Кременчук попрощався з двома десантниками Яном Міцевським та Сергієм Литвиненком

Сьогодні, 1 вересня, у Кременчуці провели в останню путь двох десантників Яна Міцевського та Сергія Литвиненка. Прощання відбулося у Міському палаці культури. Віддати останню шану військовим прийшли рідні, друзі, колеги по роботі та представники міської влади Кременчука.

Схилившись на коліно, кременчужани відали шану військовим біля Міського палацу культури. Після відспівування у Свято-Миколаївському соборі поховали військових на Алеї Слави на Свіштовському цвинтарі.

«Донька замість того, щоб сісти за парту - ховає свого батька Героя»

49-річний Сергій Литвиненко (24 травня 1974 року) загинув 23 серпня у боях біля Білогірки на Херсонщині. До Збройних Сил України був мобілізований у перші дні російського вторгнення. Служив старшим стрільцем аеромобільного взводу 4-ої аеромобільної роти 2-го аеромобільного батальйону військової частини А4350. У захисника залишилися дружинина з донькою та батьки.

Військовий з позивним «Художник» розповів, що до повномасштабного вторгнення російських окупантів Сергій поїхав до Києва аби підзаробити грошей. Але 1 березня його призвали до лав Збройних сил України. Майже одразу десантника відправили у зону бойових дій.

- Донька Сергія 1-го вересня мала йти до медичного училища, щоб навчатися на фельдшера. Але вона сьогодні тут, щоб провести свого батька. Він був дуже доброю і чуйною людиною. Щоб заробити грошей поїхав до Києва, але коли почалася повномасштабна війна, його 1 березня його призвали по мобілізації й направили до військової частини.

У результаті наступу в Херсонській області 23 серпня він потрапив під танковий та артилерійський обстріл. В результаті якого загинув, - зауважив військовий.

Батьки Сергія на жаль не змогли приїхати до Кременчука, адже знаходяться на окупованій території.

- Як ЗСУ звільнять нашу землю, то родичі приїдуть на його могилу. А поки ми проводжаємо кращих, хто міг жити і мати дітей, працювати і радіти життю. Проте війна перекреслила ці плани, - додав «Художник».

«Ян не знаючи зробив для себе Алею Слави - навколо ветлікарні висадив ялинки»

31-річний рядовий Ян Міцевський (12 грудня 1990 року) загинув 25 серпня на Донеччині біля села Долина. До ЗСУ приєднався у травні, був навідником десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону військової частини А0281. У Яна залишилися батько і мати.

Ян Міцевський брав участь у Малій академії наук з біології, навчався на магістратурі в Національному університеті біоресурсів в Києві.

Військовий з позивним «Художник» зауважив, що військовий проживав з батьками у центрі міста, був красивим й струнким молодим парубком.

- Дівчата любили його, але він собі пару так і не знайшов. 5 травня його призвали до лав ЗСУ й одразу потрапив у зону бойових дій. Тривалий час там знаходився. У ході прориву військ у Донецькій області поблизу Слов’янська у населеному пункті Долина від потужного ракетного вибуху Ян загинув. Він отримав поранення несумісні з життям.

Керівник Кременчуцької районної державної лікарні ветеринарної медицини Юрій Сливка розповів, що Ян працював у ветслужбі - з початку в лабораторіях на ринках міста, а останнім часом у ветлікарні. Юрій Сливка сподівався, що Ян буде лікарем УЗД.

- Він був добрий спеціаліст. Один з перспективніших лікарів. Лабораторну роботу знав. Загалом це була дуже добра, порядна, відповідальна людина. Попрацював у нас близько трьох місяців. Ми наразі відновлюємо лікарню.

Ян не знаючи зробив для себе Алею Слави - навколо ветлікарні викопував ямки для ялинок. Це його робота. Він залиш про себе живу пам'ять.

Він не встиг зробити багато чого, але й багато зробив, того, аби його завжди пам’ятали... Ян був одним із найперспективніших наших ветеринарних лікарів.

Особисто він сам пішов на фронт. Ні мати не знала про це, ні на роботі. Повернувся з пораненням - в його тілі було 2 уламки, місяць пройшов реабілітацію й знову на фронт у гарячі місця.

Працював на фронті парамедиком - витягував та рятував людей. Сталося так, що там і загинув. У нього залишилися батьки та брат.