Переселенець із Донецька за кілька років збудував успішний бізнес у Горішніх Плавнях

Його сервісний центр з ремонту мобільних телефонів, планшетів, ноутбуків та іншої електроніки знають не лише у Горішніх Плавнях, де він знаходиться, а й у багатьох містах України. Клієнтів багато, іноді навіть призупиняють прийом замовлень через їхню велику кількість. А все тому, що там не женуться за кількістю, ставлячи на чільне місце високу якість роботи. Власником цього успішного бізнесу і водночас провідним майстром з ремонту електроніки є 34-річний Павло Коряко.

У 2014 році, коли росія почала війну проти України, Павло був змушений виїхати з Донецька, де народився і виріс. Покинувши рідну домівку та налагоджений бізнес, на одному з останніх потягів приїхав до Полтави. Отримав статус ВПО та взявся практично з нуля відновлювати бізнес у місті Горішні Плавні.

Ми розпитали Павла Коряко про його життя до війни і після 2014 року, а також про труднощі, з якими довелося зіткнутися на новому місці. Дізналися й про секрети успіху в бізнесі та як він допомагає захисникам України наближати перемогу.

Павло: До початку війни життя в Донецьку було щасливим і безтурботним. У місті відбувалися велелюдні мітинги на підтримку України, тому ніхто й подумати не міг, що почнеться далі. Все змінилось майже миттєво – на вулицях з‘явились озброєні люди, над містом літала авіація, наносячи удари по аеропорту. А я не міг збагнути, чому немає евакуації. Коли ж у самому центрі Донецька на власні очі побачив вантажівку, повну бойовиків із гранатометами, зрозумів – це все, це вже не нормально, треба приймати рішення. І я його прийняв, знадобилося лише кілька днів на роздуми і збори. У Горішніх Плавнях гостинно прийняла моя тітонька, в якої я зі своїм колегою жив кілька місяців. За це вічно буду вдячний їй та її сім‘ї.

Чим ти займався в Донецьку до війни?

Павло: Із 19 років працював у сервісному центрі з ремонту комп'ютерів. Через півтора року разом із другом відкрив власну майстерню. Успішно займалися ремонтом електроніки, реставрацією корпусів ноутбуків та моддінгом (виготовленням комп'ютерних корпусів за індивідуальним замовленням). Через короткий час друг вийшов зі спільної справи і я залишився один. Замовлень із реставрації корпусів ноутбуків і моддінгу комп‘ютерних корпусів було багато – і від приватних клієнтів, і від всесвітньо відомих компаній. Співпрацювали з Kingston, HyperX, MSI. Унікальні комп’ютерні корпуси нашого виготовлення ставали переможцями міжнародних конкурсів із дизайну. За моїми даними, одну з наших робіт компанія Intel забрала до свого офісу у Тайбеї.

Як піднімав свій бізнес після вимушеного виїзду з Донецька?

Павло: У 2014 році на новому місці бізнес довелося розпочати з нуля. Розклеїв оголошення на дошках і ходив по квартирах, займаючись налагодженням комп‘ютерів. Потім винайняв найдешевше приміщення, заробив кошти на перше обладнання. Дуже допомогла участь у програмі підтримки переселенців у Полтавській області. Я тоді написав бізнес-план, успішно захистив його й отримав фінансування. Сума підтримки була невелика, проте це дало мені великий поштовх для подальшого розвитку.

У подальшому розвитку справи були труднощі?

Павло: То були важкі часи. Бували випадки, коли нічого не заробив – отже, нічого й не поїв. Тому наступного ранку прокидаєшся голодний, але дуже вмотивований. І працюєш, «натхненний» відчуттям голоду, зате заробляєш. Я не скаржусь, бо таким чином змінювалися мої світогляд і пріоритети, з‘являлося внутрішнє відчуття потужної сили – я зможу все! В останні дні роботи Нової пошти у Донецьку мій співробітник переслав обладнання, за що я йому дуже вдячний. Приміщення, яке я тоді орендував у Горішніх Плавнях, знаходилося біля відділення Нової пошти – завдяки цьому сусідству ми з колегою отримували багато замовлень. Перша зима була дуже важка, бо працювали в бетонному гаражі без опалення. Температура повітря на вулиці не перевищувала +8, тому в приміщенні було дуже холодно. Я паяв у рукавичках із обрізаними «пальцями». Нас було двоє, а стілець лише один, і обігрівач був лише один. Коштів купити другий стілець не було зовсім, тому один із нас сидів і мерзнув на стільці, а другий – на холодному металевому корпусі комп’ютера, але біля обігрівача. Мінялися місцями кожну годину. Потім було кілька переїздів і кожного разу ми покращували умови своєї праці та умови обслуговування клієнтів. А в кінці 2020 року вдалося знайти дуже зручне приміщення з цілодобовим доступом на центральній вулиці міста.

Із житлом теж були проблеми?

Павло: Орендувати квартиру тоді було важко. Ніхто не хотів здавати квартиру «донецьким», наче ми були прокажені. Зрештою знайшли квартиру, але з поганими умовами і за високу ціну. Проте і це стало прийнятним, адже інших пропозицій не знайшлось. Ходили по сусідах, запитували про посуд, бо навіть каструлі не було. Небайдужі люди допомогли. Також у сусідів купили старі ліжка, щоб спати не на підлозі.

У тебе досі зберігся статус ВПО?

Павло: Тимчасовий статус ВПО я мав майже від самого початку, а через кілька років отримав безстроковий. У перші роки доводилось дуже часто спілкуватися з соціальними працівниками та дільничними. Вони перевіряли чи не втік я кудись із місця тимчасової реєстрації. Було повне відчуття, що я не вільний громадянин, а кріпак, який повинен повсякчас відмічатись у свого пана.

Можеш порівняти ситуацію з допомогою нинішнім ВПО і допомогою, яку отримували ВПО в 2014 році?

Павло: Ситуація з допомогою «новій хвилі» вимушених переселенців значно покращилась у порівнянні з тим, що було 7-8 років тому. Зараз у Горішніх Плавнях є Центр гуманітарної допомоги ВПО, де можна отримати предмети побуту, посуд, одяг, іграшки та візочки для дітей, памперси та інше. Людей безкоштовно годують у шкільній їдальні, періодично видають їм продуктові набори. Коли я кілька місяців чергував у Центрі гуманітарної допомоги, зробив висновок із досвіду спілкування з нинішніми вимушеними переселенцями – їм дуже не вистачає інформації: коли, де і що саме вони можуть отримати. Про це можна було би інформувати за допомогою SMS чи у Viber. Така розсилка була би дуже корисною.

Можеш щось порадити нинішнім ВПО, зокрема підприємцям?

Павло: Двері відкриються, якщо в них постукати. Просіть про допомогу, якщо її потребуєте, запитуйте про роботу, відкривайте власну справу, якщо можете і хочете. Наше місто спрагле на нові заклади, нові ідеї, нові події.

Після масштабного російського вторгнення в Україну твій бізнес не занепав, як у багатьох підприємців. Як вдалося цього досягнути? 

Павло: Я спілкувався з колегами в Кременчуці і точно знаю, що дехто з майстрів закрив бізнес через кризу і брак замовлень. У нас чомусь все навпаки, ми навіть підняли ціни на свої послуги. Тримали їх щосили скільки могли, поки стали перед вибором – залишити звичні ціни, але знизити якість для економії, або підняти ціни до обґрунтованого рівня і не зраджувати нашим принципам у питаннях якості. Ми вибрали друге. Щоби компенсувати клієнтам витрати, переглянули наші гарантійні зобов‘язання і на багатьох популярних позиціях, де це можливо, збільшили терміни гарантії. Крім того, цієї весни ми ризикнули і відкрили у Горішніх Плавнях наш другий сервіс. Там облаштували відкриту ремонтну зону і тепер клієнти на власні очі можуть побачити, хто і як ремонтує їхню техніку. Зі мною трудяться чудові хлопці, разом ми робимо спільну справу, ремонтуємо електроніку – телефони, ноутбуки, телевізори, ігрові приставки, гіроборди. Розширення бізнесу – це результат багаторічної сумлінної та важкої праці без вихідних і на перспективу. До речі, у зв’язку з розширенням шукаємо майстрів і перевагу я надаю саме вимушеним переселенцям.

Як ти мотивуєш своїх працівників?

Павло: Гідною оплатою їхньої праці. Завдяки цьому я маю можливість працювати з кращими спеціалістами. Якщо людину не цінити, вона шукає кращої долі – в Києві або за кордоном. А я роблю зворотній процес, заохочуючи спеціалістів з інших міст переїжджати до Горішніх Плавнів, щоби жити і працювати тут.

У чому секрет успіху твоєї справи?

Павло: Людям подобається наша відкритість і простота. У нас сервіс, який має людське обличчя – з багатьма клієнтами я спілкуюсь особисто, намагаюсь пояснювати все простою мовою, без специфічних термінів. Здебільшого люди спочатку просто спостерігають за нашою роботою в Instagram, а вже потім стають клієнтами. Впродовж останніх років ми розширили перелік техніки, яку якісно ремонтуємо, і це теж впливає на популярність сервісу.

Ми чули, що ти надаєш допомогу ТрО та ЗСУ. Чим саме допомагаєш?

Павло: Нашим ЗСУ та ТрО допомагаю з перших днів повномасштабного вторгнення. Ще в лютому я пішов до місцевого військкомату і сам запропонував допомогу. На прохання хлопців знаходив і привозив майже все, про що вони мене просили – рації, повербанки, батарейки, ліхтарі, а ще одноразовий посуд, гумові та робочі рукавички, ящики, мішки, арматуру тощо. З часом з’явилися запити на ремонт електронної техніки, тож почали ремонтувати коптери та рації, самі виготовляти повербанки – це те, що ми добре вміємо робити. Одного разу з’явилась ідея продавати патріотичні наліпки для підтримки ЗСУ та волонтерів. Дякую типографії «A Priori Print» за те, що знайшли час і ресурси, щоби безкоштовно надрукувати ці наліпки. Всі кошти від їхнього продажу ми кожні кілька днів переводили на рахунки ЗСУ та місцевої ТрО. Загальну суму не підбивали, але йдеться про десятки тисяч гривень. Нещодавно за власний кошт придбали деталі для ремонту підвіски волонтерського реанімобіля, який рятуватиме життя наших захисників. Все для них, все для перемоги! Україна обов’язково буде вільною і квітучою. Всі ми маємо працювати, платити податки, створювати робочі місця, волонтерити, допомагати ЗСУ та вірити в них і в перемогу. Бо наша віра дуже важлива для тих, хто служить у ЗСУ і землю нашу боронить своїми життями.