Волонтери з Кременчука стискаючи зуби та витираючи сльози збирали всю волю в кулак знову й знову їхали до Харкова, щоб вивести жінок та дітей
Пацан із Салтівки, чий будинок згорів
Гілка метро глибша за більшість морів
Ліхтарик у кишені, підземки переповнене нутро
Господь із тобою ночує на станції метро
Дівчинка з ліцею, що прибилася з Нових Домів
Ніхто не зумів тобі сказати – і я теж не зумів
Ніхто не пояснив, чому вигорає цей квартал
Але серце твоє дитяче міцніше за метал
Хтось з цих дітей Харківщини залишився у рідному місті спустившись з батьками у метро, а хтось взяв лише улюблену іграшку та тримаючи маму за руку шукав порятунку в іншому місті.
Один за одним автомобілі з написом «Діти» покидали Харків, а тих хто не міг самостійно виїхати – забирали волонтери. Кременчужани також долучилися до порятунку маленьких харків’ян. Волонтери, перевізники, водії Кременчука об’єдналися, щоб врятувати цивільне населення Харкова, яке один з перших потрапив під масований обстріл ракетами російських військ.
Сергій Криворот – волонтер з досвідом, підприємець зі сфери ремонту автомобілів. Останні 1,5-2 роки російсько-української війни їздив у Донецьку та Луганську область, щоб підтримати військових.
Разом із іншими кременчужанами їм вдалося організувати вивіз людей. У розмові з «Кременчуцьким Телеграфом» Сергій розповів, як у місті виник рух з порятунку людей, як чоловіки стримуючи сльози поверталися під обстріли, щоб врятувати дітей.
- Коли почався повномасштабний наступ, то перші три дні були як у всіх – стан шоку. Моніторили новини, зі знайомими хлопцями з Луганщини та Донеччини зідзвонювалися. Йшло усвідомлення, що треба щось робити. Якраз набрали Рома та Діма Редченки – керівники фірми перевізника «Travel.ua», - розповів Сергій.
«Треба рятувати! А що сидіти поки по Харкову бомблять?»: обговорювали між собою чоловіки.
У перші дні поїхали експериментальні 7-8 маршруток. Дороги були жахливі, що в одну, так і в іншу сторону.
- З Харкова люди тікали й вискакували на зустрічну смугу. Нашим навіть довелося певну ділянку дороги об’їжджати на узбіччі, - зауважив чоловік.
Волонтери зробили перший пост у соцмережах й почалися дзвінки про порятунок, адже у Харкові та околицях багато родичів та знайомих.
- У перший день спробували у Пісочині. Мабуть половину маршруток змогли завантажити, а ще половина – 4 одиниці, залишилися пустими. Хлопці вирішили пробитися далі. Двома маршрутками пробилися трохи далі, в середину Пісочина, стали біля магазину АТБ, якраз центр, ще й провалися до залізничного вокзалу.
Перші 4 маршрутки виїхали одразу, ще 4 пізніше.
Маршруток ніхто пропускати не хотів, ніде не було позначень, що евакуація. Лише з дому ми роздрукували таблички «Евакуація». Нам і дорогу перекривали місцеві, які також евакуйовувалися і сварилися не пропускаючи.
Важкувато було, але думали, що робити далі. Я обдзвонив відділи освіти, бо за своєю специфікою з ними працюю. Почали шукати проблискові маячи. Десь старі знайшли, хтось з майстрів складав із підручних матеріалів.
На третій день був наш максимум – до 20 машин. Колоною їхали до Харкова. Приєднувалися навіть інші люди на невеликих мікроавтобусах, місць не багато, то дітей брали на руки.
Хлопці-водії – це всі наші водії перевізники з Кременчука. Той дав маршрутку, той дав водія, той сам сідає за кермо та їде. Кожного дня хтось змінювався.
Хтось два-три дні підряд їздив, хтось через день – виїхав, а на наступний відпочивав, або щось машиною траплялося, треба було підшаманити.
Щодо палива, то перші дві поїздки хлопці здійснювали повністю за свої кошти. Далі волонтери допомагали. Я пост зі збором коштів виставляв, Гарік Саргсян також виставив, люди скидали кошти. Також знайшли спільну мову з «Термінал МК», вони давали основну частину палива. Людям виходили поїздки безкоштовно.
- Сергію, особисто тебе, що зачепило найбільше?
- Воно не лише мені, а й усім хлопцям кинулося у вічі. Хлопці постійно до повномасштабної війни їздили до Києва, Харкова, Дніпра, я раз у місяць туди їздив. Харків я як Кременчук знаю. Ти розумієш, що місто, де ти постійно їздиш, а тут приїжджаєш, й все розбомблено. Вікна розбиті, дерева зрізані, будинки лежать, складуються… У нас на цій стороні у людей шок був кілька днів, два – три дні в залежності у кого як. А звідтіля людей забираєш, то вони й місяць по тому були в шоці. Забираєш їх на 6, 9 день… Вони постійно перебували під обстрілами. Шок у них щоденний.
Те що вони тут у Кременчуці розповідали, коли їх порозселяли, переночували ніч без вибухів, то на другий плюс/мінус приходили до тями.
Коли людей забирали з Харкова, то очі в них великі й круглі. У людей великий шок.
Дивилися як діти на руках батьків сидять плачуть, пів дороги у маршрутці плакали. Страшне.
Одного дня ми загрузили 15 маршруток, але людей 80 залишилося, щоб покинути Харківщину. Й почалося… «Ви забираєте лише своїх, поблату… Ви ж обіцяли всіх забрати…». Але фізично ми не змогли всіх забрати. Й коли від’їжджали, то чули прокльони у свою сторону. Зрозуміло, що люди були у шоці.
Їдуть водії після побаченого й телефонують: «Вибач, Серий, я останній раз… я більше не можу, хай інші».
Потім приїжджають до Кременчука, години дві-три, відходять вдома й знову виїжджають до Харкова.
Як Діма казав, приїхав додому, подивився на свою дитину, нормально сидить грається, мультики дивиться, а там інша ситуація – діти під обстрілами й ти повертаєшся.
Туди маршрутки відправлялися з гуманітарною допомогою. Відправляли готову продукцію у пологовий будинок та військовим.
З часом кількість охочих покинути Харківщину зменшилася, залишалися в основному ті хто готовий був залишатися.
- То одного забрали, хто готовий був виїхати. Так по місту моталися й машину охочих виїхати назбирали. Плюс варто відзначити, що до порятунку людей долучилася Полтава. Полтавські перевізники багато забрали тих хто хотів виїхати, - розповів Сергій.
Перевізники перекваліфікувалися й пустили маршрутки на Львів. Хлопці скоординувалися, зробили два номери диспетчерів, які координували. Цього разу перевізники зіштовхнулися із доріканням з боку населення, що беруть плату за проїзд.
Якщо евакуація людей з Харкова відбувалася безкоштовно, то з Кременчука до Львова брали по 2 тисячі гривень, за переїзд великим комфортабельним автобусом. Люди дорікали чому у такий важкий час брали кошти за проїзд. Проїзд з Харкова був безкоштовний для вимушених переселенців, але ці кошти за людей платили як самі перевізники, підприємці та небайдужі кременчужани. Водії за свій рахунок їздили вивозити людей, а паливо оплачували небайдужі. То фінансово витягнути перевезення людей до Львова перевізники були не взмозі.
- Якщо з Харкова, де проходили бойові дії, перевозили до мирного Кременчука, то треба було швидко реагувати й вивозити людей. То тоді було безкоштовно. А далі вибачте, або обирайте Кременчук, Полтаву або Градизьк, де багато переселенців прийняли. А кому хотілося, то за певну плату виїжджали на захід.
У мене була інформація, що з Кривого Рогу до Львова відправляли людей по 5 000 гривень. А у нас було по мінімуму 2000 грн до Львова та 2300 грн до кордону з Польщею.
Автобуси великі – «їдять» багато соляри, ще й зарплату водіям треба було платити, щоб прогодували свої сім’ї.
Сергій до повномасштабного вторгнення росії возив допомогу військовим у Донецьку та Луганську область. Й після продовжив допомагати цивільним та військовим. Сергій відзначив, що після 24 лютого практично всі стали волонтерами.
- Практично всі стали волонтерами, хто до цього й не займався раніше. Всі люди об’єдналися, - додав волонтер.
Сергій зауважив, що кожен намагався й намагається допомогти Україні в боротьбі з російськими військовими. Перевізники та водії за покликом серця з Кременчука їхали під обстріли, щоб допомогти й врятувати людей, яких вони ніколи не бачили й можливо ніколи в житті не побачать. Але розуміння того, що рятують найцінніше – дітей України, змушувало їх залишати своїх дітлахів вдома та знову й знову вирушати в дорогу.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.У цьому сюжеті «Кременчуцький ТелеграфЪ» зібрав інтерв'ю з кременчуцькими бійцями і волонтерами, які своїми очима бачили жахи подій на Сході. Це розповіді про війну, на якій гинули наші захисники, щоб не допустити просування агресора.
Низький уклін всім бійцям. Слава героям! Герої не вмирають!