в Зінов’євськ на честь Г. О. Зінов’єва, який був близьким другом Леніна, а потім став «ползучей гадиной», як писали тогочасні газети, і в 1934 р. місто перейменували ще раз – у Кіровськ, а потім Кіровоград, а в 2016 р. – у Кропивницький. Але ніхто не може стверджувати, що це остаточно. Бо ж Кропивницький зі своєю трупою виступав у Петербурзі. На спектаклях бував Олександр ІІІ та царська родина, які аплодували українським артистам стоячи. Ба, навіть більше, російський імператор особисто дозволив виступити трупі Кропивницького, як виняток, на сцені Маріїнського театру, куди провінційні актори не допускалися. Чим не привід, аби занести над головою нещасного Марка Лукича сокиру дерусифікації?

У 1930-ті роки у зв’язку з репресіями, коли знищували політичних противників, деякі об’єкти перейменовували по кілька разів, проте зупинитися вже не могли.

Після Другої світової війни у топоніміку Кременчука та інших радянських міст ввійшли назви та імена, пов’язані з перемогою над нацистами: назви вирішальних битв, міст-героїв, імена Героїв Радянського Союзу, підпільників, партизанів, бійців Опору.

Надалі топоніміка міста змінювалася з об’єктивних причин – розширення міської території та прокладання нових вулиць і провулків, ліквідація Крюківської районної ради у складі міста Кременчука, ще одне «возз’єднання» Крюкова з Кременчуком та, відповідно, перейменування однойменних вулиць на правому і лівому березі Дніпра, внаслідок чого були змінені назви кількох десятків вулиць.

Після ХХ з’їзду КПРС та розвінчання культу особи Сталіна відбулося перейменування всього, що носило ім’я «Вождя всіх народів» та його найближчого оточення, прокотилася ще одна хвиля ідеологічних перейменувань назв кременчуцьких вулиць.

У 1960–1980-ті роки перейменування у старій частині міста відбувалися, головним чином, у зв’язку з ювілеями: 50, 60 років Жовтневої революції та СРСР.

Зрештою, ці найменування-перейменування «дістали» всіх. І, мені здається, відповіддю стала пісня Ю. Антонова:
«Пройду по Абрикосовой,
Сверну на Виноградную,
И на Тенистой улице
Я постою в тени.
Вишневые, Грушевые,
Зеленые, Прохладные,
Как будто в детство давнее
Ведут меня они.
И, может, на Сиреневой,
А, может, на Каштановой,
А не на этих улочках,
Тогда на Луговой,
С любовью встречусь первою
Негаданно – нежданно я,
И вновь бродить до полночи
Я буду сам не свой»

Після 1991 року під тиском громадськості відбулося перейменування декількох вулиць та площі Революції в площу Незалежності. Наступна масова компанія з перейменування кременчуцьких вулиць проходила у лютому 2016 р., коли у відповідності з законами про декомунізацію 114 вулиць міста змінили свої назви.

Зараз ми стоїмо на порозі нового масового перейменування, під яке потрапляють 136 вулиць.

Законом не заборонено перейменовувати вулиці. За наявності бажання та коштів їх можна перейменовувати щорічно чи, навіть, щоденно. Але часті перейменування мають і зворотний бік: погіршують здатність мешканців орієнтуватися у рідному місті; вимагають додаткових асигнувань з міського бюджету; ведуть до втрати дорогоцінного часу та коштів громадян, які мешкають на вулицях, що потрапили під перейменування, для внесення змін в особові документи, документи на право власності на нерухомість, транспортні засоби, бізнес громадян; руйнують історичну топоніміку міста.