Кременчужани розповіли, як пережили ракетний обстріл
Парамедик і волонтер Кременчука Юрій Гудзь був серед тих, хто почув вибух в Амсторі і приїхав рятувати поранених. Він каже, що перш ніж почалась пожежа, рятувальники встигнули витягнути кількох людей. Про це повідомляє видання Бабель.
- Були волонтери, які, не боячись нічого, намотували собі мокрі футболки на обличчя. Це прості містяни, які опинилися в цей час там. І не просто стояли дивилися. Ішла одна команда зліва, поряд ще одна, поліція, Нацгвардія, волонтери. Це була реально така наша українська тєма, коли ми згуртовуємось і просто робимо неймовірні речі. Якоїсь миті хтось почав кричати: «Медика, медика!» Їх було багато, усі ломанулися на цей крик. Але це була просто рука під уламками, - розповів Юрій.
- Я був на роботі, у Comfy. Вийшов на перекур, почалася тривога, вирішив не повертатися, а піти до сховища, — розповідає 28-річний Роман, високий дужий чоловік із густою чорною бородою. — І тільки зайшов, стався вибух. Далі все як в тумані, почали всім телефонувати - хтось виходить на зв?язок, хтось не виходить. Намагались забігти в ТЦ, але це було неможливо — дим, попіл. Побігли на задній двір, а там навіть асфальт горів.
Попри сигнал повітряної тривоги, який розпочався хвилин за десять до атаки, у торговому центрі залишалися люди. «Двадцять третього червня адміністрація «Амстора» вирішила не закривати ТЦ під час повітряної тривоги», — розповіла 33-річна Вікторія. Вона працювала там керуючою острівком з продажу тютюнових девайсів Glo.
- Майже два місяці [після повномасштабного вторгнення] ми не працювали, - каже вона. - Потім відкрилися за умови, що зачиняємось під час повітряної тривоги. Так і робили, хоча 23 червня адміністрація ТЦ написала: «Ми більше не зачиняємося». Я звернулась до свого керівництва зі словами, що ми в будь-якому разі будемо зачинятися під час повітряних тривог, тому що я розумію всю хиткість цієї будівлі, розумію всю відповідальність за життя своїх працівників і за своє життя - я ще хочу пожити, досить молода.
Коли пролунав сигнал, Вікторія була на складі. Вона зізнається, що промайнула думка проігнорувати тривогу. Але все-таки покликала двох своїх підлеглих і разом з ними вирушила до укриття - через дорогу від «Амстора». Зайти не встигли - усіх занесло всередину вибуховою хвилею.
Однак більшість працівників ТЦ тоді залишились на своїх робочих місцях, разом із клієнтами.
- Я керівник магазину торгової мережі «Алло». Двадцять сьомого червня я була вихідна, - говорить 27-річна Яна. Вона прийшла, щоб сфотографувати наслідки ракетного удару для менеджерів мережі. - Одразу після прильоту працівники мені подзвонили. Слава богу, усі живі. Я досі не вірю, що це сталося. Двоє вийшли в сирену. Троє, на жаль, залишились працювати. Ми не могли сказати клієнтам: «Вибачте, вийдіть із магазину». Вибух, усе в диму, вони не втратили свідомість і, наскільки мені відомо, вилізли через аптеку разом з клієнтами.
22-річна Юля два місяці тому з родиною евакуювалася з Харкова у Кременчук.
- Я стажувалась в «Амсторі», на роботу влаштовувалась, - каже Юля. - Тривог було багато. До цього ми виходили з ТЦ, а тут якось усе швидко. Клац - я сиджу, усе добре, клац - я вже під завалами й нічого не можу зробити, паніка. А потім я вже на вулиці лежу, потім у лікарні.
У Юлі численні осколкові поранення рук і шиї, їй зашивали голову, але її життю нічого не загрожує. Під час вибуху вона була на острівці з продажу мобільних аксесуарів, неподалік від виходу. Можливо, саме це й врятувало її життя - дівчину встигли витягнути до початку пожежі. 55-річному кременчанину Ігорю пощастило не втратити свідомість і самому вибратися з охопленої димом будівлі.