Хто такий Ігор Пугач на честь якого назвали вулицю у Кременчуці

Директор Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська підготувала матеріал про захисника з Кременчука, нацгвардійця, майора Ігоря Пугача. 

Кременчужанин Ігор Олександрович Пугач народився 13 грудня 1979 року і жив на вулиці Ватутіна. Потім батьки переїхали, тому Ігор закінчував Пришибську середню школу.

Завдяки теплим і дружнім стосункам з дядьком, полковником В.Ю.Поляковим, Ігор з дитинства звик до порядку, до необхідності зміцнювати здоров'я, до зброї. Почуття відповідальності, обов’язку, а також любові та відданості своїй Вітчизні прищеплювалися хлопцеві непомітно – і назавжди.

Його військова кар'єра йшла крок за кроком: був призваний на строкову, потім служив за контрактом у кременчуцькій в/ч 3059 Національної гвардії України. Спершу прапорщик Пугач був кінологом, потім, здобувши вищу освіту, надягнув офіцерські погони. І знову жив на своїй вулиці.

Ігор добре розумівся на організації служби, умів завбачати проблеми й гасити конфлікти, що ледь намітилися. Його спокій та розважлива впевненість передавалися бійцям. А ситуації, коли від грамотного рішення командира залежали здоров'я та життя підлеглих, траплялися часто. Адже на початку АТО кременчужан направили туди серед перших гвардійських підрозділів.

Ігор Пугач (позивний «Вовк») мав за плечима не одне бойове відрядження. За кілька місяців до нового етапу війни його перевели на посаду заступника командира батальйону 3-ї бригади оперативного призначення в/ч 3017 НГУ. Так що з перших годин російського вторгнення він стояв на захисті Харкова. Вже 26 лютого майор Пугач з бійцями затримали ДРГ (десантно-розвідувальну групу) ворога: був захоплений автомобіль, велика кількість зброї, ціла купа документів і, звичайно ж, самі незвані «туристи».

У серпні 2022 р. майор Пугач збирався стати слухачем Військової академії, але...

В ніч з 28 на 29 червня в ході запеклого бою його бійці знищили танк, три БМП, два бронетранспортери, один з яких на особистому рахунку майора, та близько взводу живої сили противника. Мовою військових це називається просто і буденно – «виконували поставлені завдання з оборони визначеної позиції».

Коли лобова атака ворогів захлинулася, ті відкотились назад, але їх міномети і ствольна артилерія почали стріляти з небувалою досі силою. В результаті цього вогневого урагану загинули майор Пугач і ще кілька військових.

Ігоря ховали в закритій труні. Батьки, яких він безмежно любив, яких по-дитячому називав «батя» і «мам», тепер не чекають сина в гості, а ходять до нього на Пришибське кладовище.

У майора Пугача було три любові, що тримали його, як три кити, і котрі переплелися між собою, мов пасма дівочої коси: гвардія, де він знайшов себе і бойових друзів; сім'я, без якої не бачив сенсу жити і яку й подарувала йому Нацгвардія, бо саме в частині він зустрів свою долю, свою єдину Олену; і третя любов – бджоли.
Звучить трохи дивно, але загартований у боях офіцер щиро захоплювався бджільництвом, міг довго із захватом і ніжністю розповідати, які це прекрасні та розумні створіння, наскільки все у них там мудро влаштовано – як в армії і як у сім'ї, де кожен потрібен на своєму місці. З останнього відрядження під час майже кожної телефонної розмови, з'ясувавши, що з рідними все гаразд, неодмінно запитував: «А як там мої бджілки?».

Коли Олена трохи отямилася після втрати коханого, вона якось надвечір прийшла до вуликів, тихенько постукала до кожного і за давнім звичаєм пасічників повідомила бджолам, що їхнього господаря більше нема, та пообіцяла, що їх так само любитимуть і доглядатимуть, як це робив Ігор – за нього і в пам'ять про нього.

У домі майора Пугача є особлива шкатулка. Донька Діана і син Артем час від часу мовчки перечитують грамоти, перегортають нагородні документи, тихо погойдують на долоньках медалі, знаки, Козацький Хрест, які були вручені прапорщику, лейтенанту, капітану, майору Ігорю Олександровичу Пугачу. Біль і смуток, гордість і пам'ять, приховані сльози й мовчазна обіцянка, що таткові ніколи не буде за них соромно…
Вулиця Майора Пугача тягнеться паралельно проспекту Свободи, і в одному місці їх з'єднує вулиця Національної гвардії – ще один новий топонім на карті Кременчука. Віднині вони нерозлучні – Свобода, Національна гвардія і Майор Пугач.