«Тихий Герой»: у Кременчуці попрощалися з воїном Павлом Омельченком «Кайдашем»

Сьогодні, 24 жовтня, Кременчук провів в останню путь військового Павла Омельченка. Військовий отримав поранення у Донецький області, довго боровся за життя, проте поранення були несумісними з життям. Друзі зауважують, що Павло інакше не міг, тому йшов до останнього. У Павла залишилося троє доньок та дружина.

Народився Павло Миколайович Омельченко 15 грудня 1979 року у Кременчуці. Тривалий час працював у Кременчуці в санепідемстанції. Захищав Україну на початку російсько-української війни зв'язковим. З початком агресивних дій російської федерації з 24 лютого добровільно прийшов до військкомату і був направлений до однієї з механізованих бригад.

Попрощалися з Павлом у Міському палаці культури. Віддати останню шану прийшли друзі, колеги, рідні та знайомі, які вишикувалися у чергу.

Сусід Павла «Шаман», який також боронить незалежність, розповів, що Павло завжди посміхався.

Медик Світлана Вервенська повідомила журналістам, що з Павлом познайомилися у 2015 році в Полтаві. Чоловік дуже просився на фронт й врятував не одне життя.

— Павло прорвався на фронт. Він був чудовим фельдшером, до нього із великою повагою ставилися мобілізовані та командування. Це людина, яка ніколи не робить щось як-небудь, ніколи не робить на половину.

Коли він прорвався на фронт з одного боку ми раділи, що йому вдалося, а з іншого — хвилювалися.

Паша — це світла людина, не пафосна. Коли ми з ним списувалися, то казали, який він молодець, який крутий.

Він казав, що інші хлопці круті, а він просто робить свою роботу... Він був без пафосу, але я знаю, що він робив не те, що міг, а й більше, просто інакше не вмів.

Це людина світла, про підтримку і про захист і України вцілому як держави й кожного з нас (він не чекав, коли його мобілізують) і його родини. Від нього відчувалася підтримка і захист. Він обожнював своїх дівчаток. Найстрашніше, як вони будуть без нього.

Я раніше називала його «Тихий Герой», але він завжди сперечався. Тепер я завжди його так називатиму, — Світлана додала, що він врятував не одне життя наших військових.

Це людина світла, про підтримку і про захист і України вцілому як держави й кожного з нас (він не чекав, коли його мобілізують) і його родини. Від нього відчувалася підтримка і захист. Він обожнював своїх дівчаток. Найстрашніше, як вони будуть без нього.

Я раніше називала його «Тихий Герой», але він завжди сперечався. Тепер я завжди його так називатиму, — Світлана додала, що він врятував не одне життя наших військових.

Побратими називали його «Кайдаш», через його схожість і жартівливі вислови.

Після прощання у Міському палаці культури кременчужани схилилися на одне коліно, щоб віддати шану захиснику.

У Свято-Миколаївському соборі відбулася панахида й після автоколона вирушила через все місто до Свіштовського цвинтаря. Поховали Павла Омельченка з військовими почестями на Алеї Слави.