«Зустрічав з ним світанки»: Кременчук попрощався з 36-річним Олександром Гученком

Сьогодні, 23 вересня, Кременчук попрощався з 36-річним воїном Олександром Гученком, який помер 21 вересня. Покласти квіти до домовини військового прийшли друзі, побратими, небайдужі кременчужани та представники міської влади.

Народився Олександр Анатолійович Гученко 2 червня 1986 року у Кременчуці. Сашко рано став сиротою - батьки загинули в автокатастрофі. Тому з юності хлопцеві довелося усього досягати самотужки.

Хлопець змалечку захоплювався машинами й швидкісною їздою.

Олександр з початку повномасштабного наступу хотів спочатку вступити до лав ЗСУ й захищати разом зі своїм товаришем, проте місць все не було. Чоловік не роздумуючи вирушив до Полтави, щоб вступити до лав Національної гвардії України.

Служив Олександр Гученко на Донеччині. 11 вересня поблизу Слов'янська отримав важкі поранення: втратив ногу та отримав уламкові поранення. Побратими на собі виносили хлопця й всіма силами доставили до лікарні. 10 днів йшла боротьба за його життя, проте отримані поранення виявилися несумісні з життям.

«- Ми познайомилися з Олександром ще у березні, коли нас мобілізували. Він по розподіленню потрапив до 14 роти, я до 15. Потім нас розкидали по різних об’єктах, і уже у липні ми знову вдвох опинилися на Слов’янському напрямку.

Саша був воїном. Не знаю, як це пояснити... Саша був справжнім воїном. Я був поруч з ним, коли його поранило. Він стояв у 6 метрах від мене. Його сильно поранило: відірвало ногу, посікло руки та ногу. Ми старалися, всі підрозділи підключилися, які там були - виносили його.

Він помер у лікарні. Ми до останнього сподівалися... Він хлопець міцний. Важкий та високий. Ми дійсно старалися, дуже старалися. Дійшли до переправи, але в госпіталі не зрослося.

Ми з ним удвох останні 2,5 місяці зустрічали світанки. Кожен день. Він стояв позаду, так сказати, крив мою спину.

У нього було багато планів на життя. Він був молодий та шибутний. Хотів жити спокійним сімейним життям. Дачу добудувати та курей розводити.

Кріпко нам не вистачатиме Сашка. Він був справжнім воїном», - зауважив побратим Едуард.

Після церемонії прощання у Міському палаці культури кременчужани, схилившись на одне коліно, під дощем віддали шану військовому. А після відспівування у Свято-Миколаївському соборі автоколона через все місто провела нацгвардійця до Свіштовського цвинтаря, де поховали Олександра Гученка на Алеї Слави.