«Вийшов ворожий танк, який обстріляв позицію»: Кременчуччина попрощалася з воїном Єгором Стадником

Сьогодні, 4 серпня, у Потоках Кременчуцької ОТГ попрощалися з 25-річним військовим Єгором Стадником (15.04.97). Старший солдат 72 бригади імені Чорних Запорожців загинув 26 липня під час бойових дій під с. Семигір'я Бахмутського району Донецької області.

Спочатку домовину занесли до рідної хати, де рідні мали змогу попрощатися з Єгором. 

Хлопці вдвох стали на захист рідної України. Востаннє Єгор виходив на зв'язок із рідними напередодні бою 25 липня. Рідні 5 місяців не бачили його й чекали на повернення додому.

Сама церемонія прощання відбулася у Будинку культури села Потоки. Щоб віддати шану військовому зійшлися друзі, односельці, представники влади: голова Кременчуцької міської ОТГ Віталій Малецький та староста Потоківського старостинського округу Юрій Зоря.

Приїхали попрощатися з Єгором також побратими з передових позицій.

  

«Вийшов ворожий танк, який обстріляв позицію»

Єгор Стадник з початку повномасштабної війни став на захист держави. Він разом з побратимами вже у перші дні у Київській області потрапив під обстріл. Пліч-о-пліч із побратимами відбили російський наступ із Київської області, дійшли до самого кордону з білоруссю. Й згодом вирушили на захист Донеччини.

Ще один побратим Стас розповів, що Єгор брав активну участь в обороні Мощуна, Гостомеля та Ірпеня.

Ще один побратим у телефонній розмові «Кременчуцькому Телеграфу» розповів, що у Єгора був позивний «Борода», хоча його хлопці ще називали Єгоркою чи Єгорчиком. Познайомилися військові біля військкомату, відтоді їх бойовий шлях проходив через Київську область, від Білої Церкви аж до кордону з білоруссю, де хлопці були на самому нулі. Далі була оборона Донецької області.

«Ми його ще називали Макгрегор»

Колеги по роботі з Кременчука розповіли, що Єгор був життєрадісним та позитивним, ніколи не вступав у конфлікт. Коли росія почала повномасштабний наступ. Єгор у перший день випив каву з другом й виїхав до військкомату (зараз центр комплектування та соціальної підтримки), а наступного дня відбивав наступ рашистів під Києвом.

Чоловіки розповіли, що Єгор був завжди оптимістом. Казав, що все буде добре, ми обов'язково переможемо та відсвяткуємо. Він був життєрадісним та позитивним, наче народився з посмішкою.

Після прощання та відспівування у Будинку культури, односельці та друзі схилилися на одне коліно, щоб віддати шану воїну та захиснику Єгору Стаднику.

У Єгора залишилися мати, брат та маленька донька. Поховали військового Єгора Стадника на потоківському центральному кладовищі.