«Бугор» видвинувся на позиції проти росіян: Кременчук попрощався з воїном Сергієм Мельничуком

Сьогодні, 2 листопада, Кременчук в останню путь провів військового Сергія Мельничука з позивним «Бугор». Сержант загинув 23 жовтня біля селища Курдюмівка Бахмутського району Донецької області під час обстрілу.

Синя арафатка з-поміж військової форми впала в очі. Суворий погляд й ледь помітна посмішка замість відповіді на питання чого позивний «Бугор». Таким Сергія журналісти востаннє бачили на похованні побратима Віталія Базилевського.

В арафатці кольору хакі та білим песиком Сергій востаннє подивився на кременчужан та побратимів, які прийшли попрощатися з військовим до Міського палацу культури.

Над домовиною схилилася згорьована дружина, син та мати.

Білосніжного пухнастика Беллу забрав до себе побратим «Маз». Саме «Маз» одним із перших побачив загиблого Сергія й діставав його тіло з окопу:

- З ним ми познайомилися у роті охорони. Разом виїхали до зони проведення бойових дій в район зосередження противника — на Бахмутський напрямок. Сергій був командиром нашого відділення, з нами завжди працював і тренував. Весь його загін залишився живим завдяки його заслузі, витримці та професіоналізму.

Сергій мав позивний Бугор. Він був, як гора... його важко було переконати у чомусь, його просто так не обійти, тільки через нього лізти... Він був завжди за справедливість. Завжди був надійним.

Він був веселим, харизматичним, чітким. Нам його не вистачатиме як командира.

Як загинув Сергій? Зранку 23 жовтня ворог пішов на наші спостережні пости наступом, ми відкрили стрілецький бій. Завдяки чому відтіснили ворога на їх позиції. Які вони займали раніше й відступили. Після того як противник побачив, що наші хлопці дають гідну відсіч, вони почали нас обстрілювати мінометними пострілами. Після цього ми всі пішли до укриттів. Коли після мінометного обстрілу почалася перекличка, то наш Бугор не виходив на зав'язок.

Ми прийшли до нього в окоп і побачили, що він отримав поранення несумісні з життям. З командиром другої частини пішли на перевірку Сергія, подивилися, оглянули й зрозуміли, що він загинув.

Народився Сергій Валерійович Мельничук 11 листопада 1977 року у селі Єрки Черкаської області. До служби призвався ще з початку російсько-української війни. З початку повномасштабної війни він був командиром групи швидкого реагування «ГРОМ», що при Кременчуцькому РТЦ К та СП (раніше військкомат).

Разом з «Бугром» служив військовий з позивним «Художник».

- Ми з ним служили в одному підрозділі, де він був молодшим командиром. Спочатку активних дій з боку російської федерації, він прийшов до мене, я його тестував та прийняв. Він був одним з перших кого ми мобілізували через наш Кременчуцький РТЦК та СП.

У ході служби часто спілкувався з Сергієм, бо разом були у розвідці. Потім він очолював групу швидкого реагування «ГРОМ», він був командиром цієї групи. Він готував своїх хлопців. Ми разом складали плани підготовки, розвідувальної, контрдиверсійної роботи.

Він дуже ретельно до цього відносився. Був відповідальним, серйозно ставився і до служби, і того, щоб в Україні швидше настав мир.

Сергій не дожив до свого 45-річчя, у нього День народження 11 листопада. Він загинув 26 жовтня. Це сталося у Донецькій області Бахмутського району, населений пункт Курдюмівка. Дуже шкода. Ми не очікували такого, але мінометний обстріл... Він знаходився на позиції, кричав, щоб його хлопці відходили звідти, він бачив ситуацію. Він самостійно вирив одиночний окоп, але мінометний щільний удар... й сьогодні ми проводжаємо його, — розповів військовий з позивним Художник.

Боєць з позивним «Дрель» знав Сергія ще до повномасштабного наступу. Він допомагав навчати хлопців військовій справі.

- Завдяки Сергію ми проводили заняття. Як інструктори готували людей. Він справлявся зі своєю задачею на відмінно. Він був досвідченим, за спеціальністю розвідник, командир відділення й з цією задачею справлявся на всі 100%. Дуже вдячні йому, що декого тут навчив, когось там довчав.

Він був веселою та надійною людиною по життю. Головне надійним. Якщо він у цивільному житті був надійним, то і в армії можна було на нього покластися. Якщо він отримував якусь команду, то виконував її на всі 150%.

Його не вистачатиме нашому підрозділу. Він з перших днів добре людей навчав, — додав військовий.

Схилившись на коліно, кременчужани утворили коридор шани та припустили синьо-жовті стяги біля Міського палацу культури. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі автоколона вирушила через усе місто до Свіштовського кладовища. З військовими почестями Сергія Мельничука поховали на Алеї Слави.