«Мріяв, що наші знищать їх всіх». Історія лікаря з Маріуполя, який працював і втратив ногу під обстрілами

Дитячий ортопед-травматолог з Маріуполя Леонід Безкровний надавав допомогу пораненим і хворим у місцевій лікарні під обстрілами.

63-річний чоловік отримав поранення біля свого дому, внаслідок чого лишився ноги. Наразі Леоніда для подальшого лікування та протезування евакуювали у Норвегію.

Історію чоловіка розповіли у Першому медичному об’єднанні Львова, куди його госпіталізували перед поїздкою за кордон.

Коли у Маріуполі розпочалися бойові дії, відділення лікарні, в якому працював Леонід, приймало поранених.

- Хворі лежали у коридорах. Не вистачало наркозу і лікарів. Лікарі та медсестри не могли добратися до роботи.

Після обстрілу пологового "російськими помічниками" ми облаштували не території відділення невеликий пологовий зал. Об’єм роботи був величезний: багато хворих, травм та смертей, – розповідає постраждалий лікар.

Маріупольську лікарню відремонтували незадовго до війни. Роботи велися 2 роки, але результатом лікарі були задоволені.

Тепер більшість відділень зруйновані ущент.

Леонід з дружиною жили у приватному секторі у центрі міста.

До роботи Леоніду було йти 15 хвилин. Дорогою він щодня бачив наслідки обстрілів і руйнування.

Травму доктор отримав 19 березня на вулиці біля власного будинку.

Осколок від снаряду прошив чоловіку ногу. Він відчув різкий біль у стегні і почув свист. Чоловік упав, нога була у крові і не рухалася. Він попросив випадкового перехожого позвати сусідів. Вони принесли все необхідне, щоб накласти шину. Потім Леоніда машиною доставили у лікарню.

- Коли я почув свист, було відчуття таке, як ніж перерізав папір, і понісся далі. Тільки замість паперу була кістка моєї ноги та м’які тканини, – говорить лікар. 

Леонід не знає, з якого саме виду зброї його поранили. Каже, що коли знаходишся у дворі і постійно чуєш свист куль, вибухи за 100-200 метрів, ГРАДи та коли літають літаки, які можуть випустити, що завгодно, вже нічому не дивуєшся.

Сидіти у підвалі Леоніду була нема коли, бо у лікарні на нього чекали пацієнти. Його жінка у перші дні намагалася укриватися у сховищах, але їй також треба було працювати і ґаздувати.

Подружжя, яке має трьох дорослих синів, зараз найбільше радіє тому, що їм вдалося виїхати з Маріуполя.

Евакуація була важкою, вона стала можливою лише завдяки допомозі волонтерів. Людей спершу вивезли у селище під Маріуполем, де вони чекали 2 тижні. Росіяни та сепаратисти не пропускали автобуси до підконтрольного Україні Запоріжжя.

Із Запоріжжя родина потрапила у Кременчук, де їх відгодовували і лікували, потім – у Черкаси. Леоніду зателефонували з Міністерства охорони здоров’я і повідомили, що готові відправити його на протезування за кордон, однак для цього треба прибути у Львів.

У лікарні Львова чоловіка підготували до евакуації, дружина чекає його в Україні і каже, що назад він вже повернеться на двох ногах.

Перед виїздом у львівській лікарні Леоніда спитали, що вам допомогло вижити у Маріуполі і чи було вам страшно?

Він каже, що в найстрашніші моменти намагався сміятися і заспокоювати свою дружину. Мріє Леонід тільки про одне – українську перемогу.