«російські військові питали чи маю я відношення до полку «Азов», — футболіст Сергій Дворник

Голкіпер футбольного клубу «Гірник-Спорт» Сергій Дворник розповів як добирався до рідної Полтавщини з окупованої Херсонщини.  Пресслужба «Гірник-Спорту» дізналася про дебютний матч у складі своєї нової команди, непростий шлях додому та важливість проведення чемпіонатів у воєнний час.

Сергій Дворник — народився 12 травня 1998 року. Воротар. Рідне місто — Гребінка (Полтавська область). Виступав на команди «Колос», Лазірки (2016), «Поділля», Хмельницький (2016 - 2019), «Енергія», Нова Каховка (2018 - 2022).

- Сергію, розкажи, як потрапив до «Гірник-Спорту»? Як відчуваєш себе у команді?

- До «Гірника-Спорт» потрапив через «футбольне радіо». Подзвонив знайомому футболісту і взяв у нього номер телефону тренера. Далі Ігорю Валентиновичу Жабченку і запитав чи можу приїхати на перегляд, він відповів: «Так». Так я і потрапив до «Гірника-Спорт».

- Розкажи про себе: де починав грати у футбол, до цього у якій команді грав?

- Розпочинав як всі хлопці в академії свого міста, в якому народився, тобто у Гребінці. Потім перейшов до академії футбольного клубу «Ворскла» (Полтава). З цього клубу 18 років потрапив у Другу лігу – у клуб «Поділля» (Хмельницький). Там зіграв три повних сезони, а звідти перейшов в «Енергію» із Новою Каховки. Через війну я залишився без клубу, тому що місто окуповане. Довго шукав команду, був на переглядах й потрапив у «Гірник».

- Де зустрів повномасштабний наступ рф на Україну? Як ця вся ситуація вплинула на тебе?

- Два місяці я знаходився в окупації. Два місяці не міг виїхати. На Великдень, дякуючи Богу, зміг виїхати. Два місяці взагалі не думав про футбол. Всі думки були про те, як вижити. А коли опинився на території підконтрольній Україні, то перша була думка – знайти команду й починати все з нуля.

- Як тобі вдалося виїхати?

- Чесно, було дуже важко, дуже багато блок-постів окупантів. Вони сильно перевіряли чоловіків, питають чи не служив, чи не військовий, яке маю відношення до підрозділу «Азов». Було багато провокативних питань. Вони виводили на конфлікт, доводилося брехати, щоб врятувати своє життя. Вони (російські військові — ред.) були дуже агресивні.

- Вони розуміли, що ти футболіст?

- Ні. Спочатку у них було лише одне питання, чи військовий я або ні. А коли дізналися, що футболіст – пропонували грати за клуби, які належать окупантам.

- Твої рідні залишилися там?

- Ні, всі мої рідні живуть у Гребінці Полтавської області.

- Чи було передчуття, що треба виїжджати раніше?

- У батьків було передчуття, але ніхто від цього не був застрахований.

- Ти представник Полтавщини. Як тобі грати у рідному краї?

- Дуже щасливий, що я вдома. Емоції переповнюють.

- Два тури команда не грала. Чи скучив за футболом?

- Так, звичайно я відчував цей «футбольний голод». З кожним пропущеним туром він ставав все більше і більше. Ми всі готові були виходити на поле з першого туру і заробляти три очки.

- Твої враження від першого поєдинку «Гірник-Спорту» проти «Скорука», у якому відбувся твій дебют за команду із Горішніх Плавнів?

- Як і у всіх футболістів під час дебюту за новий клуб був мандраж. Погано що на перших хвилинах ми пропустили гол. Після цього мандраж якось відійшов, добре, що до перерви зрівняли рахунок. Вважаю, що у першому таймі могли вигравати гру і закривати усі питання.

- У другому таймі везіння було на нашому боці?

- Як кажуть, без везіння у футболі не можна. Довелося попрацювати, суперник трішки додав роботи, але наш захист виконав завдання і грав надійно. Зароблене перше очко повинно додати впевненості усім гравцям «Гірника-Спорт» перед наступним матчем. Ми нарешті стартували й з кожним матчем будемо грати все краще і краще.

- На твою думку чи варто проводити чемпіонат у воєнний час?

- На мою думку, потрібно, адже ті ж самі футболісти це наш хліб, наша робота. Й ми показуємо, що можемо грати, ми не зламні і в нас все вийде. Й ми обов’язково переможемо!