«Його називали безсмертним»: Кременчук зі сльозами попрощався з розвідувальником Андрієм Гончаровим

Сьогодні, 5 грудня, у Кременчуці попрощалися з 49-річним розвідником Андрієм Гончаровим, який загинув під Бахмутом 24 листопада. Прощання з військовим відбулося у Міському палаці культури. Однокласники, колеги, друзі, побратими та представники міської влади прийшли віддати останню шану воїну.

Народився Андрій Дмитровича Гончарова 14 липня 1973 року у Кременчуці в Крюкові. Закінчив 7 школу, весь час працював у нашому місті на сталеливарному заводі, потім на ГОКові.

Прощалися над домовиною Андрія дружина та старший брат, який також захищає Україну.

- Андрій  більше двох тижнів ходив до воєнкомату, нікому з рідних про це не говорив, ні дружині, ні брату. Згодом таки пішов на війну добровольцем.Далі пройшов спецпідготовку розвідувальника, потрапив до одного з військових підрозділів, із яким був направлений до зони бойових дій. На війні отримав позивний «Гончар».

Спочатку було прощання на адресі, де він проживав. Він своїми руками зробив будинок. Одразу видно, що в цього чоловіка були «золоті руки». Він міг робити все, до нього всі зверталися, бо він був безвідмовним, серйозним і дуже добрим хлопцем. Зараз ви бачите, як багато людей сьогодні приїхали на прощання. Дуже важко втрачати таких хлопців, - розповів військовий із позивним «Художник».

Друг дитинства та військовий розповів, що на життєвому шляху Андрія траплялося багато випробувань за які його прозвали «безсмертним».

- Це була світла людина, весела, безвідмовна. Завжди прийде на допомогу. У молодості його називали безсмертним. Бо у молодості він схопився за оголений дріт від високовольтної лінії, і в нього погоріли боки, робили «нарощування». Потрапляв він в аварії, але зазвичай виходи із ситуацій лише з подряпинками. І всі казали: «Андрюха, які над тобою стоять янголи!». Прозівали.

Ми товаришували з дитинства. Він ходив в україномовну школу, а я у російськомовну. З дитинства дражнили його Гончарем, від прізвища. Гончар молодший, - розповів друг дитинства та військовий з позивним «Годзик».

Колега зі Сталеливарного заводу Андрія Василь розповів, що знав його, як чесну та добросовісну людину.

- Людина добросовісна, відкрита. З мого цеху трьох хлопців призвали: сталеливар та два вогнетривника з підрозділу... Незважаючи на те, що війна скільки йде – це сприймається тяжко. Спочатку дружина інформацію скинула, потім товариш, який був з ним сказав, - додав Василь Кузьменко.

 Схилившись на одне коліно кременчужани утворили коридор пошани. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі домовину автоколоною супроводжували до Свіштовського кладовища, де поховали захисника на Алеї Слави.