Кременчуцький фотограф проводить безкоштовні фотокурси у Горішніх Плавнях

Безкоштовні курси з фотографії організував у Горішніх Плавнях кременчуцький професійний фотограф Дмитро Купцов. Заняття відвідують усі охочі, серед яких не тільки місцеві жителі, а й люди зі статусом внутрішньо переміщених осіб.

Дмитрові 35 років, у Кременчуці він живе віднедавна, а родом із міста Горішні Плавні. Саме там минулої неділі відбулося 10-те заняття його авторських курсів. Після цієї, свого роду ювілейної, зустрічі зі слухачами Дмитро Купцов розповів нам про те, як у нього з’явилась ідея з безкоштовним навчанням фотографії.

Дмитро: Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, всі мої замовники стали телефонувати й попереджати про скасування весільних заходів, фотосесій, інших зйомок. Та й у мене самого було якесь відчуття, ніби не знаєш що робити. Почав із того, що й усі – донатив на ЗСУ, збирав теплий одяг і консервацію, відносив то все на спеціальні пункти. Коли все, що можна було, виніс із дому, почав думати, що корисного я можу зробити ще. Вирішив проводити онлайн-курси з фотографії. Знайшлися охочі за добровільні внески навчатися на моїх заняттях. Це були люди з Києва, Маріуполя, Кривого Рогу, навіть з-за кордону – Німеччини та Польщі (вони українці, але постійно чи тимчасово перебувають там). Всі гроші від цих онлайн-лекцій я донатив на ЗСУ та інші благодійні проєкти.

Як від онлайн-навчання ти перейшов до формату офлайн?

Дмитро: Це сталося не одразу. Після того, як ситуація в країні стала зрозумілішою, відновилася й моя професійна діяльність. Були зйомки на промисловому підприємстві, однак вони мали не стільки виробничий характер, скільки соціальний. Адже я знімав, як розміщували в готелі переселенців, як організовували їхнє харчування та інше. Ці фотозйомки були мені в радість, бо я відчув, що займаюсь корисним – показував людям, як безкорисливо робляться добрі справи. Тоді й замислився про те, що такого безкорисливого я міг би сам зробити для людей. Ідея про курси фотографії в форматі офлайн для мене вже лежала на поверхні.

Яким чином люди дізналися про твої курси?

Дмитро: Все було дуже просто – написав у соцмережах пост із оголошенням і запросив усіх охочих будь-якого віку. Це викликало таку велику активність користувачів на моїй сторінці, якої навіть ніколи не було раніше. Про місце занять домовився з кафе «Kampai», там для нас безкоштовно виділили літню терасу. Перше заняття відбулося 15 травня, охочих виявилося понад 40 людей.

Яка наразі кількість слухачів курсів?

Дмитро: На перше заняття, звісно, прийшли не лише ті, кому цікава фотографія, а й ті, хто хотів просто подивитися на щось «нове» у місті. Зараз стабільно приходить в середньому 20 людей, інколи трохи більше. Їх я і називаю фотографами. Зустрічаємося з ними майже кожної неділі.

Серед твоїх слухачів є люди зі статусом ВПО, чи відрізняються вони від місцевих мешканців?

Дмитро: Так, серед людей, які ходять на мої лекції, є вимушені переселенці. Вони нічим не відрізняються від місцевих, принаймні я цього не помітив. Є кілька фотографів-початківців із Харкова, з Києва та Запоріжжя. Також є один професійний фотограф із досвідом зйомок за кордоном. Для нього нової інформації не багато, але в нас вже сформувалося справжнє фотоком'юніті, тому йому теж цікаво побути серед однодумців.

На курсах вивчаєте лише теорію чи й практикуєтесь?

Дмитро: Проводжу як лекції, так і практичні заняття. Щодо лекцій – я не назвав би це суто теорією, бо більшість із того, що розповідаю, то з мого власного досвіду. На лекціях не лише сам говорю, а й залучаю до розмови слухачів. Практичні заняття також організовую. До речі, учасники навчання періодично отримують домашні завдання. А ще в нас були «гостьові» лекції. Одна – з позування, її проводила Валерія Лисиця, професійна модель і досвідчена викладачка моделінгу в школі, що діє в Кременчуці. На другу «гостьову» лекцію запрошував із Кременчука крутого фотографа Сергія Ткаченка, який до всього має ще й досвід зйомок за кордоном.

Які теми вже розглянули?

Дмитро: Почали з основ фотографії, також вивчали композицію та перспективу. Розбиралися з об’єктивами професійних фотоапаратів, розглядали різноманітні лайфхаки для фотографів. Обговорювали, як робити професійні фото на телефон, тобто як використовувати смартфон на повну силу. Вивчали репортажну зйомку, весільну, предметну. Не оминули й тему маркетингу в роботі фотографа.

Які ще теми плануєш розкрити для слухачів?

Дмитро: Планую поглиблене вивчення портретної фотографії. Як переважно портретний фотограф, я хочу розбити цю тему на кілька занять. Бо вона пов’язана не лише з технічними питаннями, а й з психологією та філософією.

А не боїшся, що навчаєш своїх майбутніх конкурентів?

Дмитро: Не боюсь. Навпаки під час занять використовую власні фото, власні приклади, ділюся власними знаннями та досвідом. Крім цього, я й сам розвиваюсь, бо перед заняттями багато читаю, дізнаюся багато нового. Тобто зі своїми слухачами я сам ще більше зростаю. А щодо конкуренції скажу так – чим більше фотографів, тим краще для топових фотографів.

Знаємо, що ти не так давно перебрався жити до Кременчука. Не складно тепер спеціально їздити в Горішні Плавні, щоб проводити курси?

Дмитро: Не складно, бо ці два міста зовсім поруч. Раніше у Кременчук я часто приїжджав у справах – чи то на зйомки, чи то в кіно, а потім одразу на маршрутку і додому. Після переїзду став більше гуляти кременчуцькими вулицями, водночас придивлявся до потенційних локацій для майбутніх комерційних фотосесій. Проте згодом зробив для себе відкриття – тут багато красивих будівель. Навіть почав колекціонувати свої фотографії вінтажних будинків. Тепер на прогулянку містом спеціально виходжу тоді, коли є цікаве світло, наприклад, перед заходом сонця. Також обираю незвичні ракурси цих будівель, але все це поки що на стадії збирання. Гуляю не лише центральними вулицями, а й дворами, невеликими вуличками й провулками. І часто перебуваю в культурному шоці від краси міської архітектури. З деяких ракурсів старовинні будівлі мають просто неймовірний вигляд. Тому зараз для мене Кременчук відкривається по-новому. Впевнений, що попереду ще багато відкриттів.

Ти добре володієш українською. Завжди так розмовляв?

Дмитро: Я вирішив перейти на українську без якогось тиску чи ненависті до російської – це якщо ми говоримо тільки про мову. Українською став розмовляти тому, що сам цього захотів, через це й іншим не роблю зауважень. Я сам відчув, що зараз хочу говорити саме так – це і є свобода вибору та патріотизм для мене. З батьками розмовляю російською, але знаю, що вони теж мають бажання почати спілкуватись українською, однак поки що практикуються один з одним. Насправді спілкуватися українською почав після 24 лютого. Виходить ще не ідеально, іноді в чомусь помиляюсь, але я працюю над цим. Перевів всі гаджети на українську мову, хочу почати читати українською, щоб поповнити свій словниковий запас. От і свої лекції з фотографії намагаюся теж проводити українською.

На курсах все відбувається, як ти й задумав із самого початку?

Дмитро: Спочатку я уявляв, що це будуть звичайні курси – зі стартом і фіналом. Але люди й зараз продовжують долучатися до навчання, та й звикли ми вже один до одного. Ну, як я зможу просто роздати дипломи і більше не запрошувати їх? Тож я переформатував ці курси в щось на кшталт клубу чи школи. Навчання триватиме до того часу, наскільки в мене вистачить нових тем, бажання та натхнення. Я приїжджатиму і розповідатиму, а вже тоді одного дня скажу «все». Коли це буде, не знаю, можливо, після перемоги України.

Як вважаєш, що потрібно робити кожному українцю, щоби наблизити цю перемогу?

Дмитро: Я знаю точно що треба робити. В цей час ніяких «не все так однозначно», ніяких «всі проти нас», ніяких «за нас там розберуться»! Потрібно вірити, що цю важку частину дистанції ми пройшли не дарма. Що люди, які віддали свої життя за нас із вами – це теж не дарма. Якщо в силі – робіть все можливе від себе. Якщо відчуваєте, що не можете сидіти на місці – не сидіть. Якщо знаєте, що можете скинути гроші на підтримку наших захисників і цивільних, які постраждали від російської агресії – скиньте. Сплачуйте податки, підтримуйте рідних, близьких і взагалі не будьте байдужими до людей. Тоді ворог нас точно не переможе – це 100 відсотків. Слава Україні! Слава Героям!

ДОВІДКОВО:

Дмитро Купцов – професійний фотограф, має понад 10 років досвіду фотозйомок у різних жанрах. Йдеться про портретну фотографію, весільну, промислову, предметну, репортажну. Фрілансер, серед його доробку обкладинки глянцевих журналів, зокрема «Це Здорово!» (Кременчук), «Forbes Україна» та інших; світлини з потягами компанії Hyundai, технікою компаній «Zeppelin Ukraine», «Ferrexpo», «Каріатида»; фотосесії та зйомки в рамках телепроєктів «Ранок з 1+1» та «Танці з зірками 1+1» тощо.