«Борщ для ЗСУ»: як війна змінила життя українки

Ми зустрілися з Тетяною в одному з кафе у центрі Тірани. Привітна посмішка, руде неслухняне волосся і карі очі, сповнені смутку попри теплий сонячний день та вируюче навколо життя. До 24 лютого вона разом з чоловіком працювала на круїзному лайнері, багато подорожувала, вела сторінку в Instagram, вивчала графічний дизайн та ілюстрацію. Подружжя придбало квартиру в Чернігові, мріяли закінчити ремонт і подорожувати на мотоциклі просторами рідної країни.

Війна змінила все. Чоловік одразу повернувся на Батьківщину, аби вступити у лави ЗСУ, а Тетяна вирушила до Албанії. Вона чекає на перемогу та робить усе, аби підтримати військових у боротьбі з ворогом.

- Розкажи, як ви з чоловіком дізналися про війну? Що ти відчула в цей момент?

- На момент початку повномасштабного вторгнення ми мали контракт на круїзному лайнері. Звісно, знали, що російські війська стоять на кордоні з Україною. Через різницю в часі я дізналася про вторгнення коли на кораблі була дев’ята чи десята година вечора. Усім українцям роздали ваучери та сказали терміново зателефонувати додому. Звісно, одразу подумали про найгірше.

Я подзвонила сестрі, але вона ще спала і сказала, що все спокійно… Мабуть, це були останні хвилини перед нападом. Пізніше дізналася, що одразу після мого дзвінка їй зателефонував коханий і сказав терміново збирати речі та бігти до бомбосховища.

Потім ми зв’язалися з мамою чоловіка, і вона розповіла, що росіяни обстрілюють Чернігів, Київ… Я чула її слова, але не могла повірити, усе це просто не вкладалося в голові. Раз за разом спливала думка, що це неправда, такого просто не може бути.

- Раніше ти багато подорожувала, але разом із чоловіком. Скажи, чи складно було адаптуватися до нових реалій?

- Так, ми звикли завжди бути разом. За багато років жодного разу не розлучалися більше ніж на два тижні. У перші дні розлуки здавалося, ніби живу в паралельній реальності, що це не я, а якась інша людина.

- Чи продовжуєш вести сторінки в соціальних мережах?

- Раніше я постійно писала про свої подорожі в інтернеті, мені подобалося щось фотографувати, записувати сторіз, ділитися корисною інформацією зі своїми друзями, знайомими та просто людьми, які цікавляться життям у різних країнах світу. Але після початку вторгнення не хотілося нічого постити окрім інформації про війну. Звісно, я ділилася лише перевіреною інформацією з офіційних джерел та фактами від знайомих, котрим довіряю.

- А чи були серед підписників ті, хто був незадоволений зміною тематики твоїх дописів?

- Ні, таких не було, усі все розуміли. Мабуть, так склалося, бо більшість моїх підписників – українці. Здебільшого я викладала інформацію, корисну для мешканців мого міста: де щось купити, у яких районах може бути небезпечно – або таку, яка допоможе іноземцям краще зрозуміти, що насправді відбувається в Україні. У мене багато іноземних підписників – із США, Німеччини, інших країн. Вони мене знають і довіряють мені, тож вважаю, що важливо розповідати їм правду про війну.

Лише нещодавно у мене знов з’явилося бажання писати про подорожі. Так склалося, що за останні 4 місяці я відвідала більше п’яти країн, і в якийсь момент мені захотілося поділитися враженнями. Я запитала у підписників, чи вважають вони це актуальним. Ніхто не заперечував, усі були тільки «за».  Я почала потроху писати про подорожі, але все одно іноді замислююсь, чи варто постити ці розповіді. Приміром, впевнена, що коли бомбили Кременчук або Вінницю, людям не хотілося читати про сонячні країни, вартість житла та різномаїття фруктів у тамтешніх магазинах.

- Як давно ти займаєшся графічним дизайном та ілюстрацією?

- Вважаю себе більше ілюстраторкою, ніж фахівчинею з графічного дизайну. Ілюстрацією я почала займатися у 2020 році під час пандемії COVID-19. Мені вже давно хотілося розвиватися у творчому напрямку, але в IT сфері. Почала з UI/UX дизайну, навіть зробила один сайт. Ще коли вивчала основи дизайну, зрозуміла, що більше хочу бути саме ілюстраторкою – малювати, творити. Коли створюєш сайт, заганяєш себе в певні рамки, там є моменти, де потрібно дотримуватися точних відступів, розмірів… це трішки не моє. Тож я стала вивчати ілюстрацію: основи опанувала самостійно, придбала кілька навчальних курсів, а потім почала потроху робити щось для своїх знайомих та друзів.

- Зараз ти малюєш для волонтерського проєкту «Борщ для ЗСУ». Розкажи, що це за проєкт, як виникла ідея?

- Взагалі цим проектом займаються в різних містах України. Ідея забезпечувати наших захисників смачним борщем в польових умовах, здається, виникла десь на заході країни, але я співпрацюю з групою київських волонтерів. Спочатку це було декілька людей, а зараз їх уже кілька сотень. Хтось поставляє продукти, хтось ріже та сушить їх на сушарках, хтось готує борщову суміш. Зараз розробили й інші рецепти, але починалося все саме з борщу – звідси і назва проєкту.

Одна з засновниць цієї київської групи – перша дружина мого чоловіка. Ми завжди підтримували хороші відносини, спілкувалися. Вона бачила мої малюнки, і попросила зробити логотип, аби прикрасити наліпками пакетики з борщем. Я, звичайно, погодилася – адже це теж своєрідна допомога нашій армії. Дуже вдячна їй за те, що дала мені цю можливість.

Звичайно, беру участь в проєкті на волонтерських засадах, без будь-якої оплати - мені приємно підтримати наших хлопців та дівчат на фронті. Спочатку намалювала логотип, він усім сподобався. Потім виникла ідея робити магнітики з «Борщем для ЗСУ», а отримані з продажів кошти віддавати на потреби армії. Я намалювала два варіанти таких магнітиків. А нещодавно волонтери попросили оформити ще й етикетки для пакетиків з борщем.

- Як війна вплинула на твою творчість, чи змінилася тематика?

- Після 24 лютого, звичайно, теми робіт змінилися. Якщо раніше я малювала на різні теми, то з початком рашистського вторгнення створюю здебільшого патріотичні малюнки. Це не лише «Борщ для ЗСУ», а й наліпки, магнітики, картинки на футболки. Також періодично працюю над шевронами для ЗСУ. Рада, що і замовлення надходять саме такі - на інші теми поки що малювати не хочеться. Можливо, таке бажання з’явиться вже після перемоги, коли виженемо загарбників з нашої землі.