Росія завдала цинічний ракетний удар по місті Кременчук Полтавської області 27 червня. Один з найбільших торгових центрів міста зруйнований повністю. Рятувальні роботи і розбір завалів тривав до 2 липня. Тепер «Амстор» – це ще один кривавий злочин країни-терориста у цій війні.
За даними ДСНС, через обстріл загинула 21 особа, а загальна кількість постраждалих – 66 людей. Всього з початку робіт виявили 29 фрагментів тіл.
Владислав Гела – пожежник і професійний боксер. Його пожежна бригада першою прибула на місце трагедії. З пожежником-боксером поспулкувалося спортивне видання Трибуна.
- Була тривога, ми сиділи у підвалі – пролунали вибухи, – згадує Влад події 27 червня. – Відразу хотіли їхати, але нам сказали, що потрібно дочекатися відбою. Почали збиратися, щоб бути готовими, і відразу виїхати, як тільки сигнал тривоги закінчиться. Думали, що прилетіло кудись у військовий об’єкт.
Тривога закінчилась через 10 хвилин, а за 5 хв ми вже були на місці пожежі. Прибули туди першими. Ще в дорозі бачили, що «Амстор» горить – другий поверх вже завалився. До нашого приїзду молоді хлопці, які були поблизу ТЦ, старалися допомогти. Самі лізли у вогонь рятувати людей, але там була дуже висока температура. Вони тільки заходили і вже отримували опіки – без спорядження дуже важко.
Ми відразу старалися витягувати постраждалих з-під завалів. Нам приблизно пояснили, де можуть бути люди. Коли я зайшов, то було чути голоси, які кличуть на допомогу, але їх не було видно. Йшов на звук і почав відкопувати людей руками. Першою побачив жінку – вона кричала, що їй боляче, коли ми її піднімали і виносили.
Взялися за іншу жінку – було видно тільки її волосся і голову. Відкопали її до тулуба, а вона придавлена плитою. Утрьох намагалися її підняти і не змогли нічого зробити. Вона кричала від болю і дуже хотілося їй допомогти, але нам це не вдалося. Дуже багато сил ми там залишили – двоє колег спини позривали.
У нас закінчилося повітря, і нам довелося покинути це місце. Там горів пластик – все текло зі стелі на підлогу. Я був без балаклави і в той момент не помітив, як жаринки залетіли за комірець. Хотів врятувати людину.
Тоді ми почали швидко подавати воду і гасити вогонь. Наша машина якраз стояла по центру перед «Амстором». За годину знову почалася тривога і довелося перервати роботу».
Найстрашніше – людських жертв могло би бути набагато менше, якби всі дотримувалися правил евакуації під час повітряної тривоги. За 5 днів до ракетного удару адміністрація «Амстору» повідомила у чаті працівників, що з того дня ТЦ не буде зачинятися під час повітряної тривоги. А місцева преса пише, що у такому режимі там працювали вже близько місяця.
«Під час повітряної тривоги працівникам забороняли залишати робочі місця. Там просто нехтували їхніми життями. Їм говорили: «Повітряна тривога? Нічого, продавайте далі». Хотіли заробити побільше грошей. Впевнений, якщо там були би їхні рідні, то все було б по-іншому».
Це перша настільки велика пожежа в роботі Владислава і найбільше його випробування, як пожежника.
«Дуже гордий, що допоміг людині, і зміг врятувати хоча б одне життя. У пожежних є такий вислів: «Прожити одне життя, щоб врятувати тисячі». Буду і надалі допомагати людям. Одного дня після розбору завалів йшов додому у формі – її потрібно було почистити. Коли люди бачили мене, то всі підходили, тиснули руку і дякували. Це дуже приємно.
Хочу побажати українцям сили та витримки, щоб вони не падали духом. Багато в кого загинули рідні, але потрібно знаходити в собі сили йти далі, і не ставити на собі хрест. Дай бог нам якнайшвидшої перемоги».
Нашому герою – 23 роки. Він тільки недавно завершив навчання в магістратурі університету цивільного захисту у Харкові.
- Не знав, чи стану хорошим спортсменом – тим більше першим номером України в любителях по юніорах я не був. І золотих гір мені ніхто не обіцяв. Тому спорт відійшов на другий план. Думав, куди піти – у Збройні сили України чи в поліцію. Найбільше хотілося допомагати людям, тому захотів стати пожежником. Пожежні у своїй роботі нікому не зашкодять. Навпаки – намагаються допомогти».
Влад працює начальником караулу останні п’ять місяців. Його бригада покриває половину Кременчука і 32 навколишні села.
«Буває повний завал і багато викликів. Потрібно всюди встигнути, а людей не завжди вистачає. Часто трапляється, що дають не той адрес або виклик взагалі хибний. Наприклад, просто підгоріла їжа і пішов дим з вікна. А ми вже примчалися, розклали драбину, залізли в квартиру, а людина там собі заснула. Але краще поїхати виключити плиту, ніж потім гасити велику пожежу в будинку.
Пожежі дуже часто відбуваються саме через людську недбалість. Було таке, що бабуся палила сміття, відійшла на хвилинку, повернулася, а від того вогню почав горіти ліс, який ми добу гасили. Навесні люди дуже часто палять траву. Трапляється, що за добу у нас було десять пожеж. А рекорд – 16. І ми не встигали гасити – викликали ще один караул і тих, хто знаходився у резерві. Тільки машина заїжджає в частину, знову виїзд. Або закінчили гасити пожежу і виїжджаємо відразу на іншу.
Потрібно завжди бути уважним. Я ще під час навчання в університеті такого надивився, що все вимикаю і витягаю з резеток, коли виходжу з квартири. Через свою необачність можна стати безхатьком».
Кожне життя важливе. Під час війни українці показали свою любов та турботу про тварин. Служби ДСНС неодноразово рятували котів, собак та інших наших друзів з-під завалів, діставали з поруйнованих ракетами будинків, глибоких колодязів та інших пасток.
«В мене вже була така історія про котика, який впав у старий колодязь і сидів там вже тиждень. Залізти туди не можна, бо він в будь-який момент може обвалитись. Ми накидали у відро ковбаси, спустили його і почали ловити в нього кота. Після години спроб він таки заліз і ми його витягнули.
Після кожного виклику потрібно зробити фото. Ми тільки почали його фотографувати, а кіт взяв і чкурнув кудись. Довелося просити місцевих людей, щоб дали свого кота для фото».
Спорт знає історію Стіпе Міочича – зірки UFC. Він не кинув роботу пожежника навіть, коли здобув чемпіонський пояс. У нас є Влад Гела, який поєднує роботу вогнеборця і професійний бокс.
- Останній на цей час бій був у жовтні минулого року за європейський пояс чемпіона Польщі. За нього можуть боксувати не тільки поляки, але й люди з інших країн. За тиждень до бою на 10 раундів захворів, але вже не став від нього відмовлятися.
Під час дуелі поглядів подивився на суперника і зрозумів, що зможу дати йому відсіч. Налаштовувався лише на перемогу. Програв роздільним рішенням суддів (1 проти 2), хоча я не вважаю, що зазнав поразки. Можна подивитися цей бій на відео і все побачити».
Боксер з великою повагою і теплом говорить про свого тренера Валентина Головка, який привів його у профі бокс. Перший бій на такому рівні відбувся у 17 років.
«Брав приклад зі свого тренера, який мене дуже мотивував, створював умови для тренувань, домовлявся, возив на спаринги. Так я набирався досвіду.
Школярем дивився Union Boxing Promotion. Пам’ятаю, що переглядав турніри зранку на Xsport і міг прогуляти заради них трохи школу. Мені дуже подобалися бої, і я уявляв себе на місці боксерів. Особливо відзначив би Олега Єфимовича і Артема Карпеця з наших.
З топових українських боксерів подобаються Олександр Усик і Василь Ломаченко. З ними ніхто не зрівняється. З тих, хто був раніше, назву В’ячеслава Сенченка – хороший боксер. Поважаю боксерів, незалежно від їхнього рівня, адже бокс – дуже важка праця. Люди вкладають всі сили в бої, щоб показати красу боксу».
Українець не планує зупинятися і хоче розвиватися у боксі. Хоча зараз, у першу чергу, ідентифікує себе, як пожежника.
«З кожним роком бачу, що прогресую. На роботі є свій зал з тенісним столом, штангою, турніком, брусами. Купив туди грушу. Всі тільки за, щоб я продожував займатися боксом і брав у часть в боях. Робочий графік це дозволяє. Дай бог, щоб війна тільки закінчилася.
Сподіваюся, що зможу чогось досягти у боксі. Але зараз я перш за все – пожежник. Я заробляю собі на хліб цією професією».
А ще після нашої перемоги можна видавати український варіант культового календаря з пожежниками, як це успішно кожного року роблять їхні австралійські колеги.
«У нас також є календарі з пожежними, але вони просто фотографуються. Інколи з оголеним торсом. Я особисто там ще не фотографувався», – сміється Влад.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.27 червня російські війська обстріляли ТЦ «Амстор». Внаслідок обстрілу загинула 21 особа, ще одна жінка вважається безвісти зниклою. Близько сотні кременчужан звернулися до лікарні за медичною допомогою.